#новини

22 квітня 2026 року Ізраїль відзначає 78-му річницю своєї Незалежності. Саме на цю дату в 2026 році припадає 5 іяра 5786 за єврейським календарем — день, який відповідає 5 іяра 5708, коли було проголошено Державу Ізраїль. Історично саме проголошення відбулося 14 травня 1948 року в Тель-Авіві.

Це не просто пам’ятна дата в календарі. Йдеться про подію, яка стала поворотним моментом для єврейського народу після Катастрофи, британського мандату, міжнародних суперечок про майбутнє Палестини та вже розпочатого збройного протистояння. Після завершення Другої світової війни та знищення майже третини єврейської громади Європи ініціативи зі створення єврейської держави набули особливого значення. У цей день було не лише проголошено державу, але й розпочався новий етап боротьби за суверенітет.

Як Ізраїль підійшов до незалежності

Після Другої світової війни питання про майбутнє єврейського населення в підмандатній Палестині вже неможливо було відкладати.

Британія продовжувала обмежувати єврейську репатріацію, незважаючи на те, що сотні тисяч пережили Голокост і потребували притулку та нового життя. Для єврейського ішува це означало, що боротьба йшла вже не лише за політичне визнання, але й за фізичне та національне виживання.

Відповіддю на британські обмеження стало створення «Єврейського руху опору», метою якого була боротьба з мандатною владою за відкриття шляхів до Палестини. За чотири роки, з 1944 по 1948-й, нелегально і таємно, незважаючи на морську блокаду, в країну було переправлено близько 85 тисяч осіб. Саме цей фон допомагає зрозуміти, чому ідея незалежності сприймалася тоді не як дипломатична абстракція, а як життєва необхідність.

Переломним міжнародним моментом стало рішення Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 року про розділ Палестини на єврейську та арабську держави. Однак це рішення не принесло миру. Навпаки, воно викликало протести з боку арабських країн, а війна між арабами та євреями фактично почалася ще до закінчення британського мандату і тривала до 14 травня 1948 року.

«З тих пір, як наші предки мріяли про повернення на Землю Обітовану, ця мрія стала реальністю», — цими словами Давид Бен-Гуріон висловив сенс історичного моменту, в якому для єврейського народу поєдналися пам’ять, політична воля та реальне відновлення державності.

Як приймали Декларацію Незалежності

14 травня 1948 року о 16:00 Давид Бен-Гуріон відкрив церемонію в Тель-Авівському музеї і зачитав Декларацію Незалежності. Документ був проголошений в останні години перед закінченням британського мандату. Час обрали так, щоб встигнути до Шабату, а сама церемонія пройшла швидко і в напруженій обстановці воєнного часу.

Будівлю для церемонії обрали не випадково. Це був колишній дім Меїра Дізенгофа на бульварі Ротшильда, де тоді розташовувався Тель-Авівський музей образотворчих мистецтв. Перевагу віддали менш помітному місцю, щоб уникнути релігійної або партійної підоснови і одночасно врахувати ризик можливої бомбардування. Запрошення були розіслані вранці 14 травня з проханням зберігати подію в таємниці.

Підготовка тексту йшла в останні дні буквально в авральному режимі. Декларацію розглядали протягом п’яти днів, починаючи з 9 травня 1948 року. У її підготовці брали участь Давид Бен-Гуріон, Моше Шерток, Цві Беренсон і Пінхас Розен, а остаточна версія була затверджена на засіданні Народної ради о 15:00 14 травня — всього за годину до початку церемонії.

Під час обговорення сперечалися не лише про політичні формулювання, але й про символічну мову документа.

Обговорювалися питання кордонів, назва майбутньої держави і згадка Бога в заключній частині. Серед запропонованих варіантів назви були «Ерец-Ісраель» і «Сіон», однак врешті було прийнято назву «Держава Ізраїль» — מְדִינַת יִשְׂרָאֵל, а в заключній частині тексту використали компромісну формулу «Твердиня Ізраїлю» — צוּר יִשְׂרָאֵל, прийнятну і для світських, і для релігійних кіл.

