#новини

6–8 травня 2026 року в Баранові-Сандомирському, в Підкарпатському воєводстві Польщі, відбувся Польсько-український історичний конгрес — триденна зустріч близько 100 дослідників з України та Польщі. Місцем проведення став Замково-палацовий комплекс у Баранові-Сандомирському, а організаторами виступили Український інститут національної пам’яті та Центр Мерошевського.

Для України та Польщі ця подія стала не просто академічною конференцією. Вперше на такому рівні історики двох країн зібралися, щоб системно говорити про понад тисячу років спільної, складної та часто болісної історії — від Середньовіччя до ХХ століття та сучасної війни.

Чому цей конгрес став історичним

Головна новина тут не тільки в кількості учасників і не тільки в трьох днях дискусій. Важливіше інше: Україна та Польща почали розмову про минуле у форматі, де складні теми не замітаються під килим, але й не перетворюються на політичну зброю.

На конгресі було заявлено дев’ять дискусійних сесій. Теми охоплювали широкий історичний період — від ранньосередньовічної Русі та польсько-українських контактів до травматичних подій ХХ століття, які десятиліттями залишалися джерелом взаємних претензій, маніпуляцій та зовнішнього тиску.

Для ізраїльської аудиторії це особливо зрозуміло. Історична пам’ять в Ізраїлі — не абстрактний розділ підручника, а частина політики, безпеки, ідентичності та відносин між народами. Тому українсько-польська спроба говорити про минуле професійно, без крику і без імперського диктату, має значення далеко за межами Варшави і Києва.

Русь без російської монополії: важливий зсув в академічному полі

Одним з найпомітніших сенсів конгресу стала дискусія про Русь. Вперше міжнародне обговорення цієї теми проходило без звичної російської монополії на трактування ранньосередньовічної історії Східної Європи.

Українські та польські історики розглядали Русь у контексті середньовічної української державності, а не як «передмову» до російської імперської версії минулого. Саме тут проходить важлива лінія: мова йде не про символічну боротьбу за слова, а про право народів самим пояснювати свою історію на основі джерел, а не кремлівських схем.

Чому це важливо зараз

Росія багато років використовувала історію як інструмент тиску. Через підручники, пам’ятні дати, церковні сюжети, фільми та дипломатичні заяви Москва намагалася нав’язати сусідам одну рамку: все важливе в регіоні нібито має пояснюватися через російський центр.

Українсько-польський конгрес показує протилежне. Історія Східної Європи може обговорюватися без російської «ліцензії», без імперського посередника і без права Москви призначати, хто має голос, а хто повинен мовчати.

Для Ізраїлю цей досвід теж важливий. Коли держава живе поруч з ворогами, які спотворюють минуле заради майбутньої агресії, питання історичної правди стає не музейним, а стратегічним.

Складний ХХ століття: розмова почалася, і це вже результат

Найчутливішими, очікувано, стали теми ХХ століття. Польсько-українська історична пам’ять включає сторінки, які не можна переписати одним заявою і неможливо закрити однією конференцією.

Але саме тому значення конгресу виходить за рамки академії. Учасники не зробили вигляд, що спірних питань немає. Навпаки, вони почали обговорювати їх у професійному форматі — з джерелами, аргументами, науковою етикою і розумінням політичної відповідальності.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency відзначає в цьому контексті важливу деталь: для України, Польщі та Ізраїлю пам’ять про ХХ століття — це не тільки минуле. Це простір, де вирішується, чи зможуть суспільства протистояти пропаганді, антисемітизму, імперським міфам і спробам знову ділити народи на «головних» і «другорядних».

Що було організовано і де це проходило

Конгрес пройшов 6–8 травня 2026 року в польському місті Баранов-Сандомирський. Польські офіційні джерела уточнюють, що зустріч стартувала в Замково-палацовому комплексі в Баранові-Сандомирському і зібрала близько 100 дослідників з обох країн.

Українське МЗС також повідомляло, що трансляція заходу була доступна онлайн на YouTube-каналах Центру Мерошевського та Українського інституту національної пам’яті.

Організаторами виступили Центр Мерошевського та Український інститут національної пам’яті. Це важлива зв’язка: польська інституція, що займається діалогом у Східній Європі, та українська структура, відповідальна за політику національної пам’яті, фактично створили платформу, де наукова розмова може стати основою для більш зрілих відносин між суспільствами.

Чому це можна назвати перемогою

Слово «перемога» тут не виглядає перебільшенням, якщо розуміти його правильно. Це не перемога однієї сторони над іншою. Це перемога професійної розмови над пропагандою.

Україна та Польща не вирішили всі історичні суперечки за три дні. Такого не буває. Але вони зробили крок, якого суспільство чекало роками: почали обговорювати болісні теми не через взаємні звинувачення, а через спільну роботу істориків.

В умовах війни це особливо важливо. Україна захищає не тільки територію, але й право на власну історію. Польща, у свою чергу, показує готовність говорити з Україною як з самостійним партнером, а не через старі стереотипи чи зовнішні сценарії.

Для Ізраїлю тут є зрозумілий урок. Коли історія стає частиною боротьби за майбутнє, мовчання майже завжди працює на тих, хто сильніше тисне, голосніше кричить і краще фінансує міфи. Тому такі конгреси важливі не тільки для архівів і університетів. Вони допомагають суспільствам вибудовувати імунітет проти брехні.

Польсько-український історичний конгрес у Баранові-Сандомирському став початком великого процесу. Його результат не можна виміряти однією резолюцією чи одним заголовком.

Але якщо після 6–8 травня 2026 року українські та польські історики отримали стійку платформу для чесної розмови, значить, важливі двері дійсно відчинилися.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8304
#новини #купкаізраїль