#новини

Американський журналіст Едгар Сноу ще в січні 1945 року писав, що Україна «оплатила рахунок» війни. Сьогодні ця розмова особливо важлива і для ізраїльської аудиторії: у ціну Перемоги увійшли не лише українські фронти та зруйновані міста, але й долі багатьох народів, які тоді населяли Україну, включаючи євреїв України — жертв Голокосту, солдатів, лікарів, біженців, евакуйованих та сімей, чию пам’ять десятиліттями розчиняли в радянській статистиці.

Ціна війни: як Україна заплатила за Перемогу у Другій світовій

Україна у Другій світовій війні стала полем битви і символом величезних жертв, масштаби яких довго замовчувалися. Західні журналісти вже в 1945 році відзначали: рахунок за розгром нацизму був оплачений в першу чергу українським народом.

Ця тема важлива і для ізраїльської аудиторії. Тому що Україна була не лише територією фронту, окупації, зруйнованих міст і спалених сіл. Вона була домом для багатьох народів — українців, євреїв, поляків, росіян, кримських татар, ромів, білорусів, греків, болгар, угорців, румунів та інших громад.

У ціну Перемоги увійшли долі всіх цих людей.

Але сучасна Росія намагається представити багатонаціональну Перемогу як майже виключно «російську». Так чужа кров, чужі зруйновані міста, чужі могили і чужа пам’ять перетворюються на інструмент імперської пропаганди.

Ця стаття не претендує на повний розбір усіх сил, що діяли на території сучасної України в роки Другої світової війни. Тут були Червона армія, радянські партизани, німецька окупаційна адміністрація, вермахт і структури СС, українське націоналістичне підпілля, ОУН і УПА, місцева допоміжна поліція, колабораціоністські формування, польське підпілля, єврейський опір, гетто, партизанські групи, підпільники, рятівники євреїв, радянські репресивні органи і післявоєнний антирадянський опір.

Ця складна історія вимагає окремої розмови, тому що в ній були і боротьба проти нацизму, і боротьба проти сталінського СРСР, і колаборація, і порятунок людей, і злочини проти мирного населення.

Тут важливо інше: Україна стала однією з головних територій, де за Перемогу була заплачена величезна ціна, а сучасна Росія намагається привласнити собі цю Перемогу разом з чужим горем і чужою пам’яттю.

Голос із Заходу: Едгар Сноу і український рахунок війни

У січні 1945 року американський журналіст Едгар Сноу, повернувшись з СРСР, опублікував у журналі The Saturday Evening Post статтю “The Ukraine Pays the Bill” — «Україна оплачує рахунок». Це був не книга, а журнальний репортаж, що вийшов 27 січня 1945 року.

Сноу одним з перших на Заході голосно озвучив масштаб українських втрат: не менше 10 млн життів — солдатів і мирних жителів, а також матеріальні збитки в 30–40 млрд доларів.

Ці дані йому повідомили українські чиновники, такі як заступник голови уряду УРСР з питань сільського господарства Василь Старченко і голова Держплану республіки Володимир Валуєв. Вони знали реальний стан справ на звільненій території і розуміли масштаб руйнування.

Сноу відзначав важливу різницю: територія РСФСР пережила німецьку окупацію лише частково, тоді як значна частина України пройшла через фронт, окупацію, грабіж, руйнування, масові смерті і демографічний провал. Радянська статистика, однак, применшувала трагедію.

У 1946 році журнал «Большевик» назвав загальні втрати СРСР у 7 млн осіб, замовчуючи непропорційний внесок України. Ще раніше, у травні 1945 року, Йосип Сталін підняв тост за «російський народ» як «провідну силу» Радянського Союзу. Так закладалася основа міфу, який Сноу фактично спростовував: титанічна боротьба була не тільки «російською славою», а в величезній мірі українською війною.

Це не означає, що інші народи не воювали і не гинули. Гинули. Але українська ціна Перемоги була занадто високою, щоб її можна було розчинити в чужій політичній формулі.

Сталінське захоплення Західної України і зламана карта перед війною

Важливий контекст починається ще до нападу Німеччини на СРСР.

У 1939 році, після пакту Молотова–Ріббентропа і спільного поділу Польщі нацистською Німеччиною і сталінським СРСР, Радянський Союз зайняв східні території Польщі, включаючи Західну Україну. Радянська пропаганда називала це «возз’єднанням», але по суті це було сталінське захоплення і анексія територій, що опинилися між двома тоталітарними режимами.

