#новини

“Усвідомлені систематичні дії, спрямовані на розпалювання міжнаціональної та міждержавної ворожнечі між Ізраїлем та Україною”, – цитата.

Після перепоховання в Україні Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник з державними почестями суперечка навколо історичної пам’яті вийшла далеко за межі однієї церемонії.

Спочатку “Яд Вашем” та МЗС Ізраїлю різко відреагували на сам факт державного вшанування лідера ОУН. Ізраїльська сторона вказала на болючу для єврейської пам’яті тему “співпраці українського націоналістичного руху з нацистською Німеччиною” в роки Другої світової війни та на контекст “переслідування та вбивства євреїв”.

Потім послідувала відповідь, яка зробила ситуацію ще більш складною.

На сайті “Миротворець” з’явилася картка Дані Даяна (стало відомо 28 травня 2026) — голови ізраїльського державного національного меморіального комплексу історії Голокосту “Яд Вашем”. У ній його звинуватили в діях, “спрямованих проти України”, в “гуманітарній агресії”, поширенні “російсько-фашистської пропаганди” та “інформаційних провокаціях”.

ось вона – https://myrotvorets.center/criminal/daian-dany/

Так суперечка про Мельника перетворилася на нову кризу українсько-ізраїльської розмови про пам’ять.

І тут важливо не скотитися в просту схему: “одні праві, інші винні”. Вона не працює.

“Яд Вашем” мав підстави говорити про Голокост і болючі для єврейського народу сторінки історії. Це його місія. Але українська сторона теж мала підстави болісно сприйняти тон заяви, особливо в момент війни, коли росія щодня використовує тему “нацизму” як зброю проти України.

Проблема в тому, що обидві сторони говорили зі своєї травми — і майже не чули контекст іншої.

Україна захищала право на власну історичну пам’ять.

Ізраїль захищав пам’ять про Голокост.

А в результаті вийшов конфлікт, яким негайно скористалася російська пропаганда.

Що сталося після перепоховання Андрія Мельника

Андрій Мельник — одна з складних фігур української історії XX століття.

В українському контексті його часто розглядають через тему ОУН, антирадянського руху, політичної еміграції, боротьби за державність і повернення національного пантеону. Для України, яка сьогодні воює проти росії, такі перепоховання стають частиною ширшої політики пам’яті: повернути імена, вирвати їх з радянсько-російських схем, показати історичну спадкоємність української держави.

Для Ізраїлю та єврейського світу та ж фігура читається через іншу історичну оптику.

Там у центрі не радянська пропаганда і не український національний пантеон. Там у центрі Голокост, доля євреїв Східної Європи, нацистська Німеччина, антисемітизм і питання про те, які рухи, лідери та структури були пов’язані з трагедією єврейського народу в роки Другої світової війни.

Це дві різні пам’яті.

Вони не зобов’язані повністю збігатися.

Але якщо Україна та Ізраїль хочуть зберегти серйозний діалог, ці пам’яті повинні хоча б намагатися чути одна одну.

Після перепоховання Мельника “Яд Вашем” заявив, що державне вшанування лідера руху, яке, за ізраїльською позицією, “підтримувало і співпрацювало з нацистською Німеччиною” під час “переслідування та вбивства мільйонів євреїв”, підриває моральну основу пам’яті про Голокост. МЗС Ізраїлю також висловило жаль через рішення провести державну церемонію для лідера ОУН.

Для ізраїльської аудиторії така реакція зрозуміла. “Яд Вашем” не може мовчати, коли йдеться про фігуру, яку він пов’язує з важким історичним контекстом Другої світової війни та долею євреїв.

Але для української аудиторії це прозвучало інакше.

В Україні подібна заява сприймається не тільки як меморіальна оцінка, але і як зовнішня критика української політики пам’яті. Особливо зараз, коли росія щодня намагається представити українську державність як “нацистський проект”, а будь-яку спробу говорити про національний рух XX століття — як “реабілітацію фашизму”.

Ось тут і почався головний збій.

Помилка “Яд Вашем”: правильна тема, але недостатньо точна мова

“Яд Вашем” має повне право говорити про Голокост. Більше того, він зобов’язаний це робити.

Для Ізраїлю та єврейського народу пам’ять про Голокост — не звичайна історична тема, не дипломатичний інструмент і не привід для політичної гри. Це центральна травма, навколо якої вибудована значна частина національної пам’яті.

