#новини
На тлі війни, в серці України, оживає заповідь, яку забували поколіннями. Євреї з різних куточків країни — немовлята, підлітки, дорослі й старі — зібралися в Кременчуці, щоб пройти обряд, на який у багатьох пішло все життя.
Кременчук — промислове серце Полтавщини, місто на Дніпрі, міст між Центральною та Східною Україною. З перших тижнів повномасштабного путінського вторгнення він опинився під прицілом російських ракет і дронів. З 2022 року тут бомбили нафтопереробний завод, мости, ТЕЦ, житлові будинки, торгові центри. Загинули десятки мирних жителів. Однією з найстрашніших трагедій стала атака на ТРЦ «Амстор» 27 червня 2022 року — тоді загинули 22 людини, понад 50 отримали поранення.
Відтоді Кременчук — під прицілом постійно. Місто тримає удари, лікує поранених, ремонтує зруйноване й продовжує жити. І ось — лише за останні тижні Кременчук знову опинився в епіцентрі війни.
У ніч на 21 червня 2025 року по Кременчуку було завдано одного з наймасованіших ударів за весь час війни: за даними українського Генштабу, Росія випустила 272 дрони Shahed і 8 ракет, зокрема балістичні «Іскандер-М» і крилаті «Калібр». Прогриміло понад 40 вибухів, горіли житлові будинки, було пошкоджено НПЗ, постраждали енергетичні об’єкти, щонайменше одна людина поранена.
6 липня, глибокої ночі, російський дрон-камікадзе уразив будівлю військкомату та сусідній житловий будинок. Пожежа охопила близько 700 м², пошкоджено 14 будівель, постраждали щонайменше двоє мирних жителів.
Але навіть під шквалом атак, євреї та українці в Кременчуці залишаються разом — беруть участь в обрядах, будують, підтримують одне одного й не опускають голови. Це не просто стійкість. Це — союз, перевірений залізом і вогнем.

Ця подія — унікальний релігійний обряд, який проводиться на 30-й день після народження хлопчика. За традицією батько «викуповує» свого первістка у коена — нащадка стародавнього священницького роду. Але навіщо взагалі потрібен такий викуп і звідки він узявся?
Згідно з Торою (книга Вихід (שמות), глава 13), Бог наказав єврейському народу: усі первістки-хлопчики вважаються особливими й належать Йому. Це пов’язано з останньою карою в Єгипті — тоді, як свідчить Тора, Бог пощадив єврейських первістків, уразивши лише первістків єгиптян. На знак подяки євреї отримали наказ: кожен первісток має бути визнаний як посвячений Богу.
Первісно передбачалося, що саме первістки будуть виконувати священні функції в переносному Храмі (Скинії) — допомагати в богослужінні, брати участь в обрядах, доглядати за священним начинням.
Однак усе змінилося після історії із золотим тельцем. Тоді лише коліно Леві залишилося вірним Богу, відмовившись брати участь у ідолопоклонстві. Як нагороду за це їм були передані обов’язки храмового служіння — замість первістків. Відтоді коени та левіти стали представниками храмового служіння, а “звичайні первістки” — ні.
Коени — це нащадки Аарона, брата Мойсея, з коліна Леві. Вони виконували головні священницькі функції: приносили жертви, благословляли народ, навчали закону. Левіти, своєю чергою, допомагали коенам: співали в Храмі, охороняли територію, обслуговували храмові потреби. Служіння в Храмі було не правом, а обов’язком за народженням.
Відтоді як коени та левіти замінили первістків у Храмі, кожен первісток, народжений у родині, що не належить до цих родів, має бути «викуплений». Це не буквальна угода, а символічна дія: батько платить коену 5 срібних шекелів (або еквівалент), і цим самим звільняє свого сина від духовного обов’язку, який той за правом народження не може виконати.
Обряд проводиться на 30-й день життя немовляти, якщо виконані всі умови:
Якщо ці умови не дотримано — викуп не потрібен.
