#новини

26 квітня 2026 року світ згадує 40-у річницю однієї з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства — аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий реактор ЧАЕС. Назовні потрапила велика кількість радіоактивних речовин, а наслідки цієї трагедії розтягнулися на десятиліття: хвороби, переселення, зруйновані долі, страх батьків за дітей і пам’ять, яку неможливо закрити офіційними формулюваннями.

Сьогодні Чорнобиль — це не тільки історія про радянську брехню, людську ціну безвідповідальності та подвиг ліквідаторів. У 2026 році ця дата знову звучить як попередження: війна росії проти України повернула ядерну небезпеку в центр європейської та світової безпеки.

Зеленський: росія знову ставить світ на межу техногенної аварії

Президент України Володимир Зеленський у день 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи нагадав, що після вибуху четвертого реактора над зруйнованим енергоблоком побудували саркофаг. Пізніше понад 40 країн допомогли закрити його безпечним конфайнментом, щоб не допустити нових викидів радіації і повторення катастрофи.

Саме ці дві конструкції залишаються тим бар’єром, який захищає світ від радіаційних ризиків і забруднення.

Зеленський підкреслив, що утримання і захист саркофага і конфайнменту — це не тільки українське питання. Це інтерес кожної держави, тому що радіація не зупиняється на кордоні, не питає дозволу у політиків і не обирає сторону за дипломатичними заявами.

Російсько-іранські «шахеди» над ЧАЕС

Найбільш тривожна частина заяви Зеленського стосується нинішньої війни. Своєю агресією росія знову ставить світ на межу техногенної аварії: російсько-іранські «шахеди» постійно пролітають над станцією, а один з них минулого року вдарив по конфайнменту.

Для ізраїльської аудиторії цей акцент особливо важливий. Іранські технології, які росія використовує проти України, давно перестали бути тільки українською проблемою. Це частина ширшої осі загроз, де Москва і Тегеран підсилюють один одного — від українського неба до Близького Сходу.

Чорнобиль у такому контексті стає не тільки місцем пам’яті. Він перетворюється на жорстке попередження про те, що ядерна безпека може бути поставлена під удар не тільки аварією, але й війною, дронами, цинізмом і політикою терору.

Світ, як підкреслив Зеленський, не повинен допустити продовження такого ядерного тероризму. Найкращий спосіб зупинити загрозу — змусити росію припинити безумні атаки.

Моше Асман: Чорнобиль залишив біль у долях мільйонів

Головний рабин України Моше Асман також нагадав, що 26 квітня — це дата, яку не можна звести тільки до офіційних церемоній і пам’ятних заяв.

За його словами, Чорнобиль залишив після себе не тільки зону відчуження. Він залишив біль у долях мільйонів людей, страх у серцях батьків і наслідки, які ще довго відчували цілі покоління.

У цій заяві важливий не тільки український, але й єврейський контекст. На початку 1990-х років Моше Асман брав участь в ізраїльській гуманітарній ініціативі «Хабад — Діти Чорнобиля». Тоді, після катастрофи і вже на тлі розпаду радянської системи, тисячі дітей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, змогли поїхати в Ізраїль на лікування і реабілітацію.

Для багатьох сімей це був справжній шанс — на здоров’я, підтримку, нове життя і майбутнє, яке після Чорнобиля здавалося занадто крихким.

Ізраїльська допомога дітям Чорнобиля як пам’ять про той час

Це була гуманітарна програма свого періоду, пов’язана з конкретними обставинами початку 1990-х, з наслідками аварії, з українськими єврейськими громадами і з ізраїльською системою допомоги.

Дітей вивозили в Ізраїль на лікування, обстеження, реабілітацію і підтримку. Для батьків це було не просто медичним маршрутом, а надією, що у дитини буде нормальне життя після катастрофи, яку він не обирав і не міг запобігти.

Сьогодні цю історію важливо згадувати не як діючий проект, а як одну зі сторінок ізраїльсько-українського людського зв’язку. За нею стояли лікарі, волонтери, рабини, сім’ї, громади і тисячі дітей, яким тоді намагалися допомогти.