Тому реакція на державні почесті для спірної фігури часів Другої світової війни була передбачуваною.

Але право говорити не скасовує відповідальності за тон.

Одне діло — сказати: фігура Андрія Мельника залишається болючою для єврейської пам’яті, вимагає точного історичного розмови і не може бути відокремлена від контексту ОУН, нацистської Німеччини та долі євреїв Східної Європи.

Інше діло — сформулювати позицію так, що в Україні вона звучить як публічне осудження її внутрішнього державного рішення.

Саме тут “Яд Вашем” міг діяти обережніше.

Він міг підкреслити: Ізраїль не втручається в право України формувати національний пантеон, але вважає за необхідне нагадати про болючі сторінки, пов’язані з пам’яттю про Голокост. Він міг запропонувати не політичне осудження, а професійний історичний діалог між українськими та ізраїльськими дослідниками.

Така мова була б жорсткою, але шанобливою.

Він зберігав би позицію “Яд Вашем”, але не створював би враження, що Ізраїль вказує Україні, як саме їй будувати власну історичну пам’ять.

Це особливо важливо тому, що Україна знаходиться в стані війни з росією. У цій війні історія давно стала зброєю. Будь-яка заява про “нацизм”, “колабораціонізм” або “почесті лідеру ОУН” майже автоматично підхоплюється російськими медіа і використовується проти Києва.

Це не означає, що Ізраїль повинен мовчати.

Але це означає, що в такій ситуації кожне слово повинно бути хірургічно точним.

Помилка України у відповіді: замість пояснення з’явився обвинувальний ярлик

Відповідь “Миротворця” не виправила ситуацію.

Він зробив її важчою.

“Миротворець” — не офіційний державний реєстр України. Це недержавний сайт, який сам себе описує як центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. На сайті говориться, що він надає інформацію для правоохоронних органів та спецслужб про проросійських терористів, сепаратистів, найманців, військових злочинців та вбивць.

У шапці сайту також використовуються англомовні формулювання про збір інформації для правоохоронців та спецслужб про “pro-Russian terrorists, separatists, mercenaries, war criminals, and murderers”. Як локації вказані Langley, VA, USA та Warszawa, Polska.

Формально це не державна структура.

Але зовнішня аудиторія рідко розбирає такі нюанси.

Для ізраїльського, американського або європейського читача фраза “голова Яд Вашем опинився в українській базі” звучить не як технічна деталь про недержавний проект. Вона звучить як політичний сигнал.

І цей сигнал виявився вкрай невдалим для України.

На сторінці Даяна, згідно з опублікованим текстом, йому приписуються “усвідомлені систематичні дії, спрямовані на розпалювання міжнаціональної та міждержавної ворожнечі між Ізраїлем та Україною”, “участь в актах гуманітарної агресії проти України”, “поширення наративів російсько-фашистської пропаганди” та “інформаційні провокації проти України”.

Також у картці говориться, що, “прикриваючись діями, увічнюючими пам’ять про жертви фашистських загарбників та окупантів”, Даян нібито займається поширенням “фальсифікованої інформації про історичних діячів України”.

Це дуже жорстка мова.

І вона погано працює на українську позицію.

Якщо мета була пояснити Ізраїлю, чому українська пам’ять про Мельника не зводиться до радянсько-російської схеми, то для цього потрібні факти, документи, контекст, робота істориків та шаноблива суперечка. Але звинувачення в “гуманітарній агресії” проти голови головного ізраїльського меморіалу Голокосту закривають розмову раніше, ніж вона встигає початися.

Україна могла заперечити “Яд Вашем” сильніше.

Можна було пояснити, чому перепоховання Мельника сприймається в Україні як частина повернення історичних діячів у національний пантеон. Можна було показати, як радянська та російська пропаганда десятиліттями перетворювала українську боротьбу за державність в обвинувальний міф. Можна було вказати, що українська історія XX століття не вміщується в одну фразу і вимагає складної розмови.

Але мова “Миротворця” спрацювала інакше.

Він не пояснив українську позицію.

Він дав зовнішній аудиторії картинку: український ресурс звинувачує голову “Яд Вашем” майже як ворожого Україні діяча.

Для Ізраїлю це виглядає не як захист української пам’яті, а як атака на символ пам’яті про Шоа.

Важлива деталь: як “Миротворець” описує Мельника

На сторінці “Миротворця” окремо стверджується, що Андрій Мельник під час Другої світової війни “захищав євреїв від фашистів і погромів”.

