#новини

Чому західні держави продовжують озброювати Україну та захищати її право на відновлення кордонів, але все жорсткіше критикують Ізраїль?

На це питання спробував відповісти ізраїльський професор міжнародних відносин Бені Міллер у колонці,опублікованій газетою Haaretz 16 липня 2026 року.

Її назва сформульована вкрай прямо: «Чому світ підтримує Україну, але не Ізраїль? Можливо, тому що вони розповідають різні історії».

Однак мова йде не тільки про якість державної пропаганди або роботу дипломатів. Міллер розглядає чотири ідейні рамки, через які різні політичні табори оцінюють війни України та Ізраїлю: ліберальну, стратегічну, трампістсько-ізоляціоністську та постколоніальну.

Ліндсі Грем як представник зникаючого політичного табору

Відправною точкою для колонки стала смерть американського сенатора-республіканця Ліндсі Грема.

Він помер 11 липня 2026 року у віці 71 року — на наступний день після повернення з Києва. Під час свого останнього візиту, 10 липня, Грем зустрівся з Володимиром Зеленським. Вони обговорювали посилення української протиповітряної оборони, дипломатичну роботу та нові санкції проти росії.

У Києві сенатор повідомив, що йому та групі законодавців вдалося погодити з адміністрацією Дональда Трампа компромісну версію законопроєкту про санкції. Документ передбачав тиск не тільки на росію, але й на держави, що продовжують купувати російські енергоресурси і тим самим фінансують війну.

Для Бені Міллера Грем був втіленням політичної позиції, яка поступово зникає з американської політики: одночасної і майже безумовної підтримки України та Ізраїлю.

Він вважав обидві країни союзниками США, які протистоять силам, що загрожують американському та західному порядку: Україна — путінській росії, Ізраїль — Ірану, ХАМАСу, «Хезболлі» та іншим радикальним силам Близького Сходу.

Але сьогодні ця коаліція розпадається.

Ліберальні сили на Заході в основному продовжують підтримувати Україну, одночасно все сильніше дистанціюючись від уряду Ізраїлю. Значна частина трампістського табору, навпаки, зберігає підтримку Ізраїлю, але вважає допомогу Україні дорогою і непотрібною зовнішньою війною.

Дві країни отримали підтримку після нападу — але далі їхні шляхи розійшлися

Після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року західні країни стали на бік України.

Київ отримав зброю, фінансову допомогу, розвідувальну інформацію та дипломатичну підтримку. Проти росії були введені масштабні санкції, а сотні мільярдів доларів російських активів виявилися замороженими.

Після терористичного нападу ХАМАСу 7 жовтня 2023 року Ізраїль також отримав широку міжнародну підтримку. Західні лідери визнали право країни захищати своїх громадян, вимагали звільнення заручників і засудили масові вбивства, викрадення та насильство, вчинені терористами.

США кілька разів безпосередньо брали участь у захисті Ізраїлю від ракетних і безпілотних атак Ірану та його союзників.

Однак потім ставлення до двох воєн почало змінюватися.

Підтримка України також пережила серйозний спад. Адміністрація Дональда Трампа скорочувала американську участь і підштовхувала Київ до пошуку домовленості з Москвою. Тим не менш, як підкреслює Міллер, падіння підтримки Ізраїлю виявилося значно глибшим, ширшим і швидшим.

Європа навіть на п’ятому році війни продовжує розглядати допомогу Україні як один з головних елементів власної безпеки.

На саміті НАТО в Анкарі 8 липня 2026 року союзники зобов’язалися надати Україні протягом року 70 мільярдів євро у вигляді військової техніки, навчання та іншої оборонної допомоги. Вони також заявили про намір зберегти не менший рівень підтримки у 2027 році.

Європейський союз окремо затвердив кредит Україні на 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки. З них орієнтовно 60 мільярдів мають бути спрямовані на оборонні потреби. Загальний обсяг фінансової, військової, гуманітарної допомоги ЄС, підтримки біженців та коштів, пов’язаних із замороженими російськими активами, до літа 2026 року досяг 216,2 мільярда євро.

Це не означає, що буквально «весь світ» підтримує Україну.

24 лютого 2026 року резолюцію Генеральної Асамблеї ООН на підтримку територіальної цілісності України схвалили 107 держав. Проти проголосували 12, ще 51 утрималася. Багато країн Глобального Півдня засуджують російське вторгнення, але не хочуть приєднуватися до санкційної війни Заходу.

Тим не менш в Європі Україна залишається частиною загальної системи безпеки, тоді як відносини багатьох європейських держав з Ізраїлем змінилися майже до невпізнання. Саме на це звертає увагу автор Haaretz.