Саме тому тема Чорнобиля для ізраїльського суспільства не є далекою українською історією. У ній є конкретна пам’ять про допомогу, відповідальність і єврейську солідарність. У цьому сенсі НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає річницю Чорнобиля не тільки як українську дату, але і як частину спільної історії Ізраїлю, України і єврейського народу.

МЗС Ізраїлю: Чорнобиль став поворотним моментом для всього світу

Міністерство закордонних справ Ізраїлю також виступило із заявою до 40-ї річниці трагедії. У ньому підкреслюється, що Чорнобильська катастрофа стала поворотним моментом не тільки для України, але і для всього світу.

Ізраїльське МЗС вшанувало пам’ять загиблих і висловило повагу рятувальникам і працівникам станції, які ризикували всім, щоб усунути наслідки аварії.

Ці слова важливі саме сьогодні, коли тема ядерної безпеки знову перестала бути теоретичною. Україна живе під ударами, російсько-іранські дрони проходять поруч з об’єктами, де ціна помилки може бути катастрофічною, а світ змушений заново обговорювати те, що після Чорнобиля мало б здаватися очевидним: атомна інфраструктура не може бути заручником війни.

Чому Чорнобиль знову звучить як попередження

Чорнобильська катастрофа була не тільки технічною аварією.

Вона стала символом системи, в якій брехня виявилася сильнішою за відповідальність, а страх перед правдою — небезпечнішим за саму помилку.

Сьогодні ця паралель знову звучить болісно. росія веде війну проти України, атакує енергетичну інфраструктуру, використовує іранські дрони і створює ризики навколо об’єктів, де будь-яка аварія може мати наслідки далеко за межами однієї країни.

Для Ізраїлю це теж не абстрактна тема. Зв’язка росія — Іран вже проявляється не тільки в дипломатії і постачаннях зброї, але і в реальних загрозах, які зачіпають Україну, Близький Схід і міжнародну безпеку.

Пам’ять про Чорнобиль тому не повинна залишатися тільки в минулому. Вона повинна працювати як попередження: катастрофи починаються не тільки з вибуху реактора. Іноді вони починаються з байдужості, пропаганди, агресії і впевненості диктаторів, що світ знову промовчить.

Пам’ять про ліквідаторів і жертв

Сотні тисяч людей брали участь у ліквідації наслідків аварії. Багато хто заплатив за це здоров’ям, а деякі — життям.

Їхній подвиг не можна перетворювати на сухий рядок підручника. За ним стояли пожежники, інженери, військові, медики, водії, будівельники, вчені і звичайні люди, яких відправили туди, де держава спочатку приховувала правду, а потім вимагала неможливого.

Через 40 років після аварії пам’ять про Чорнобиль залишається обов’язком не тільки України. Вона важлива для Ізраїлю, Європи, єврейської діаспори і всіх країн, які розуміють ціну брехні, техногенної безвідповідальності і війни проти мирної інфраструктури.

Вічна пам’ять ліквідаторам і жертвам Чорнобильської катастрофи.

Нехай їхня пам’ять буде благословенна.

Як з’явився Чорнобиль: від радянського будівництва до саркофага

Історія Чорнобильської АЕС почалася задовго до аварії 1986 року. Для СРСР це був великий енергетичний проект: атомна станція мала забезпечити електроенергією Українську РСР і стати частиною масштабної радянської атомної програми.

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції почалося в 1970-х роках неподалік від міста Чорнобиль, на півночі Київської області, недалеко від річки Прип’ять і кордону з Білоруссю. Поруч зі станцією побудували нове місто Прип’ять — молоде, сучасне за радянськими мірками місто енергетиків, інженерів, будівельників і їхніх сімей.

Перші енергоблоки і зростання станції

Перший енергоблок Чорнобильської АЕС був введений в експлуатацію в 1977 році. Потім станція швидко розширювалася: другий блок запрацював у 1978 році, третій — у 1981-му, четвертий — у 1983 році.