Це різко змінило карту України перед великою війною.

До складу УРСР увійшли нові землі, нові міста, нові громади і нові долі. Разом із Західною Україною в радянську реальність потрапили українці, поляки, євреї та інші групи населення, які до цього жили в іншій політичній системі.

Для людей це означало не лише зміну прапора. Прийшла радянізація: арешти, депортації, націоналізація майна, знищення політичних і громадських структур, тиск на релігійне і культурне життя. Частина населення пережила спочатку сталінську владу, потім нацистську окупацію, а потім знову радянський контроль.

Саме тому, коли ми говоримо про ціну України у Другій світовій, не можна починати лише з 1941 року. Для Західної України катастрофа почалася раніше — з поділу Східної Європи між Сталіним і Гітлером.

Це особливо важливо для розуміння єврейської статистики. До війни в радянській Україні жили близько 1,5 млн євреїв. Після включення західноукраїнських територій, Буковини і Бессарабії число євреїв у розширених межах України зросло приблизно до 2,4 млн. Тобто сталінське розширення меж безпосередньо змінило демографічну картину, яка потім потрапила під удар нацистського вторгнення.

Масштаби української трагедії

Оцінка Сноу в 10 млн загиблих близька до сучасних українських меморіальних оцінок: втрати України у Другій світовій часто називають у діапазоні 8–10 млн осіб. У ці втрати входять жертви боїв, окупації, голоду, репресій, депортацій, примусової праці, хвороб, Голокосту і загального руйнування життя.

Більш обережні західні довідкові оцінки можуть називати 5–7 млн загиблих. Різниця пов’язана з методикою: кого саме вважати, в яких межах, враховувати чи уродженців України, загиблих за межами республіки, військовополонених, цивільних, померлих від голоду і хвороб, депортованих, жертв окупації і репресій.

Але суть не змінюється: Україна була однією з головних територій людської і матеріальної катастрофи Другої світової.

Якщо брати оцінку 8–10 млн загиблих і порівнювати її з сучасною оцінкою загальних втрат СРСР близько 26,6 млн осіб, то на Україну припадає приблизно 30–38% цієї величезної трагедії.

Це не другорядна частка.

Це майже третина або більше від усієї радянської ціни війни.

Демографічний удар був колосальним — до 14 млн осіб. В оцінках часто вказується, що населення України скоротилося з приблизно 41 млн у 1941 році до близько 27 млн до 1945 року. Це не лише загиблі. Це також евакуйовані, мобілізовані, вивезені, переміщені, біженці, люди, які опинилися за межами попереднього життя.

Матеріальні збитки в 30–40 млрд доларів за тодішніми розрахунками — це не абстрактна сума. Це знищені міста, села, заводи, лікарні, школи, шахти, мости, залізниці, будинки, господарства і цілі райони.

Україна втратила близько 700 міст і селищ, 28 тисяч сіл, величезну частину промисловості і сільського господарства. Нацисти розграбували країну, вивозячи зерно, обладнання, худобу, сировину, людей і навіть землю.

А потім прийшов голод 1946–1947 років. Формально війна закінчилася, але для багатьох сімей смерть, бідність і руйнування тривали вже після Перемоги.

Економічні втрати України становили близько 42% від збитків, завданих усьому СРСР.

Близько 10 млн осіб залишилися без даху над головою або жили в зруйнованих приміщеннях.

Були знищені або серйозно пошкоджені:

— близько 18 тисяч медичних установ;
— близько 33 тисяч навчальних закладів;
— близько 16 тисяч промислових підприємств.

За кожною такою цифрою — не лише державна статистика. Там сім’ї, міста, села, робочі місця, школи, лікарні, документи, кладовища, пам’ять і життя, яке довелося збирати заново.

Українці та інші народи: хто платив цей рахунок

Головна “помилка” російської пропаганди — перетворювати багатонаціональну ціну війни в «російську Перемогу».

Україна у Другій світовій була домом для багатьох народів. На цій землі жили українці, євреї, поляки, росіяни, кримські татари, роми, білоруси, молдавани, греки, болгари, угорці, румуни, німці-колоністи та інші громади.

Кожна група переживала війну по-своєму. Але всі вони опинилися всередині величезної катастрофи.

