#новини
“Немає кращого способу відсвяткувати День Незалежності Ізраїлю!“, – так починає розповідь Посольство Ізраїлю в Росії на своєму офіційному акаунті 22 квітня 2026. Ну так, а що ж ще робити в День Незалежності, як не відправити ізраїльських дітей до Москви? Сподіваємося, що вони не через “Домодєдово” туди летіли.
Ізраїльські школярі привезли з Москви 6 медалей на “60-й Міжнародній Менделєєвській олімпіаді з хімії”. Формально це історія про успіх, талант і сильну підготовку. Але для ізраїльської аудиторії головне питання тут давно вже не в хімії. Головне питання в іншому: навіщо взагалі відправляти ізраїльську делегацію на міжнародну вітрину держави, яка в той самий момент відкрито працює проти Ізраїлю, прикриває Іран, атакує ізраїльську позицію з питань пам’яті та безпеки і демонструє все більш жорсткий політичний тон на адресу єврейської держави.
Проблема не в дітях. І не в їхніх медалях.

Проблема у дорослих, які знову вирішили, що Ізраїль може поводитися так, ніби є якась стерильна зона “поза політикою”, де можна спокійно фотографуватися в Москві, підніматися на сцену під прапорами і робити вигляд, що мова йде тільки про шкільну олімпіаду. У 2026 році така логіка виглядає не наївною, а безпорадною.
Саме тому ця історія вимагає не захопленого переказу, а великого і жорсткого розбору.
“60-та Міжнародна Менделєєвська олімпіада з хімії” проходила в Москві з 15 по 23 квітня 2026 року. Офіційний сайт прямо вказує місце, дати і програму: відкриття, два теоретичних тури, практичний тур, арбітраж, церемонія закриття і день від’їзду. Там же сказано, що в змаганні брали участь школярі з 37 країн.
На офіційній сторінці з зверненням до учасників окремо підкреслено, що до олімпіади звернувся президент Росії путін (засуджений судом у Гаазі за викрадення українських дітей), заявивши зокрема, що дане дійство “послужить підтримці обдарованої молоді, популяризації хімічної науки, розвитку міжнародного гуманітарного діалогу і особистих контактів. Бажаю вам успіхів і всього найкращого“, – добряк, ага…
У тексті йдеться, що змагання вважається “авторитетним міжнародним освітнім і просвітницьким заходом”, а ювілейна олімпіада проходить у рамках “Десятиліття науки і технологій у Росії” і повинна “служити розвитку міжнародного гуманітарного діалогу і особистих контактів”. Інакше кажучи, це була не просто серія задач з хімії. Це була державна “міжнародна” платформа, вбудована в російську символічну і іміджеву рамку.
Ізраїль виступив дуже успішно: 1 золота, 2 срібні і 3 бронзові медалі. Медалі отримали …. ось тут читач сам може пошукати в інтернеті хто саме – інформація є, ми ж не будемо тут вказувати – діти не винні за “витівки” дорослих.
Фото і відео цього всього є на офіційному сайті “олімпіади” – Гугл на допомогу!
Саме тому підміна тут особливо небезпечна: діти дійсно виступили гідно, і саме це створює для дорослих зручну ширму, за якою можна не обговорювати політичну ціну такої поїздки.
Список країн, опублікований на сайті “олімпіади”, теж важливий для розуміння загальної картини. Серед учасників були:
Мордор
росія.
Європа
Білорусь, Угорщина, Північна Македонія.
Африка
Ботсвана, Камерун, Республіка Чад, Єгипет, Кенія, Нігерія, Туніс, Уганда, Ефіопія.
Азія
Вірменія, Азербайджан, Бангладеш, Китай, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Таджикистан, Таїланд, Туркменістан, Туреччина, Узбекистан, В’єтнам, Шрі-Ланка.
Америка
Бразилія, Коста-Ріка, Куба, Гондурас.
Близький Схід
Ізраїль, Ірак, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія.
У тексті при цьому сказано “37 країн”, що саме по собі підкреслює, наскільки організаторам була важлива саме красива міжнародна картина — десятки прапорів, сцена, церемонії, відчуття глобального визнання.