Ця фраза важлива.

Вона показує, що суперечка йде не тільки про сьогоднішню церемонію перепоховання, але і про саму історичну інтерпретацію фігури Мельника.

Для авторів картки Мельник представлений як український діяч, якого несправедливо демонізують через російсько-радянську оптику. У такій логіці критика “Яд Вашем” сприймається ними не як захист пам’яті про Голокост, а як повторення чужої, ворожої Україні історичної схеми.

Але для “Яд Вашем” центральним залишається інше питання: зв’язок ОУН з нацистською Німеччиною, політичний контекст Другої світової війни та доля євреїв у роки Голокосту.

Саме тут дві історичні логіки стикаються напряму.

Українська логіка говорить: не можна віддавати свою пам’ять радянській та російській пропаганді.

Ізраїльська логіка говорить: не можна виносити за дужки Голокост і відповідальність рухів, що діяли в епоху нацистської Німеччини.

Обидві логіки мають свої підстави.

Проблема починається там, де одна сторона вимагає, щоб інша повністю прийняла її рамку.

Ще одна деталь: звернення до правоохоронних органів

В кінці картки “Миротворець” просить правоохоронні органи розглядати публікацію як заяву про вчинення цим громадянином усвідомлених дій проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також інших правопорушень.

Це робить публікацію не просто емоційним коментарем.

Вона отримує форму звернення до правових та силових структур.

Саме тому ефект стає жорсткішим.

Коли йдеться про голову “Яд Вашем”, така формулювання сприймається за межами України не як звичайна суперечка про Мельника, а як спроба представити керівника головного ізраїльського меморіалу Голокосту людиною, що здійснює дії проти безпеки України.

Для українсько-ізраїльського діалогу це серйозний удар.

Для російської пропаганди — майже готовий матеріал.

Хто такий Дани Даян і чому тема “російських наративів” виглядає спірно

Дани Даян — не випадковий коментатор із соцмереж.

Він народився 29 листопада 1955 року в Буенос-Айресі, потім репатріювався в Ізраїль. Був підприємцем, пов’язаним з IT-сектором, очолював Elad Software Systems, пізніше став помітною фігурою ізраїльського правого табору.

Окремий політичний штрих: Даян був головою YESHA Council — Ради поселень Юдеї та Самарії. Це робить його людиною з правого, поселенського та дипломатичного контексту Ізраїлю.

Був у нього і зв’язок з Біньяміном Нетаньяху.

У 2015 році Нетаньяху просував Даяна на пост посла Ізраїлю в Бразилії. Бразилія не схвалила призначення через його поселенське минуле. Після цього Даян став генеральним консулом Ізраїлю в Нью-Йорку і займав цей пост з 2016 по 2020 рік.

З 2021 року він очолює “Яд Вашем”.

Тобто зв’язок Даяна з Нетаньяху — це реальний політико-дипломатичний факт. Але це зв’язок з ізраїльською правою політикою, а не доказ зв’язку з росією.

Саме тому звинувачення в “російських наративах” виглядає слабким.

Якщо людина з ізраїльського правого табору, колишній дипломат і голова головного меморіалу Голокосту говорить про болючу тему співпраці з нацистською Німеччиною, це не обов’язково російський наратив. Найчастіше це ізраїльська історична оптика.

Вона може бути неприємною для України.

Вона може бути неповною.

Вона може недостатньо враховувати українську антирадянську пам’ять, політичну еміграцію, боротьбу за державність і нинішню війну проти росії.

Але вона не стає автоматично кремлівською тільки тому, що москва теж намагається використовувати тему ОУН проти України.

Співпадіння теми не дорівнює співпадінню мотиву.

Ось цю різницю в реакції “Миротворця” майже не видно.

Де помилилися обидві сторони

Головна помилка “Яд Вашем” не в тому, що він заговорив про Голокост.

Він повинен був говорити.

Помилка була в тому, що український контекст прозвучав занадто слабо. У момент, коли Україна веде війну проти росії і намагається звільнити власну історію від радянсько-російської рамки, будь-які зовнішні заяви про її національний пантеон вимагають особливо обережної мови.

Головна помилка “Миротворця” не в тому, що він не погодився з “Яд Вашем”.

Сперечатися можна і потрібно.

Помилка була в тому, що відповідь була побудована не як історичний аргумент, а як обвинувальний ярлик. Щодо голови “Яд Вашем” така мова майже неминуче сприймається в Ізраїлі як випад проти інституції пам’яті про Голокост.