Українці становили основу населення УРСР і понесли величезні втрати на фронті і в тилу. Мільйони українців служили в Червоній армії, гинули в боях, потрапляли в полон, поверталися інвалідами, втрачали сім’ї і домівки.

Цивільне населення страждало від окупації, каральних операцій, спалених сіл, примусової праці, голоду, хвороб, депортацій і репресій.

Це була не лише військова історія. Це була історія руйнування суспільства.

Коли після війни радянська влада говорила лише про «радянський народ», українська конкретика зникала. А коли сучасна Росія говорить про «російську Перемогу», вона робить ще більш грубу підміну: забирає собі чужу кров, чужі міста, чужі могили і чуже горе.

Євреї України: окрема трагедія всередині загальної ціни війни

Для ізраїльської аудиторії цю частину важливо виділяти окремо, але не перетворювати всю історію України лише в єврейську тему. Єврейська трагедія — це частина великої української катастрофи, а не заміна всієї теми.

Євреї України були частиною населення країни, через яку пройшла війна. Вони жили в Києві, Одесі, Львові, Харкові, Дніпрі, Чернівцях, Житомирі, Вінниці, Бердичеві, Умані, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Рівному, Луцьку і багатьох інших містах і містечках.

До війни це була величезна карта єврейського життя Східної Європи: сім’ї, синагоги, школи, кладовища, ремесла, торгівля, їдиш, іврит, хасидська традиція, сіоністські ідеї, світська культура.

Після німецького вторгнення євреї стали ціллю Голокосту — окремої нацистської політики знищення.

Але важливо писати точно: євреї України були не лише жертвами масових розстрілів. Вони також воювали в Червоній армії, служили лікарями, інженерами, зв’язківцями, працювали в тилу, йшли в евакуацію, потрапляли в гетто, переживали голод, хвороби, примусову працю, депортації, радянські репресії і руйнування життя, як і інші жителі України.

При цьому саме як євреї вони опинилися під загрозою повного знищення.

Україна стала однією з головних територій «Голокосту кулями». Євреїв часто вбивали поруч з домом — біля ярів, у лісах, полях, кар’єрах, біля протитанкових ровів, на околицях міст і містечок.

Бабин Яр став найвідомішим символом цієї трагедії. 29–30 вересня 1941 року в Києві були розстріляні 33 771 єврей. Але Бабин Яр був не єдиним місцем. На українській землі були сотні місць масового знищення.

За сучасними оцінками, близько 1,5 млн євреїв України і євреїв, які опинилися на українській території в роки війни, загинули внаслідок Голокосту і нацистської окупаційної політики — від масових розстрілів, умов гетто, голоду, хвороб, примусової праці, депортацій і всієї системи нацистського знищення.

Ця цифра важлива, але її не можна розуміти вузько. Єврейська ціна війни включала не лише вбивства в ярах. Вона включала фронт, тил, евакуацію, голод, хвороби, примусову працю, втрату сімей, руйнування громад і подальше радянське стирання пам’яті.

Якщо порівняти приблизно 1,5 млн єврейських жертв із загальною українською оцінкою 8–10 млн загиблих, це близько 15–19% української ціни війни. При цьому євреї становили приблизно 5–6% населення України в розширених межах.

Це показує непропорційність єврейської трагедії всередині загальної української катастрофи. Але це не скасовує загальної теми статті: Україна як країна і простір багатьох народів заплатила величезну ціну за Перемогу.

Радянська пам’ять: українців розчинили, євреїв обезличили

Після війни радянська влада створила зручну формулу: «радянський народ переміг».

У ній була частина правди. Перемога дійсно була спільною. Воювали і гинули люди різних національностей. Але ця формула часто стирала конкретику.

Українська жертва розчинялася в загальній радянській статистиці.

Єврейська жертва розчинялася в словах «радянські громадяни».

Це особливо помітно на місцях масових вбивств. Там, де нацисти знищували євреїв саме як євреїв, радянські пам’ятні тексти часто писали просто про громадян, жителів або мирних людей.

Формально ці люди дійсно були громадянами. Але причина їх знищення — єврейське походження — зникала.

Так пам’ять ставала зручною для держави, але неповною для людей.

Українців позбавляли окремої розмови про ціну України.

Євреїв позбавляли точного імені їх трагедії.

А потім сучасна Росія перетворила цю радянську конструкцію в ще більш жорстку підміну: «радянська Перемога» стала «російською Перемогою».

