#новини
Чотири роки після початку повномасштабної війни в Україні тема українських біженців в Ізраїлі знову вийшла в центр суспільного порядку денного — не через гучну політичну заяву, а через цифри, які важко ігнорувати: бідність, продовольча невпевненість, короткі продовження віз і зростання звернень за допомогою. Йдеться про людей, які перебувають у країні законно і захищені від депортації, але при цьому живуть у режимі постійної тимчасовості.
Джерело – публікація Israel Hayom від 24 лютого 2026 року з посиланням на новий звіт організації допомоги біженцям АСАФ (Ас.Ф.) в Ізраїлі; саме з цієї публікації взяті всі ключові дані і цифри нижче.
Сюжет важливий не тільки для української аудиторії. Для Ізраїлю це вже історія про стійкість соціальної системи, ринок праці, муніципальне навантаження і ризики експлуатації людей, які формально перебувають під захистом, але фактично випали з нормальної системи довгострокової підтримки. І так, це той випадок, коли юридичний захист без соціальних механізмів перестає працювати як повноцінний захист.

За даними, наведеними в статті, в Ізраїлі зараз живуть близько 23 тисяч громадян України, які перебувають під тимчасовим груповим захистом, але не визнані біженцями і не мають базових соціальних прав. Це ключова рамка всієї історії: люди не «поза законом», але й не інтегровані в систему так, щоб можна було говорити про нормальне стабільне життя.
З цих приблизно 23 тисяч близько 14 тисяч прибули в Ізраїль після 24 лютого 2022 року. Решта перебували в країні і раніше — як трудові мігранти або люди без врегульованого статусу. У статті окремо підкреслюється, що всі вони перебувають в Ізраїлі законно і захищені від виселення через загрозу життю в своїй країні.
Але далі починається те, що і створює головну проблему: продовження дозволів на перебування відбувається на короткі терміни, без довгого горизонту планування. У публікації зазначено, що поточна віза/захист була продовжена до 31 березня 2026 року. Для сім’ї з дітьми, для жінки, яка знімає житло, для людини, яка шукає роботу, це означає одне — життя буквально від продовження до продовження.
Israel Hayom також порівнює ізраїльський підхід з практикою в Європі та США: там, як зазначається в тексті, захист надавався на рік і навіть на два роки, що створює хоча б мінімальну передбачуваність. На цьому фоні ізраїльська модель виглядає як режим постійної невизначеності.
Найсильніші цифри в статті — це блок про повсякденне виживання, особливо жінок.
За даними, наведеними в матеріалі:
79% українських жінок в Ізраїлі живуть у бідності;
близько 70% зарплати йде на оренду житла;
лише близько 30% живуть в умовах продовольчої безпеки.
Це вже не просто «складно». Це структура, в якій після оплати житла грошей майже не залишається на їжу, медицину, транспорт, дитячі потреби і будь-які непередбачені витрати. А непередбачені витрати в реальному житті — це не рідкість, це стандарт.
У статті є і більш детальна розбивка по продовольчій ситуації: приблизно половина жінок перебуває в стані помірної продовольчої невпевненості, а близько п’ятої частини — в стані важкої продовольчої невпевненості. Тобто йдеться не тільки про зниження якості життя, а про прямий ризик гуманітарного неблагополуччя всередині країни, яка сама перебуває в тривалому військовому та економічному напруженні.
Окремий і дуже важливий блок матеріалу — зайнятість. У статті говориться, що у вибірці приблизно з (опитаних – ред.) 110 жінок близько третини працюють нелегально, а багато хто поєднує легальну і нелегальну зайнятість. Основні сфери — прибирання, догляд (сиділки/сфера догляду), обслуговування/технічна підтримка, тобто сегменти, де ризик трудової експлуатації традиційно вищий.
Це треба читати без моралізаторства. Для багатьох це не питання «вибору», а питання виживання в системі, де офіційні можливості обмежені, витрати високі, а довгострокової опори немає. Коли у людини коротке продовження, дорога оренда і нестабільна зайнятість, він майже неминуче опиняється в сірій зоні ринку праці.