І тут виникає центральний нерв всієї історії. Ізраїль приїхав не на нейтральний приватний турнір. Ізраїль приїхав на московську міжнародну вітрину, куди було вбудовано і привітання путіна, і акцент на “міжнародному діалозі”, і демонстрація Росії як “респектабельного центру науки”. Для Москви це було важливо не менше, ніж самі медалі.
Ізраїльська поїздка до Москви відбулася не в нейтральний момент і не на фоні звичайних дипломатичних розбіжностей.
Навесні 2026 року росія йшла проти Ізраїлю одразу по кількох лініях: через Іран, через Ліван, через тему Голокосту, через Домодєдово, через тиск у просторі пам’яті, через спробу прив’язати до України навіть ізраїльські рішення у сфері безпеки і через пряме залякування компаній, включаючи ізраїльські. Тому проблема тут не в тому, що делегація приїхала просто “в Росію”. Проблема в тому, що вона приїхала саме в ту Росію, яка в ті ж тижні все більш відкрито працювала проти єврейської держави.
Перш за все — Іран. Москва давно вже не виглядає обережним посередником між Єрусалимом і Тегераном. Росія і Іран закріпили 20-річне стратегічне партнерство з акцентом на безпеку, оборону, енергетику, транспорт, інвестиції і атомну сферу. Це вже не тимчасове співпадіння інтересів, а оформлена державна зв’язка двох режимів. Договір закріплює довгострокову політичну конструкцію і розширює співпрацю в чутливих секторах.
Навесні 2026 року ця зв’язка проявлялася вже зовсім відкрито.
Російська сторона описувала кризу навколо Ірану мовою, в якій Ізраїль і США виставлялися агресорами, а сам Іран — стороною, проти якої нібито здійснюється тиск. На майданчику ООН Москва прямо заявляла, що засуджує “американо-ізраїльську агресію проти Ірану”, а Лавров обговорював ситуацію з Аракчі саме в логіці російської формули про “непровоковану американсько-ізраїльську агресію”. Це означає просту річ: росія не просто підтримує відносини з Тегераном, а політично прикриває один з головних ворожих Ізраїлю режимів.
Для Ізраїлю це не другорядний сюжет. Нетаньяху у квітні 2026 року публічно говорив, що іранський режим планував ще один Голокост, хотів знищити Ізраїль ядерною зброєю і тисячами балістичних ракет, і підкреслював, що єврейська держава не дозволить Тегерану отримати атомну бомбу. Тобто офіційний ізраїльський погляд вкрай жорсткий: Іран — це питання виживання. І саме тому вся історія з московською олімпіадою виглядає особливо дико.
Якщо Іран подається як екзистенційна загроза, то як пояснити м’якість щодо держави, яка дипломатично, політично і стратегічно прикриває Тегеран?
Але Москва била по Ізраїлю не тільки через Іран. 9 квітня Марія Захарова засудила ізраїльські дії по Лівану, назвавши їх агресивними, небезпечними для переговорного процесу і “ведучими до ризику нової великої ескалації”. Це була вже не загальна риторика про стабільність, а прямий офіційний випад проти Ізраїлю.
21 квітня послідував ще більш токсичний удар — вже через тему Голокосту. Після слів Нетаньяху про те, що іранська загроза несе ризик нового знищення єврейського народу, Захарова звинуватила його в “спотворенні історичних фактів про Голокост”. Тут особливо важливо не тільки зміст, але і сам вибір точки атаки: Москва полізла не просто в поточний політичний спір, а в саму ізраїльську історичну і моральну аргументацію. Інакше кажучи, росія спробувала повчати єврейську державу, як їй говорити про Голокост і про власну загрозу знищення.
Окрема лінія тиску йшла через спробу зв’язати в один вузол Україну, Іран, ізраїльську безпеку і навіть внутрішні кадрові рішення в самому Ізраїлі.
У цій конструкції Москва намагалася представити Україну як джерело загрози для регіону, вплести в цю схему Ізраїль, дискредитувати український досвід боротьби з дронами і ракетами і заздалегідь отруїти будь-яке співробітництво, яке може бути корисним самому єврейському державі. Завдання такої кампанії — не довести, а викликати тривогу, посіяти недовіру і змусити партнерів України побоюватися будь-яких форм співробітництва.
