#новини

Це не класична новина з Ізраїлю, але саме такі історії важливі для ізраїльського читача: воююча Україна показує, що навіть під ударами продовжує жити, розвивати єврейську громаду, підтримувати культуру і перетворювати пам’ять на живу розмову між поколіннями.

У галереї “Скрипаль на даху” (оригінал укр. – «Скрипаль на даху») при Синагозі Бродського в Києві відкривається виставка студентського графічного дизайну «Юдаїка в українському плакаті». Це не просто афіша культурної події, а розмова про те, як єврейська пам’ять України продовжує жити в сучасній візуальній мові.

Проєкт представлений за участі галереї «Скрипаль на даху», Київської єврейської громади, Благодійного фонду імені Шолом-Алейхема, секції плаката і графічного дизайну КОНСХУ, Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київського університету культури та ініціативи Creative Resistance.

За назвою «Юдаїка в українському плакаті» стоїть набагато більше, ніж студентський графічний проєкт.

Це розмова про те, як єврейська тема звучить у сучасній українській культурі. Не як музейна вітрина, не як застигла пам’ять з архівів, а як жива візуальна мова, з якою працюють молоді дизайнери.

Відкриття виставки відбудеться 28 травня о 18:00 у галереї «Скрипаль на даху» в Києві. Простір знаходиться за адресою: вулиця Шота Руставелі, 13, вхід з вулиці Еспланадна. Виставка триватиме з 28 травня по 23 червня, вхід вільний.

І вже саме місце багато що пояснює.

Зв’язок виставки з Синагогою Бродського підсилює і фігура рабина Моше Реувена Асмана. Він пов’язаний з Центральною київською синагогою Бродського як її головний рабин; в українських і міжнародних публікаціях його також називають головним рабином України. Для цієї історії це важливо не формально, а по суті: Синагога Бродського давно стала не тільки молитовним домом, але й одним із символів відродження єврейського життя в Києві. Тому виставка про юдаїку в українському плакаті проходить не просто в красивій історичній будівлі, а в просторі живої громади, яка під час війни продовжує молитися, допомагати, пам’ятати загиблих і залишатися частиною українського громадянського опору.

Плакат як розмова про пам’ять

Юдаїка в українському плакаті — тема тонка і багатошарова. Тут йдеться не тільки про релігійні символи, орнаменти, єврейські літери чи впізнавані образи. Набагато важливіше інше: як сучасна Україна дивиться на єврейську спадщину, яка століттями була частиною її міст, містечок, вулиць, мови, музики, торгівлі, літератури і трагічної пам’яті.

Плакат у цьому сенсі — дуже точний жанр.

Він не любить довгих пояснень. Він повинен говорити швидко, сильно і ясно. Один образ, одна композиція, один кольоровий удар — і глядач вже розуміє, що перед ним не просто картинка, а висловлювання.

Саме тому виставка може виявитися не менш важливою, ніж академічна конференція. Молоді дизайнери працюють з темою не як з обов’язковою історичною довідкою, а як з матеріалом, який можна відчути, розібрати і зібрати заново.

Чому це важливо зараз

Україна переживає війну, в якій йдеться не тільки про території, але й про право на власну пам’ять. Росія намагається знищувати міста, стирати біографії, привласнювати історію і нав’язувати чужу оптику. У такій ситуації культурні проєкти стають не прикрасою життя, а способом опору забуттю.

Єврейська історія України — одна з найскладніших частин цієї пам’яті.

У ній є великі імена, громади, синагоги, містечка, музика, література, хасидські маршрути, модерністське мистецтво, сіоністські біографії, Голокост, радянське замовчування і нова спроба повернення до чесної розмови. Це не одна лінія, а ціла карта.

Виставка «Юдаїка в українському плакаті» важлива саме тому, що вона не замикає цю тему в минулому. Вона показує: спадщина живе не тоді, коли її тільки охороняють, а тоді, коли з нею починають говорити нові покоління.

Галерея «Скрипаль на даху»: місце, де символи працюють сильніше слів

Галерея «Скрипаль на даху» розташована в будівлі Синагоги Бродського — одному з найвпізнаваніших єврейських адрес Києва. Це не нейтральний виставковий зал, куди можна принести будь-яку тему і просто повісити роботи на стіни.

Тут сама локація стає частиною сенсу.

Назва галереї теж не випадкова. «Скрипаль на даху» відсилає до образу єврейської традиції, крихкості, виживання, сімейної пам’яті і постійного руху між старим світом і новим часом. Скрипаль на даху — це не тільки культурна цитата. Це символ життя на межі: між стійкістю і небезпекою, між домом і дорогою, між минулим і майбутнім.

Саме в такому просторі виставка про юдаїку в українському плакаті звучить особливо точно.

Вона не каже: «Подивіться, що колись було». Вона каже інакше: «Подивіться, як це продовжує жити».