У публікації прямо сказано, що втрата робочих місць після початку війни в Ізраїлі і відсутність «сітки безпеки» підштовхують жінок до крайніх ситуацій і посилюють ризик експлуатації, торгівлі людьми і так званої survival prostitution (проституції виживання). Це одна з найжорсткіших формулювань матеріалу, і саме вона виводить тему за межі бюрократичної суперечки про статуси.
Israel Hayom наводить ще одну показову цифру: з 7 жовтня 2023 року кількість звернень за допомогою в організацію зросла приблизно на 70%. По суті, це індикатор різкого погіршення становища — і фінансового, і психологічного.
У статті це описується як «подвійна травма»: спочатку війна в Україні і досвід втечі, а потім війна в Ізраїлі, яка заново активує травматичні переживання і одночасно скорочує джерела доходу і підтримки. Плюс у публікації зазначається, що війна в Ізраїлі зачепила і саму громаду — в тексті згадуються жертви серед спільноти.
І ось тут тема вже перестає бути «вузькою». Тому що вона стосується не тільки українців, а того, як ізраїльська система в цілому працює з довгими гуманітарними кризами в умовах власної війни. Це питання для міністерств, муніципалітетів, НКО, роботодавців і для суспільства в цілому.
У цьому контексті НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency бачить в історії не тільки соціальний сюжет, але й тест на інституційну зрілість: чи може держава утримувати баланс між безпекою, міграційною політикою і людським мінімумом для тих, хто вже перебуває під її захистом.
Згідно з публікацією Israel Hayom, організація закликає владу Ізраїлю прийняти набір цілком конкретних рішень, а не обмежуватися черговим короткостроковим продовженням. У статті перераховані основні вимоги:
Це не «розкіш» і не політичний жест. Це базова передбачуваність для сімей, орендарів, роботодавців і шкіл. Коли горизонт не 1–2 місяці, а хоча б до кінця року, люди можуть приймати рішення — від найму житла до лікування і роботи.
Медична тема в таких історіях часто спливає пізно, коли ситуація вже запущена. А тут, за логікою звіту і публікації, йдеться про профілактику обвалу: якщо у людей немає доступу до нормальної медицини, проблеми накопичуються і потім стають дорожчими для всіх.
Це, ймовірно, найчутливіший пункт з точки зору внутрішньої дискусії в Ізраїлі. Але стаття фактично показує, чому без цього пункту інші заходи працюють слабо: якщо людина захищена від депортації, але не має доступу до базових соціальних механізмів, вона все одно опиняється в зоні бідності і ризиків.
На фоні цифри про 70% доходу на оренду це виглядає не додатковим заходом, а центральним. Поки оренда «з’їдає» зарплату, будь-які розмови про стабілізацію залишаються теорією.
У публікації також наводиться позиція генерального директора організації Талі Ааренталь: за її словами, досвід показує, що тривале перебування без соціальних прав штовхає біженців до бідності, продовольчої невпевненості і погіршення фізичного і психічного здоров’я; вона закликає державу відновити і розширити механізми допомоги, щоб забезпечити людям захищене і гідне життя.
Якщо дивитися холодно, без гасел, стаття фіксує просту річ: тимчасовий захист в умовах чотирирічної війни перестав бути короткостроковим режимом. А значить, і інструменти повинні бути не «екстрені на місяць», а управлінські і довгострокові.
Для Ізраїлю це ще й питання репутації інституту захисту. Тому що формула «не депортуємо, але й не даємо базової соціальної опори» з часом починає працювати проти всіх: проти людей, проти ринку праці, проти муніципальних служб і проти самої ідеї правової визначеності.
Відкрите питання тепер у тому, наскільки швидко ізраїльська влада переведе цю тему з режиму точкових продовжень у режим системного рішення. І чи встигнуть зробити це до наступної дати продовження, щоб тисячі людей знову не зависли між «дозволено залишитися» і «неможливо жити».
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=7935
#новини #купкаізраїль