Саме тут особливо важлива історія з Моссадом.
Після призначення Романа Гофмана новим главою Моссада російське агентство ТАСС 14 квітня 2026 року спробувало відразу прив’язати це внутрішнє кадрове рішення Ізраїлю до України. У публікації стверджувалося, що з його приходом діяльність Моссада “на російському напрямку” може отримати новий вимір. Це вже не спір по Газі і не полеміка по Ірану. Це спроба навісити український ярлик навіть на ізраїльські рішення у сфері національної безпеки і показати, що Москва стежить вже не тільки за зовнішньою політикою Ізраїлю, але і за тим, хто саме всередині його силового контуру буде приймати рішення.
Далі лінія тиску стала ще жорсткішою.
Міністерство оборони РФ опублікувало список з 21 підприємства в 12 країнах, які нібито розглядаються як «законні військові цілі» через участь у виробництві компонентів для українських безпілотників. У цей перелік були включені компанії з Великобританії, Німеччини, Данії, Латвії, Литви, Нідерландів, Польщі, Чехії, Іспанії, Італії, Ізраїлю і Туреччини. При цьому ніяких конкретних обґрунтувань включення ізраїльських підприємств не наводилося. Сенс такого списку читався цілком ясно: це вже не просто пропаганда, а спроба створити атмосферу загрози, натиснути на бізнес, вплинути на уряди і показати, що навіть ізраїльські компанії можуть бути публічно внесені в перелік “цілей”. Для Ізраїлю це вже форма зовнішнього тиску на його суверенне право самому вирішувати, з ким і як співпрацювати у сфері безпеки.
Наступний сюжет — Домодєдово. Після скарг на поводження з ізраїльськими громадянами ізраїльський МЗС офіційно втрутився і назвав таке поводження «абсолютно неприйнятним». Але російська сторона не стала згладжувати конфлікт, а відповіла в роздратованому і оборонному стилі. У розборі цього епізоду особливо важлива формула про «а у вас Бен-Гуріон»: замість нормального пояснення Москва фактично перевела розмову в стару схему “сам дурень”. Це вже був не сухий спір про процедури, а демонстрація ставлення — суміші роздратування, політичного хамства і небажання сприймати ізраїльські претензії всерйоз.
До цього додалася і лінія тиску через пам’ять. В історії з “Яд Вашем” російська сторона демонстративно полізла в те моральне простір, яке для Ізраїлю особливо чутливе. Формула «ми вкрай здивовані реакцією “Яд Вашем”» супроводжувалася вимогою «не допустити пандемію фашизму». У самому розборі цієї історії справедливо підкреслено, що за зовні помірною дипломатичною лексикою ховається спроба натиснути на Ізраїль через тему Голокосту, пам’яті і морального авторитету. Тут Москва не просто сперечається про минуле. Вона намагається поставити себе в центр розмови про пам’ять і використовувати цю вагу для просування своєї політичної лінії.
Якщо зібрати все разом, картина виходить вкрай неприємна.
У квітні 2026 року росія йшла проти Ізраїлю не по одній темі, а одразу по кількох: захищала Іран, звинувачувала Ізраїль в агресії, била по ньому через Ліван, атакувала слова Нетаньяху через тему Голокосту, роздратовано відповідала по Домодєдово, тиснула через простір пам’яті, лізла в тему Моссада, лякала ізраїльські компанії і перевіряла, наскільки кабінет Нетаньяху готовий жити з оглядкою на російський тиск. Саме тому поїздка ізраїльської делегації до Москви виглядала не як шкільний захід “поза політикою”, а як принизливий жест на користь держави, яка в той самий момент послідовно працювала проти єврейської держави.
І ось саме в цей момент Ізраїль їде до Москви на олімпіаду.
Якщо дивитися на список учасників і на саму політичну атмосферу, стає зрозуміло, чому ця історія сприймається в Ізраїлі не як нейтральна шкільна поїздка, а як черговий провал інстинкту.
Ізраїль виявився лише однією демократією, яка вирішила приїхати до Москви на таку “міжнародну платформу”.