Ліберальний погляд: суверенітет України та відповідальність Ізраїлю

Перша рамка, яку розглядає Міллер, — ліберальна.

Російське вторгнення для ліберального Заходу виглядає як класичний і практично безспірний випадок агресії: велика військова держава перетнула міжнародно визнаний кордон і спробувала підкорити сусідню суверенну державу.

Україна вимагає не російської території і не встановлення контролю над російським населенням. Її офіційна позиція базується на відновленні власного суверенітету та визнаних кордонів.

З Ізраїлем ситуація сприймається інакше.

Право Ізраїлю відповісти на напад 7 жовтня спочатку майже не оспорювалося західними урядами. Але чим довше тривала війна, тим більше міжнародна увага переміщалася з злочинів ХАМАСу на дії ізраїльської армії, становище мирних жителів Гази та відсутність зрозумілого політичного плану після завершення військової операції.

Міллер зазначає, що ліберальна критика зосереджена на масштабах загибелі мирного населення, гуманітарній кризі та постійному перевазі Ізраїлем військової сили політичним рішенням.

До цього додаються розширення поселень в Юдеї та Самарії, заяви про можливу анексію територій і категорична відмова значної частини ізраїльського уряду обговорювати створення палестинської держави.

Таким чином, Україна розповідає історію про захист міжнародно визнаного суверенітету. Ізраїль продовжує говорити про самооборону після 7 жовтня, але багато за кордоном все частіше бачать не тільки країну, що захищає своїх громадян, але й значно сильнішу сторону, що контролює територію і населення без ясної перспективи політичного врегулювання.

НАновини — Новини Ізраїлю підкреслюють: це не означає “моральної рівності” між Україною та ХАМАСом або між росією та Ізраїлем. Мова йде про те, як затяжні військові дії та рішення уряду змінили міжнародне сприйняття Ізраїлю.

Трампістський розкол: Ізраїль підтримують, Україну вважають далекою війною

В американському правому таборі діє інша логіка.

Для прихильників політики America First Україна є віддаленим союзником, захист якого вимагає величезних витрат і створює ризик прямого зіткнення з росією.

Звідси виникають вимоги припинити «нескінченне фінансування», змусити Київ піти на територіальні поступки і перекласти основну відповідальність за війну на Європу.

Бені Міллер вказує, що в трампістському правому русі існує сильна ізоляціоністська тенденція: США, згідно з цією позицією, не повинні роками фінансувати війни далеких держав.

Ізраїль багато представників того ж табору сприймають зовсім інакше — як частину юдео-християнського світу, що веде боротьбу проти Ірану та радикального ісламізму.

Тут сходяться стратегічні інтереси, підтримка американських євангелістів, неприйняття Ірану і переконання, що Ізраїль знаходиться на передньому краї більш масштабної цивілізаційної війни.

Ліндсі Грем поєднував ці два підходи. Він вважав необхідним одночасно протистояти росії, Ірану та терористичним організаціям.

Після його смерті стає особливо помітно, наскільки рідкісною стала така позиція.

Американське суспільство вже не є однозначно проізраїльським

Проблема Ізраїлю полягає і в тому, що підтримка скорочується не тільки серед лівих активістів.

За даними Gallup, у лютому 2026 року 41% американців заявили, що більше симпатизують палестинцям, і 36% — ізраїльтянам. Різниця знаходилася в межах статистичної похибки, але вперше за чверть століття Ізраїль втратив явну перевагу. Ще роком раніше співвідношення становило 46% проти 33% на користь ізраїльтян.

Політичний розкол залишається величезним.

Серед республіканців 70% як і раніше більше симпатизують ізраїльтянам. Серед демократів 65% висловлюють більше симпатій палестинцям.

Але особливо тривожним для Ізраїлю є поколіннєвий зсув. Серед американців у віці від 18 до 34 років 53% підтримують палестинську сторону і тільки 23% — ізраїльську. Навіть серед молодих республіканців ставлення до Ізраїлю стало помітно більш негативним.

Дослідження Pew Research Center, проведене навесні 2026 року, показало, що 60% американців ставляться до Ізраїлю негативно, тоді як позитивне ставлення висловили 37%. У 2022 році негативно до Ізраїлю ставилися 42% опитаних.

Це вже не тимчасова реакція на окрему військову операцію, а структурна зміна ставлення до країни.

Постколоніальний погляд: Україна — жертва імперії, Ізраїль — сильна сторона

Третя важлива рамка — постколоніальна.

У цьому сприйнятті Росія є імперською державою, що намагається позбавити українців власної державності, мови та національної ідентичності. Тому Україна виглядає як народ, що чинить опір колоніальному захопленню.

Ізраїль у рамках тієї ж моделі нерідко представляють як державу “поселенського колоніалізму”, а палестинців — як “корінне населення”, витісняне більш сильною військовою та політичною системою.