Є в цій історії і майже кінематографічна деталь. Остаточний текст Декларації поспішно надрукували і доставили до місця церемонії о 15:59. По дорозі машину, яка везла документ, зупинила поліція за перевищення швидкості, але водій, навіть не маючи прав, зміг уникнути штрафу, пояснивши, що інакше затримається проголошення нової держави.

Після зачитання Декларації документ підписали члени Народної ради. Важливо пам’ятати, що в залі особисто розписалися 25 осіб, а ще 12 місць залишили для тих, хто не зміг бути присутнім, в тому числі через обложений Єрусалим. Таким чином, повний корпус підписантів налічував 37 осіб. Церемонія транслювалася радіостанцією «Коль Ісраель».

Декларація також передбачала скликання Установчих зборів, які мали прийняти конституцію. У січні 1949 року такі збори дійсно були обрані, а незабаром отримали назву Кнесет першого скликання. Надалі було вирішено йти шляхом прийняття основних законів, які і мали з часом скласти основу формальної конституції держави.

Дев’ять підписантів, народжених на території нинішньої України

Особливе місце в цій історії займає той факт, що дев’ять підписантів Декларації незалежності народилися на території нинішньої України. Це підкреслює глибокий історичний зв’язок між Ізраїлем і єврейським життям на українських землях.

Моше Шерток, згодом Шарет, народився в Херсоні і став одним з ключових творців ізраїльської дипломатії, а пізніше зайняв пост другого прем’єр-міністра Ізраїлю.

Іцхак Бен-Цві народився в Полтаві, був видатним сіоністським діячем і істориком, а згодом став другим президентом Держави Ізраїль.

Кальман Кахана народився в Бродах, на території нинішньої Львівської області, і представляв релігійно-сіоністський напрямок, зігравши помітну роль у політичному житті молодої держави.

Рахель Коен-Каган народилася в Одесі і увійшла в історію як одна з небагатьох жінок серед підписантів Декларації незалежності, активно займалася питаннями прав жінок і громадської діяльності.

Голда Меїрсон, яка згодом стала Голдою Меїр, народилася в Києві і з часом перетворилася на одну з найвідоміших постатей в історії Ізраїлю, очоливши уряд країни.

Даніель Остер народився в селі Княгини, яке сьогодні є частиною Івано-Франківська, і став відомим громадським діячем, а також першим єврейським мером Єрусалима в період британського мандату.

Берл Репетур народився в Ружині на території нинішньої Житомирської області і був діячем робітничого сіоністського руху, який брав участь у формуванні державних структур Ізраїлю.

Мордехай Шатнер народився в Снятині, в нинішній Івано-Франківській області, був активістом сіоністського руху і увійшов до числа підписантів документа про створення єврейської держави.

Бен-Ціон Штернберг народився в Чернівцях і належав до покоління громадських діячів, які брали участь у створенні політичного та громадського фундаменту майбутнього Ізраїлю.

Усі підписанти Декларації незалежності Ізраїлю

Повний список підписантів показує, що нову державу створювали представники різних політичних і громадських течій єврейського ішува — від соціалістів і загальних сіоністів до релігійних діячів і представників східних громад.