Правда проти пропаганди

Едгар Сноу кинув виклик радянському міфу про «єдиний народ», але його слова замовчувалися. Мільйони українців воювали в Червоній армії на ключових напрямках, гинули на фронті, в полоні, в окупації і в тилу, однак їх внесок часто применшувався або розчинявся в загальній радянській формулі.

Лише після розпаду СРСР історики почали ширше відновлювати правду: Україна оплатила Перемогу непомірною ціною, ставши жертвою двох режимів — нацистського і сталінського.

Слова Сноу про те, що Україна «оплатила рахунок», залишаються актуальними і сьогодні. Вони нагадують про ціну свободи і про те, як легко імперська пропаганда привласнює чужі жертви.

Сучасна Росія експлуатує пам’ять про Другу світову як політичний ресурс. Вона говорить про 26,6–27 млн загиблих громадян СРСР, але часто подає цю трагедію так, ніби це майже виключно російська жертва і російський подвиг.

Це історична брехня.

Радянські втрати були багатонаціональними. У цих мільйонах були українці, євреї, білоруси, росіяни, казахи, вірмени, грузини, кримські татари, народи Балтії, Кавказу, Центральної Азії та інші.

Україна дала величезну частину цієї ціни. Євреї України пережили окрему трагедію Голокосту. Західна Україна перед війною пройшла через сталінське захоплення, радянізацію, репресії, а потім через нацистську окупацію.

Але російська пропаганда робить вигляд, ніби вся ця історія належить Москві.

Вона привласнює фронтовиків різних народів.

Привласнює українські міста і села.

Привласнює зруйновану економіку України.

Привласнює Бабин Яр.

Привласнює пам’ять про євреїв, яких радянська система часто називала безіменними «мирними громадянами».

Привласнює саме право говорити від імені Перемоги.

Особливо цинічно це звучить сьогодні, коли Росія, прикриваючись словами про боротьбу з нацизмом, веде війну проти України — країни, яка сама заплатила величезну ціну за розгром нацистської Німеччини.

Чому це важливо для Ізраїлю

Для Ізраїлю ця тема не є далекою історією.

Багато ізраїльських сімей мають коріння в українських містах і містечках. Для них Україна — це не лише сучасна країна, яка сьогодні знову переживає війну. Це ще й карта сімейної пам’яті: Київ, Одеса, Львів, Чернівці, Бердичів, Умань, Житомир, Вінниця, Харків, Дніпро, Меджибіж.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цю тему як питання чесної пам’яті. Не можна говорити про ціну Перемоги і забувати Україну. Не можна говорити про Другу світову і перетворювати багатонаціональну трагедію в «російську Перемогу». Не можна говорити про Голокост на українській землі і знову ховати євреїв за безособовою формулою «мирні громадяни».

Перемога була спільною.

Але рахунок був не однаковим.

Україна заплатила мільйонами життів, зруйнованими містами, знищеними селами, голодом, окупацією, примусовою працею, репресіями і зламаною демографією.

Серед багатьох народів, які тоді населяли Україну, євреї заплатили особливу ціну: як частина населення країни, що пройшла через війну, і як народ, проти якого нацисти вели політику повного знищення.

Саме тому сучасна російська спроба привласнити Перемогу — це не просто суперечка про минуле. Це спроба забрати у інших народів їх загиблих, їх біль і їх право говорити власним ім’ям.

Тому що коли Росія привласнює собі Перемогу, вона привласнює не лише військову славу. Вона привласнює українські руїни, єврейські могили, долі депортованих, розстріляних, померлих від голоду і тих, чиї імена десятиліттями ховали за словами «радянські громадяни».

Перемогу не можна приватизувати.

Горе не можна привласнювати.

Пам’ять не можна віддавати тим, хто використовує мертвих для виправдання нової війни.

Джерела та довідкові орієнтири

• Едгар Сноу, “The Ukraine Pays the Bill”, The Saturday Evening Post, 27 січня 1945 року.
• Український інститут національної пам’яті — оцінки втрат України у Другій світовій війні.
• Britannica — довідкові дані про руйнування та втрати України у Другій світовій війні.
• Яд Вашем — матеріали про єврейське населення України, Голокост та Бабин Яр.
• United States Holocaust Memorial Museum та National WWII Museum — матеріали про Голокост на території України та «Голокост кулями».

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8286
#новини #купкаізраїль