Вийшов конфлікт двох травм.

Україна говорить з травми війни, зруйнованих міст, російської окупації, ракетних ударів, масових злочинів і багаторічної спроби москви представити українську державність як “нацистський проект”.

Ізраїль говорить з травми Голокосту, пам’яті про мільйони вбитих євреїв, знищених громад Східної Європи і чутливості до будь-яких державних почестей для фігур, пов’язаних з епохою нацистської Німеччини.

Обидві травми реальні.

Але коли один біль говорить так, ніби інший не існує, розмова перетворюється на конфлікт.

Саме це тут і сталося.

“Яд Вашем” сказав так, що українська історична суб’єктність виявилася недостатньо почутою.

“Миротворець” відповів так, що ізраїльська пам’ять про Голокост виявилася майже зведена до “російських наративів”.

Обидві позиції в такому вигляді небезпечні.

Вони не відкривають діалог.

Вони його вибухають.

У середині цієї історії особливо важливо зберегти баланс. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цей епізод не як конфлікт “Україна проти Ізраїлю” і не як суперечку про те, чия пам’ять важливіша. Право на пам’ять мають обидві сторони. Питання в іншому: чи зможуть Україна та Ізраїль говорити про болючі сторінки минулого так, щоб не дозволити росії перетворити чужий біль на зброю сьогоднішньої війни.

Як це використовує росія

Ось головний підсумок цієї історії.

“Яд Вашем” дав російській пропаганді першу частину картинки: Ізраїль засуджує Україну за державне вшанування Андрія Мельника.

“Миротворець” дав другу частину картинки: український ресурс вносить голову “Яд Вашем” у базу як фігуру, що діє проти України.

Для москви це ідеальна зв’язка.

Вона може сказати зовнішній аудиторії: дивіться, Ізраїль звинувачує Україну у вшануванні нацистського колабораціоніста, а Україна відповідає атакою на меморіал Голокосту.

Далі нюанси вже не потрібні.

Не потрібна історія ОУН.

Не потрібен контекст радянських репресій.

Не потрібна війна росії проти України.

Не потрібна різниця між державою Україна і недержавним сайтом “Миротворець”.

Не потрібна складна біографія Мельника.

Не потрібна ізраїльська внутрішня політика.

Картинка готова.

І саме тому цей епізод так небезпечний. Він не просто псує тон українсько-ізраїльської розмови. Він дає кремлю матеріал, який можна швидко розігнати без пояснень, без контексту і без чесної історії.

Є і ще одна слабкість.

На сторінці “Миротворця”, судячи з наведеного тексту, серед джерел вказані російські медіа: “Взгляд”, “Газета”, КП, URA та інші майданчики.

Виходить невдала конструкція: Даяна звинувачують у поширенні російських наративів, але доказовий блок частково спирається на російські перекази цього ж скандалу.

Це не підсилює українську позицію.

Це робить її вразливою.

Як Україна могла б відповісти сильніше

Україні не потрібно мовчати.

І не потрібно відмовлятися від своєї історії тільки тому, що російська пропаганда десятиліттями намагалася вкрасти у неї право на власну пам’ять.

Але відповідати “Яд Вашем” можна було інакше.

Україна могла сказати: ми не приймаємо радянську і російську схему оцінки українського національного руху.

Могла пояснити, що перепоховання Мельника розглядається як частина ширшої політики повернення історичних діячів у національний пантеон.

Могла підкреслити, що українська пам’ять XX століття не зводиться до радянських ярликів.

Могла одночасно визнати, що для Ізраїлю і єврейського світу тема Голокосту залишається центральною травмою, а тому будь-яка фігура часів Другої світової війни вимагає особливо точного мови.

Найкращим варіантом була б експертна розмова: українські історики, ізраїльські історики, архіви, документи, різні оптики, без гасел і без взаємних звинувачень.

Це був би сильний хід.

Тому що доросла позиція не боїться важких питань.

Вона не зривається на ярлики.

Вона пояснює.

Як Ізраїль міг би говорити точніше

Ізраїль теж міг обрати іншу мову.

Він міг сказати: ми не втручаємося в право України формувати національний пантеон, але вважаємо важливим нагадати про болючі сторінки, пов’язані з пам’яттю про Голокост.

Він міг визнати: українська історія XX століття не зводиться до радянсько-російських схем.