Міллер зазначає, що саме через цю оптику значна частина Глобального Півдня і західного лівого табору розглядає дві війни. Багато держав засудили вторгнення росії, однак відмовилися брати участь у санкційній кампанії, одночасно зайнявши значно більш жорстку позицію щодо Ізраїлю.

Але автор вказує і на недоліки такого пояснення.

Проста колоніальна схема не враховує тисячолітній зв’язок євреїв із Землею Ізраїлю, історію переслідувань і вигнань, Голокост, масову втечу євреїв з арабських країн і той факт, що ізраїльське суспільство не можна звести до нащадків європейських переселенців, направлених у регіон якоюсь колоніальною метрополією.

Тим не менш політика поселень, заяви про анексію і відсутність політичної перспективи для палестинців постійно зміцнюють саме ту інтерпретацію, яку Ізраїль вважає історично хибною і несправедливою.

Ізраїль стикається не тільки з критикою, але й з реальною ізоляцією

Падіння міжнародної підтримки вже виражається в конкретних дипломатичних рішеннях.

У вересні 2025 року Палестинську державу офіційно визнали Великобританія, Франція, Канада, Австралія, Португалія та ще ряд країн. Британський уряд прямо пов’язав своє рішення з війною в Газі, розширенням поселень і необхідністю зберегти можливість створення двох держав.

Це не призвело до негайної зміни ситуації на землі, але стало демонстрацією того, наскільки глибоко змінилося ставлення західних союзників до ізраїльської політики.

Навесні 2026 року Pew Research Center опитав жителів 36 країн. Медіанний показник негативного ставлення до Ізраїлю склав 67%, позитивного — тільки 25%.

У всіх досліджених європейських державах негативні оцінки переважали. Порівняно з 2025 роком ставлення до Ізраїлю погіршилося в 13 з 24 країн, за якими були наявні порівнянні дані. У Німеччині негативне ставлення досягло 73%, у Великобританії — 69%, у Польщі — 70%, в Італії — 75%.

Списувати весь цей процес виключно на антисемітизм було б зручно, але недостатньо.

Антисемітизм дійсно впливає на міжнародну дискусію, особливо в соціальних мережах, університетах і радикальних політичних рухах. Однак він не пояснює, чому ставлення до Ізраїлю настільки швидко погіршилося серед поміркованих виборців, молодих американців, європейських центристів і навіть частини єврейської аудиторії.

Головна проблема — не тільки в історії, але й у політиці

Формулювання про те, що Україна та Ізраїль «розповідають різні історії», не повинно створювати враження, ніби проблему можна вирішити більш вдалим рекламним роликом або новою кампанією Міністерства закордонних справ.

Історії держави сприймаються переконливо тільки тоді, коли відповідають її діям.

Україна може говорити про захист свободи і суверенітету, оскільки російська армія перетнула її кордон, окупувала території і продовжує завдавати ударів по українських містах.

Ізраїль має право нагадувати світу про різанину 7 жовтня, заручників, загрозу з боку Ірану і право кожної держави захищати своїх громадян.

Але одночасно його уряд повинен пояснити, які кінцеві цілі війни, що має статися з Газою, чи існує політична перспектива для палестинців і чому продовжується розширення поселень.

Без відповідей на ці питання міжнародна аудиторія все частіше сприймає заяви про самооборону не як повне пояснення політики, а як спробу виправдати безстрокове застосування сили.

НАновини — Новини Ізраїлю вважають, що головний висновок з дискусії, розпочатої Бені Міллером, полягає не в необхідності порівнювати страждання українців та ізраїльтян.

Україна та Ізраїль стикаються з різними противниками, ведуть різні війни і знаходяться в абсолютно різних історичних обставинах.

Але міжнародна підтримка не є безстроковим кредитом.

Україна зберігає її, тому що захист української держави все ще збігається з основними принципами європейської безпеки: недоторканністю кордонів, опором агресії і неприпустимістю зміни карти силою.

Ізраїль втрачає її не тому, що світ забув 7 жовтня, а тому, що після початкового права на відповідь світ вимагав побачити політичну мету, обмеження сили і план майбутнього.

Ліндсі Грем належав до покоління американських політиків, для яких підтримка України та Ізраїлю була частиною однієї стратегії захисту союзників.

Його остання поїздка до Києва і смерть відразу після повернення стали символічним завершенням епохи, в якій така позиція вважалася природною.

Сьогодні Україні доводиться доводити, що її поразка створить загрозу всій Європі.

Ізраїлю ж доводиться доводити, що його перемога не означає нескінченну війну, постійну окупацію і відмову від будь-якого політичного рішення.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8679
#новини #купкаізраїль

Всі Новини