• Бен-Гуріон, Давид (דָּוִד בֶּן־גּוּרְיוֹן) — головний лідер ішува, який зачитав Декларацію і став першим прем’єр-міністром Ізраїлю.
• Бен-Цві, Іцхак (יִצְחָק בֶּן־צְבִי) — сіоністський діяч, історик і майбутній другий президент Ізраїлю.
• Бентов, Мордехай (מָרְדֳּכַי בֶּנְטוֹב) — представник лівого сіоністського табору і один з лідерів Мапам.
• Берліньє, Еліяху (אֵלִיָּהוּ בֶּרְלִינֶה) — ветеран громадського життя ішува і один з найстаріших підписантів.
• Бернштейн, Фріц (פְרִיץ בֶּרְנְשְׁטֵיין) — політик і економічний діяч з табору загальних сіоністів.
• Варді, Герцль (הֶרְצְל וַרְדִּי) — журналіст і громадський діяч.
• Варгафтіг, Зерах (זֶרַח וַרְהַפְטִיג) — юрист, релігійний сіоністський політик і майбутній міністр.
• Вільнер, Меїр (מֵאִיר וִילְנֶר) — наймолодший з підписантів і представник комуністичного табору.
• Гольд, Вольф (ווֹלְף גּוֹלְד) — видатний діяч релігійного сіонізму.
• Грабовський, Меїр (מֵאִיר גְּרַבּוֹבְסְקִי), пізніше Аргов — діяч робітничого руху і майбутній парламентарій.
• Грановський, Авраам (אַבְרָהָם גְּרָנוֹבְסְקִי), пізніше Гранот — керівник у сфері земельної політики та Єврейського національного фонду.
• Грюнбаум, Іцхак (יִצְחָק גְּרִינְבּוֹים) — один з помітних сіоністських політиків довоєнного і раннього ізраїльського періоду.
• Добкін, Еліяху (אֵלִיָּהוּ דוֹבְקִין) — один з керівників національних інститутів ішува, займався питаннями репатріації та організації.
• Кахана, Кальман (קַלְמָן כַּהֲנָא) — представник релігійно-сіоністського напрямку і майбутній ізраїльський політик.
• Каплан, Еліезер (אֱלִיעֶזֶר קַפְּלָן) — майбутній перший міністр фінансів Ізраїлю.
• Кацнельсон, Авраам (אַבְרָהָם כַּצְנֶלְסוֹן) — лікар і громадський діяч робітничого сіонізму.
• Кобаши, Саадія (סַעַדְיָה כֻּבָּאשִׁי) — представник єменської єврейської громади серед підписантів.
• Коль, Моше (מֹשֶׁה קוֹל) — громадський і політичний діяч, пізніше міністр.
• Коен-Каган, Рахель (רָחֵל כֹּהֵן־כָּגָן) — громадська діячка і одна з двох жінок серед підписантів.
• Левін, Іцхак-Меїр (יִצְחָק־מֵאִיר לֵוִין) — лідер релігійного табору і представник ортодоксального політичного напрямку.
• Левенштейн, Меїр Давид (מֵאִיר דָּוִד לוֶנְשְׁטֵיין) — релігійний громадський діяч, пов’язаний з Агудат Ісраель.
• Лурія, Цві (צְבִי לוּרְיָא) — діяч робітничого сіоністського руху і національних інститутів.
• Меїрсон, Голда (גּוֹלְדָּה מֵאִירְסוֹן), пізніше Меїр — майбутній прем’єр-міністр і одна з найвідоміших постатей в історії Ізраїлю.
• Нір, Нахум (נַחוּם נִיר) — політичний діяч робітничого табору, пізніше спікер Кнесету.
• Остер, Даніель (דָּנִיֵּאל אוֹסְטֶר) — громадський діяч і перший єврейський мер Єрусалима в підмандатний період.
• Пінкас, Давид-Цві (דָּוִד־צְבִי פִּנְקָס) — релігійний сіоністський політик і майбутній міністр.
• Репетур, Берл (בֶּרֶל רֶפֶּטוּר) — діяч робітничого руху і учасник формування інститутів нової держави.
• Ремез, Давид (דָּוִד רֶמֶז) — один з лідерів робітничого сіонізму і державний діяч раннього періоду.
• Розенблют, Фелікс (פֶּלִיקְס רוֹזֶנְבְּלוּת), пізніше Пінхас Розен — юрист і перший міністр юстиції Ізраїлю.
• Сегаль, Цві (צְבִי סֶגַל) — громадський діяч ішува і представник національних структур того часу.
• Шапіра, Хаїм-Моше (חַיִּים־מֹשֶׁה שַׁפִּירָא) — релігійний сіоністський лідер і майбутній міністр у кількох урядах.
• Шатнер, Мордехай (מָרְדֳּכַי שַׁטְנֶר) — сіоністський активіст і учасник державного будівництва раннього Ізраїлю.
• Шерток, Моше (מֹשֶׁה שֶׁרְתוֹק), пізніше Шарет — один з архітекторів ізраїльської дипломатії, майбутній міністр закордонних справ і прем’єр-міністр.
• Шитрит, Бехор-Шалом (בְּכוֹר־שָׁלוֹם שִׁטְרִית) — майбутній міністр поліції і один з найбільш помітних сефардських підписантів.
• Штернберг, Бен-Ціон (בֶּן־צִיּוֹן שְׁטֶרְנְבֶּרְג) — громадський діяч покоління засновників держави.
• Фішман, Іегуда-Лейб (יְהוּדָה־לֵיבּ פִישְׁמָן), Маймон — релігійний сіоністський лідер і рабин.
• Цизлінг, Аарон (אַהֲרֹן צִיזְלִינְג) — лідер лівого сіоністського табору і майбутній міністр сільського господарства.