Він міг підкреслити: сьогоднішня Україна веде оборонну війну проти росії, і цей контекст не можна ігнорувати.

Він міг запропонувати не політичне засудження, а історичний діалог.

Це не означало б слабкість.

Навпаки, це виглядало б сильніше.

Тому що “Яд Вашем” як головний меморіал Голокосту зобов’язаний зберігати моральну точність. Але моральна точність — це не тільки право говорити про біль єврейського народу. Це ще й уміння не перетворювати чужу національну пам’ять в об’єкт зовнішнього наставлення.

Україна не повинна диктувати Ізраїлю, як пам’ятати Голокост.

Але і Ізраїль не повинен говорити з Україною так, ніби українська пам’ять існує тільки в межах ізраїльської історичної оцінки.

Чому обидві сторони повинні бачити контекст один одного

Ізраїлю важливо не потрапляти в радянсько-російську пастку.

Українська історія XX століття не вміщується в просту схему “герой або злочинець”. Там були імперії, війни, окупації, Голодомор, масові репресії, радянський терор, нацистська окупація, антисемітські злочини, національні рухи, колабораціонізм, опір, еміграція і довгі десятиліття боротьби за право говорити від власного імені.

Україна зараз воює проти росії не за символи минулого, а за право існувати як держава.

Це не можна викреслювати.

Але і Україна не може вимагати від Ізраїлю, щоб пам’ять про Голокост була поставлена в дужки заради української політичної логіки сьогоднішнього дня.

Для Ізраїлю Голокост — це не зовнішньополітична позиція.

Це основа національної пам’яті.

Коли мова йде про державні почесті для фігур, пов’язаних з націоналістичними рухами періоду Другої світової війни, ізраїльська реакція майже неминуче буде болючою. І це потрібно розуміти заздалегідь, а не після скандалу.

Україна має право пояснювати, що Мельник не зводиться до російської карикатури.

Але Ізраїль має право запитувати, як така фігура співвідноситься з пам’яттю про євреїв, убитих у роки нацистської окупації.

Ці питання неприємні.

Але вони не зникають від того, що одна сторона назве їх втручанням, а інша — російськими наративами.

Головна рамка: не перемога однієї сторони, а провал мови пам’яті

Історія з Дані Даяном показує не перемогу однієї сторони над іншою.

Це провал мови пам’яті.

“Яд Вашем” мав підстави нагадати про болючу для єврейського народу сторону історії ОУН і Андрія Мельника. Україна мала підстави болісно відреагувати на формулювання, які в момент війни легко лягають у російську пропагандистську схему.

Але далі обидві сторони зробили кроки, які не наблизили розмову, а перетворили її на публічний конфлікт.

Україна не зобов’язана відмовлятися від власного історичного пантеону через зовнішню критику.

Ізраїль не зобов’язаний мовчати, коли мова йде про пам’ять Голокосту.

Але якщо ці дві позиції звучать без поваги до контексту один одного, суперечка про минуле перетворюється не в історичний діалог, а в політичну кризу, якою негайно користується росія.

Що залишається після цього скандалу

“Миротворець” не є офіційною Україною. Це потрібно повторювати прямо, щоб не спотворювати картину.

Але зовнішня репутаційна ціна все одно лягає на Україну.

Особливо в Ізраїлі.

Особливо коли мова йде про “Яд Вашем”.

Особливо коли російські медіа вже готові розганяти будь-яку історію, яка допомагає представити Київ як країну, що конфліктує з пам’яттю про Голокост.

Але і “Яд Вашем” не може вважати, що його слова існують поза політикою. Коли головний меморіал Голокосту в Ізраїлі говорить про українське державне рішення, це не тільки історичний коментар. Це ще й дипломатичний сигнал.

А дипломатичний сигнал в умовах війни може мати наслідки.

Україна має право на свій пантеон.

Ізраїль має право на свою болючу історичну реакцію.

Але якщо ця суперечка буде йти мовою взаємних моральних вироків, він перестане бути історичною суперечкою. Він стане подарунком тим, хто хоче посварити Україну та Ізраїль.

А це вже зовсім інша історія.

Не тільки про Мельника.

Не тільки про Даяна.

І навіть не тільки про “Миротворець”.

Це історія про те, чи зможуть Україна та Ізраїль говорити про найважче так, щоб не дати росії перетворити пам’ять на чергову зброю війни.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8412
#новини #купкаізраїль

Всі Новини