На фоні відсутності США і провідних західноєвропейських країн це виглядало особливо принизливо. Інші не поїхали, тому що не захотіли маратися, не захотіли брати участь у російській картинці “дивіться, до нас як і раніше їдуть”, не захотіли ставати частиною міжнародної сцени, покликаної пом’якшити образ режиму, який веде п’ятий рік руйнівну війну проти сусідньої держави.
Тут сперечатися можна про формулювання, але загальний політичний ефект абсолютно ясний.
Саме так виглядає головний сором цієї історії: поки багато хто намагається триматися від такого московського “свята науки” на відстані, Ізраїль туди приїжджає, виступає, піднімається на сцену, фотографується і тим самим допомагає Росії руйнувати власну ізоляцію.
Особливо неприємно це виглядає ще й тому, що серед прапорів на сцені і на церемоніальних фотографіях були не тільки російський і ізраїльський.
Поруч були прапори країн, які підтримують “палестинську лінію” і в останні місяці виступали проти Ізраїлю або підтримували вимоги по Газі і “палестинській державності”. Перш за все це Росія, Туреччина, Саудівська Аравія, Бангладеш і Туніс. Офіційна спільна заява міністрів закордонних справ Туреччини, Єгипту, Йорданії, Індонезії, Пакистану, Катару, Саудівської Аравії і ОАЕ від 23 квітня 2026 року прямо засуджувала дії Ізраїлю в Єрусалимі, підтримувала “палестинські” вимоги і підкреслювала право “палестинського народу” на незалежну державу зі столицею у Східному Єрусалимі.
Тобто ізраїльські школярі не просто отримали медалі.
Вони опинилися всередині загальної міжнародної картинки поруч з прапорами держав, які самі ж підтримують “пропалестинську повістку” і в багатьох випадках роблять антиизраїльські заяви. Для Москви це ідеальна сцена: прапори, усмішки, нагородження, міжнародний блиск — і на цьому фоні можна робити вигляд, що ніякої справжньої токсичності немає.
Фотографії з нагородження в цьому сенсі говорять навіть більше, ніж тексти. Ізраїльський прапор на фоні московської сцени IMChO (International Mendeleev chemistry olympiad, – так назва позиціонується в англомовному просторі) 2026 — це вже не просто учнівська радість. Це політичний символ. Медалі залишаються у дітей, а символічна вигода йде Москві.
Саме тут НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency повинна задавати те питання, яке чомусь знову ніхто не захотів задати вчасно: навіщо Ізраїль знову допомагає власному ворожому оточенню виглядати респектабельно?
Це, мабуть, найнеприємніше і найважливіше питання.
Поїздки на подібні міжнародні олімпіади не виникають самі по собі.
Ізраїльська збірна з хімії — це частина організованої національної системи підготовки, а сама “Менделєєвська олімпіада” фігурує в профілі ізраїльської хімічної команди як одне з “престижних міжнародних змагань”. Значить, за такими поїздками стоять не спонтанні рішення батьків або ентузіастів, а певна інституційна логіка — від підготовки і відбору до узгодження участі.
І якщо посольство Ізраїлю в Росії 22 квітня 2026 року не просто знало про поїздку, а публічно привітало делегацію, підкреслило видатний результат, “дружелюбність учасників”, “міжнародні знайомства” і навіть “приємні враження від Москви” і “теплий прийом”, то це вже точно не схоже на приватну ініціативу, яка пройшла повз державу. Це означає, що офіційний ізраїльський дипломатичний орган не дистанціювався від цієї історії, а вбудував її в позитивний державний наратив.
Тут вже питання не до школярів. І навіть не тільки до тренерів. Питання вже до ізраїльської лінії як такої.
Наступне незручне питання — як такі поїздки поєднуються із загальною політикою Ізраїлю щодо Росії.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ізраїль не приєднався до західного санкційного пакету в повному обсязі і в цілому довгі роки зберігав більш обережну лінію, ніж США і значна частина Європи.
Логіка цієї обережності може бути навіть зрозуміла: Сирія, канали зв’язку, бажання не рвати відносини остаточно, спроба зберігати простір для маневру, велика єврейська діаспора в Росії, особисті відносини лідерів, інше … .
Але в 2026 році ця стара стратегія все помітніше тріщить. Тому що росія сама давно вже не веде себе як нейтральний партнер, якого потрібно просто “не штовхати”. росія прикриває Іран, атакує Ізраїль дипломатично, лізе в тему Голокосту, хамить по Домодєдово і використовує міжнародні платформи для власної легітимації.