Де Декларація?

Під час церемонії 14 травня 1948 року Бен-Гуріон фактично читав не з повністю готового сувою: каліграф Отте Валліш не встиг завершити весь текст до початку церемонії, тому готова була лише нижня частина, а повний сувій завершили пізніше, у червні 1948 року.

Після цього Декларація стала одним з головних державних документів Ізраїлю. Оригінал зберігається в Державному архіві Ізраїлю, причому в спеціальних умовах збереження; архів також показує оригінальний срібний футляр для сувою. У деяких описах архівної та музейної експозиції підкреслюється, що сувій складається з трьох частин, які пізніше були приведені до єдиного вигляду для збереження документа.

Для публічного показу зазвичай використовують копії або факсиміле, а не сам оригінал. Кнесет прямо вказує, що копію сувою можна побачити у них, а оригінал пов’язаний з зберіганням в архіві.

Якщо ж говорити не лише про фізичний сувій, а про юридичну долю Декларації, то вона не стала повноцінною конституцією Ізраїлю. У тексті був закладений задум скликати Установчі збори і прийняти конституцію, але замість цього Ізраїль пішов шляхом прийняття Основних законів. При цьому сама Декларація залишилася найважливішим установчим і ціннісним документом держави і регулярно використовується як базовий історичний та інтерпретаційний орієнтир.

Війна почалася відразу після проголошення

Проголошення держави не принесло негайного миру. Практично відразу після цього на територію нового Ізраїлю вторглися армії п’яти арабських країн, і почалася війна, яка тривала близько п’ятнадцяти місяців. Для молодої держави це була не абстрактна боротьба за статус, а питання виживання. У цій війні загинуло понад шість тисяч євреїв, однак Ізраїль не лише вистояв, але й почав шлях до створення потужної та процвітаючої країни.

Ціна незалежності виявилася дуже високою. Але саме ця війна закріпила реальність ізраїльської державності. Ізраїль зміг створити основи армії, дипломатії, управління та національної консолідації в умовах прямої загрози знищення.

Чому ця річниця важлива в 2026 році

22 квітня 2026 року нагадує, що державність Ізраїлю народилася не в спокійній міжнародній обстановці і не як результат формального дипломатичного компромісу. Вона виникла в момент, коли єврейський народ опинився перед необхідністю самостійно відповідати за свою долю, безпеку і майбутнє.

Саме тому річниця незалежності залишається для Ізраїлю не лише святковою датою, але й днем історичної пам’яті.

У ній поєднуються радість відновлення держави, пам’ять про жертви війни, досвід національного самовизначення і розуміння того, якою ціною була досягнута незалежність.

Особливо виразно в цьому контексті виглядає і український вимір цієї історії. Серед підписантів Декларації незалежності було чимало людей, народжених у Херсоні, Полтаві, Києві, Одесі, Чернівцях, Бродах, Снятині, Ружині та Княгини. Це ще одне нагадування про те, що історія Ізраїлю складалася не в одному місті і не в одній країні, а через долі людей, чиї корені йшли в найрізноманітніші частини єврейського світу.

14 травня стало для Ізраїлю символом боротьби за гідність і свободу, а пам’ять про ці події продовжує надихати і сьогодні. В ізраїльському календарі ця історична точка в 2026 році відзначається 22 квітня, і для багатьох вона залишається нагадуванням про те, що незалежність ніколи не була подарунком — вона завжди вимагала волі, жертви і готовності захищати своє майбутнє. У ширшому східноєвропейському контексті ця дата звучить і як нагадування про те, наскільки тісно переплетені історії Ізраїлю та України.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8204
#новини #купкаізраїль