На ЧАЕС використовувалися реактори типу РБМК-1000 — потужні радянські канальні реактори великої потужності. У радянській системі їх подавали як символ технічного прогресу і енергетичної незалежності. Але пізніше саме особливості конструкції РБМК, помилки персоналу і культура секретності стали частиною загальної картини катастрофи.

До середини 1980-х Чорнобильська АЕС була не просто працюючою станцією. Вона розглядалася як великий атомний комплекс, який мав рости далі. П’ятий і шостий енергоблоки вже будувалися, а сама зона навколо станції жила майбутнім — Прип’ять розвивалася як місто молодих спеціалістів, шкіл, палаців культури, спортивних об’єктів і сімейного життя.

Ніч аварії: 26 квітня 1986 року

Катастрофа сталася вночі 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці. Під час випробування турбогенератора реактор вийшов з-під контролю. В результаті сталися вибух і руйнування активної зони реактора.

В атмосферу потрапила величезна кількість радіоактивних речовин. Пожежі, зруйновані конструкції, відкритий реактор і високий радіаційний фон створили ситуацію, до якої система виявилася не готовою — ні технічно, ні організаційно, ні морально.

Особливо страшним було те, що перші години і дні після аварії проходили в атмосфері замовчування. Люди в Прип’яті не відразу отримали повну інформацію про масштаб загрози. Евакуація міста почалася тільки 27 квітня 1986 року, хоча небезпека була вже очевидною для спеціалістів.

Ліквідація наслідків і людська ціна

Після аварії почалася масштабна ліквідація наслідків. До робіт залучали пожежників, військових, інженерів, шахтарів, будівельників, медиків, водіїв і спеціалістів атомної галузі. Пізніше всіх цих людей стали називати ліквідаторами.

Вони гасили пожежі, прибирали високоактивні уламки, будували захисні споруди, дезактивували територію, зводили дороги і стіни, працювали там, де звичайне перебування людини було смертельно небезпечним.

Багато ліквідаторів отримали величезні дози радіації. Хтось помер у перші тижні, хтось захворів пізніше, а хтось усе життя ніс наслідки тієї роботи. Тому Чорнобиль — це не тільки назва аварії. Це ще й історія людей, яких держава часто відправляла на небезпечні ділянки без повної інформації про ризики.

Саркофаг над четвертим реактором

Головним завданням після аварії стало закрити зруйнований четвертий енергоблок, щоб зменшити викиди радіації і захистити навколишнє середовище від подальшого забруднення. Так з’явився об’єкт «Укриття», який частіше називають саркофагом.

Роботи з проектування і будівництва саркофага почалися невдовзі після катастрофи. Його зводили в екстремальних умовах: високий радіаційний фон, зруйновані конструкції, обмежений час роботи людей, необхідність використовувати дистанційні методи і важку техніку.

Саркофаг будували з бетону і металевих конструкцій. Він мав накрити зруйнований реактор, ізолювати найбільш небезпечні зони і створити тимчасовий захисний бар’єр. Будівництво йшло фактично в аварійному режимі і було завершено до листопада 1986 року. За даними Міжнародного агентства з атомної енергії, саркофаг 1986 року не був повністю герметичним, тому що його зводили в надзвичайно складних умовах і він потребував вентиляції.

Саме цей перший саркофаг став символом Чорнобиля після вибуху: груба бетонно-металева оболонка над зруйнованим реактором, побудована ціною величезного людського ризику.

Чому саркофаг був тільки тимчасовим рішенням

Саркофаг не був розрахований як вічна конструкція. Його головна мета була терміновою: закрити зруйнований енергоблок і знизити загрозу нових викидів. Але всередині залишалися радіоактивні матеріали, зруйновані конструкції, паливовмісні маси і забруднені уламки.

З часом стало зрозуміло, що старий саркофаг старіє, а його стан вимагає нового рішення. Тому через десятиліття над ним побудували новий безпечний конфайнмент — величезну арочну конструкцію, яка мала додатково закрити четвертий енергоблок і дати можливість поступово розбирати старі небезпечні елементи.

Але перша лінія захисту з’явилася саме в 1986 році. Вона була побудована швидко, важко і в умовах, які сьогодні важко уявити без розуміння масштабу тієї катастрофи.