Для ізраїльської аудиторії цей проєкт особливо цікавий. В Ізраїлі українська єврейська тема часто сприймається через сімейні історії, алію, пам’ять про містечка, трагедію Голокосту, фігури рабинів, письменників, художників, політиків і громадських діячів, пов’язаних з Києвом, Одесою, Львовом, Дрогобичем, Чернівцями, Уманню та іншими містами.

Але сьогоднішня Україна показує ще один шар: єврейську спадщину не тільки згадують. Її включають у сучасну культурну розмову.

Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає таку виставку не як звичайну київську афішу, а як частину великого українсько-ізраїльського діалогу про пам’ять, ідентичність і місце єврейської культури в сучасній Україні.

Київ як місто перетинів

Київ завжди був містом багатьох культур. Українська, єврейська, польська, російськомовна, радянська, європейська, релігійна і світська лінії тут постійно перетиналися — іноді мирно, іноді болісно, іноді трагічно.

Тому виставка в центрі Києва, в просторі єврейської громади, під час війни, за участі студентів і кураторів, пов’язаних з українським мистецтвом і українсько-ізраїльською громадською темою, виглядає як важливий жест.

Це не спроба зробити красиву декорацію навколо складної історії.

Швидше навпаки: це спроба визнати, що складна історія вимагає нової мови. І сучасний плакат може стати такою мовою — прямою, емоційною, візуальною, зрозумілою навіть без довгих лекцій.

Куратори і молоді дизайнери: хто стоїть за проєктом

Кураторами виставки заявлені Альберт-Лейзер Фельдман і Андрій Будник. Це важливе поєднання, тому що кожен з них додає проєкту свою оптику.

Альберт-Лейзер Фельдман — українсько-ізраїльський художник, громадський діяч, доктор психології, людина, чия біографія пов’язана з Україною, Ізраїлем, єврейською пам’яттю і громадськими ініціативами. Його участь у проєкті робить виставку частиною ширшої розмови: не тільки про графічний дизайн, але й про те, як культура допомагає суспільству утримувати зв’язок з минулим.

Андрій Будник — український художник, графік, плакатист, дизайнер і педагог, пов’язаний з українською школою плаката і підготовкою молодих авторів. Його роль особливо логічна: виставка будується навколо плаката як форми художнього і громадського висловлювання.

В результаті проєкт з’єднує дві лінії.

Перша — єврейська спадщина України, пам’ять, громадська історія, зв’язок Києва з єврейською культурою. Друга — український плакат як жанр, який під час війни отримав нову силу: від культурних афіш до візуального опору російській агресії.

Чому саме студенти

Найцікавіше в цій виставці — не тільки тема, але й автори. Студентський графічний дизайн тут стає способом перевірити, як нове покоління бачить юдаїку.

Це принципово.

Коли про спадщину говорять тільки старші, вона часто перетворюється на обов’язок. Коли до неї приходять молоді художники, вона може знову стати живою. Вони обирають інші кольори, інші композиції, інші візуальні асоціації. Вони можуть помилятися, сперечатися, шукати, але саме в цьому пошуку і з’являється нова культурна енергія.

Для України це особливо важливо. Країна, яка захищається від зовнішнього ворога, одночасно продовжує будувати власну складну ідентичність. Не спрощену, не одномірну, не закриту, а таку, де є місце українській, єврейській, кримськотатарській, польській, вірменській, грецькій, болгарській та іншим лініям пам’яті.

Єврейська тема в такому контексті перестає бути «чужою історією». Вона повертається туди, де завжди була: в тканину українського міста, української культури і української пам’яті.

Виставка як знак для Ізраїлю

Для ізраїльського читача ця історія важлива ще й тому, що вона показує Україну не тільки через новини фронту, ракети, дипломатію і прохання про допомогу.

Тут видно іншу Україну — країну, яка навіть під час війни продовжує говорити про культуру, про єврейську спадщину, про молодих авторів, про пам’ять і про майбутнє.

Це не скасовує болю і не робить реальність легшою. Але саме такі події показують, що суспільство живе не тільки виживанням. Воно продовжує створювати сенси.

Виставка «Юдаїка в українському плакаті» нагадує просту, але важливу річ: пам’ять не можна зберегти тільки наказом, пам’ятною датою чи офіційною промовою. Її потрібно постійно перекладати на мову часу.

Сьогодні такою мовою стає плакат.

Яскравий, різкий, сучасний, іноді мінімалістичний, іноді емоційний, але завжди звернений до глядача напряму.

І якщо молоді українські дизайнери беруться за тему юдаїки, значить, ця пам’ять не зникла. Вона продовжує звучати — вже іншими лініями, шрифтами, кольорами і образами.

Інформація про виставку

Виставка: «Юдаїка в українському плакаті»

Відкриття: 28 травня, 18:00

Дати проведення: 28.05 — 23.06

Вхід: вільний

Графік роботи: неділя–четвер, 12:00–19:00

Адреса: Київ, вул. Шота Руставелі, 13

Вхід: з вулиці Еспланадна

Куратори: Альберт-Лейзер Фельдман, Андрій Будник

Подробиці – https://www.facebook.com/share/p/1CeTAndh8F/

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8397
#новини #купкаізраїль