Звідси випливає питання і до глави уряду Ізраїлю – Беньяміна Нетаньяху.
Немає відкритих даних, що прем’єр особисто схвалював саме цю шкільну поїздку.
Але є інше, більш серйозне питання: чи існує взагалі в Ізраїлі цільна і послідовна державна лінія по Росії, чи різні рівні системи продовжують жити за старою інерцією?
Тому що якщо прем’єр публічно говорить про іранську смертельну загрозу, якщо уряд будує риторику сили і стримування, а паралельно офіційне посольство радіє медалям з Москви і “теплому прийому” в країні, яка допомагає Тегерану, то перед нами вже не тонка дипломатія, а роздвоєння політики.
Саме тому ця історія не зводиться до олімпіади.
Вона стає симптомом більш широкої проблеми: Ізраїль говорить одне, а робить інше.
Говорить про жорсткість перед Іраном, але продовжує поводитися м’яко щодо одного з його головних державних покровителів.
Говорить про мораль, пам’ять і ясність, але сам же допомагає ворожій Москві малювати картину власної міжнародної нормальності.
Нарешті, є і ще один шар.
У матеріалі про спроби Росії залякати Ізраїль важливий тезис про Моссад. Росія і пов’язані з нею медіаплатформи вже намагалися ув’язувати ізраїльські кадрові рішення у сфері безпеки з українським сюжетом і загальним антиросійським контуром. Тобто Москва лізе вже не тільки в політику Ізраїлю, але і в тему його спецслужб, його суверенітету рішень, його внутрішньої архітектури безпеки.
На такому фоні поїздка до Москви виглядає не просто слабкістю. Вона виглядає як втрата почуття міри.
Найзручніший захист у подібних випадках завжди одна і та ж: не змішуйте науку з політикою, не робіть дітей заручниками дорослих конфліктів, не відбирайте у школярів їх заслужений успіх. На емоційному рівні цей захист працює. Але на політичному рівні вона більше не витримує перевірки.
Сучасна росія не відокремлює міжнародну науку, гуманітарні контакти, шкільні олімпіади і імідж держави. Навпаки, вона свідомо використовує такі платформи як доказ своєї “нормальності”, своєї затребуваності і своєї неповної ізоляції. Саме тому на офіційній сторінці олімпіади важливі не тільки дати і результати, але і звернення путіна, і розмови про “міжнародний гуманітарний діалог”, і опис Москви як “центру великої науки”.
Саме тому для ізраїльського читача цей сюжет виглядає так болісно.
Поки Росія допомагає Ірану, атакує Ізраїль по історичних і моральних темах, сперечається з ним через мову приниження і одночасно отримує ізраїльську делегацію на своїй міжнародній сцені, виграє не тільки хімія. Виграє російська картинка.
Інші не поїхали, тому що не захотіли маратися. Ізраїль поїхав.
Інші не захотіли допомагати Москві розмивати образ ізоляції. Ізраїль допоміг.
Інші не захотіли давати режиму додаткову міжнародну легітимацію. Ізраїль дав її — нехай навіть у шкільному, нехай навіть у науковому, нехай навіть у здавалось би безневинному форматі.
І в цьому полягає головний сором історії.
Шість медалей — це відмінний результат для школярів. Але для держави, яка повинна краще за інших розуміти ціну символів, союзів і політичних сигналів, ця поїздка до Москви виглядає як черговий приклад розгубленості.
Ізраїль знову опинився там, де нормальні демократії намагаються не світитися.
І зробив це в момент, коли росія не просто далека від дружби з єврейською державою, а послідовно працює проти неї.
Медалі у школярів залишаться. А репутаційне питання залишиться у … Ізраїлю.
І чим довше ізраїльська система буде робити вигляд, ніби такі поїздки можна як і раніше відокремлювати від великої політики, тим частіше країна буде потрапляти рівно в такі ситуації: коли діти чесно виграють свої нагороди, а дорослі програють сенс, інстинкт і гідність.
Тому такі теми важливо розбирати до кінця — і стежити за тим, як вони розвиваються далі.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=8223
#новини #купкаізраїль