Чорнобиль після початку великої війни: з 2022 року до наших днів

Після 24 лютого 2022 року Чорнобиль знову опинився не тільки місцем пам’яті, але і зоною прямої військової загрози. У перший день повномасштабного вторгнення російські війська увійшли в зону відчуження з боку Білорусі і взяли під контроль територію Чорнобильської АЕС. Для України і світу це стало одним з перших сигналів: росія готова використовувати навіть найчутливіші ядерні об’єкти як частину військової кампанії.

Захоплення ЧАЕС і заручники ядерної безпеки

Під час російської окупації Чорнобильської АЕС персонал станції опинився в надзвичайно важких умовах. Люди, які мали працювати по змінах, довго не могли нормально ротуватися, відпочивати і повертатися додому. Міжнародне агентство з атомної енергії окремо висловлювало занепокоєння саме станом працівників, тому що безпека ядерного об’єкта залежить не тільки від обладнання, але і від людей, які приймають рішення під тиском.

Це важливий момент: на Чорнобильській АЕС після 1986 року вже не виробляють електроенергію, але об’єкт залишається складним ядерним майданчиком. Там є радіоактивні відходи, відпрацьоване паливо, зруйнований четвертий енергоблок, старий саркофаг і новий безпечний конфайнмент. Навіть без працюючого реактора така територія вимагає постійного контролю.

Відхід російських військ і слід окупації

Після відходу російських військ з північної частини Київської області навесні 2022 року Чорнобильська зона повернулася під контроль України. Але сама окупація залишила важкий слід: були пошкодження, заміновані території, зруйнована логістика, ризики для працівників і проблеми з відновленням нормального режиму безпеки.

Для Чорнобиля це означало не просто «повернення до роботи». Станція і зона відчуження знову стали об’єктом, де війна безпосередньо втрутилася в систему ядерної безпеки. Навіть коли фронт пішов далі, загроза не зникла: ракети, дрони, повітряні тривоги і удари по українській енергетичній інфраструктурі продовжили створювати ризики для атомних об’єктів.

Удар по конфайнменту в 2025 році

Нова небезпечна точка настала 14 лютого 2025 року. За даними України і повідомленнями МАГАТЕ, безпілотник вдарив по новому безпечному конфайнменту — величезній арочній конструкції, яка накриває старий саркофаг над зруйнованим четвертим енергоблоком. Інцидент викликав пожежу і пошкодження, але тоді радіаційний фон, за повідомленнями МАГАТЕ, залишався в нормі.

Для світу це був принциповий сигнал. Конфайнмент будувався саме для того, щоб утримувати радіоактивні матеріали всередині і захистити зруйнований реактор від зовнішніх впливів. Коли по такій конструкції потрапляє дрон, це вже не звичайний епізод війни, а удар по міжнародній системі ядерної безпеки.

Україна заявляла, що йшлося про російський дрон. росія звинувачення заперечувала. При цьому МАГАТЕ зафіксувало сам факт удару, пошкодження і пожежу, але традиційно не брало на себе політичне встановлення винної сторони.

2026 рік: ситуація контрольована, але ризик залишається

До 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи тема знову вийшла в центр міжнародної уваги. У квітні 2026 року українські і міжнародні матеріали відзначають: ситуація на ЧАЕС залишається контрольованою, однак пошкодження захисної арки вимагають серйозного ремонту, а подальші удари можуть призвести до нових ризиків, включаючи підйом радіоактивного пилу.

Reuters також повідомляло, що після удару 2025 року пошкоджена захисна конструкція потребує ремонту, вартість якого оцінюється приблизно в 500 мільйонів євро; при цьому витоків радіації тоді не фіксувалося.

Саме на цьому тлі Володимир Зеленський 26 квітня 2026 року заявив, що російсько-іранські «шахеди» продовжують пролітати над станцією, а один з них минулого року вдарив по конфайнменту.

Світ не повинен допустити продовження такого ядерного тероризму, тому що Чорнобиль — це не тільки українська пам’ять, але і попередження для всіх країн.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8229
#новини #купкаізраїль