На церемонії коен задає батькові питання: «Ти хочеш залишити дитину мені чи викупити її?» Батько відповідає: «Я хочу викупити». Він вручає коену срібло, коен благословляє дитину, іноді звучить шофар, читаються молитви й влаштовується святкова трапеза. Сама дитина, звісно, поки нічого не розуміє, але присутні відчувають — вони беруть участь у традиції, якій тисячі років.
Цю історію розповів 13 липня 2025 року офіційний сайт ізраїльської організації “Hidabroot” (הידברות) — однієї з найбільших у світі єврейських релігійних медіаплатформ.
Її заснував рабин Замір Коен (רב זמיר כהן), і вона зосереджена на поширенні єврейських цінностей, Тори та традиції серед широкої аудиторії — як релігійної, так і світської.
Мета Hidabroot: Об’єднати єврейський народ і наблизити світських євреїв до своїх коренів через сучасний, привабливий мультимедійний контент. Платформа активно використовує ТБ, радіо, YouTube і соцмережі, а також проводить семінари й шабатони.
Подія стала історичною з кількох причин:
Це не просто релігійна подія, а знак духовного відродження єврейського життя в Україні. В умовах війни, нестабільності та криз такі події говорять про збереження ідентичності й віри.
Також подібне масове проведення обряду, включаючи літніх чоловіків, показує, що євреї, чиї родини були відірвані від традиції, хочуть відновити зв’язок із предками та з Торою.
Коли дочка рабина Шломо Саломона (שלמה סלומון) — головного рабина Кременчука — народила свого первістка, родина почала готуватися до традиційного обряду. Але рабин Саломон запропонував перетворити особисту радість на щось більше. Він надіслав запрошення по громаді, пропонуючи іншим євреям, які коли-небудь були первістками, але не були викуплені, приєднатися до церемонії.
Спочатку відгукнулися одиниці. Але буквально за кілька днів кількість охочих зросла до двох десятків.
Серед 24 учасників були й немовлята, і чоловіки, народжені в 1950-х роках. Дехто ніколи не чув про існування цієї заповіді до недавнього часу. Хтось приїхав із сусідніх міст. Один чоловік тримав на руках свого новонародженого сина, інший стояв поруч зі своїм онуком — обидва вперше проходили обряд викупу.
Церемонію провів рабин і коен із Запоріжжя — Нахум Арентрой. Він спеціально подолав довгий шлях, щоб викупити кожного первістка відповідно до галахи. Йому допомагали рабини й шліахи з різних міст: Полтави, Києва, Дніпра.
На трапезі рабин Саломон виступив із емоційною промовою, нагадавши:
«Кожен, хто виконав сьогодні цю заповідь, не лише виправив своє минуле, але й укріпив майбутнє єврейського життя на цій землі».
Особливо запам’яталися слова рабина Меїра Стемблера, голови Федерації єврейських громад України:
«Ви народилися в тіні. У темряві радянського режиму. І все ж сьогодні, своїми ногами, своєю волею — прийшли сюди. Ви не просто зробили Підьйон. Ви зробили його самі. І це гучний крик — не в цій кімнаті, а в духовних світах».
Кременчук колись був одним із головних центрів хасидського руху ХАБАД. І тепер, в умовах війни, місто знову стало місцем, де звучать благословення, плачуть дорослі чоловіки й народжується нова глава єврейської історії.
Навіть через десятиліття єврейська традиція повертається. Ті, хто народився при СРСР і виріс у повному відриві від юдаїзму, сьогодні самі приходять виконувати давні заповіді. Це не ностальгія — це внутрішня потреба повернутися до коріння.
Кременчук стає символом духовного відродження. Недарма саме в цьому місті, де колись вирувало хасидське життя, знову лунають слова благословення й молитви. Навіть в епоху тривог, місто дає єврейській Україні сигнал: ми живі.
Заповідь «Підьйон ха-Бен» — не просто формальність. Ми побачили, як вона поєднує покоління: дідусів, синів і немовлят. Це не релігійний обов’язок, а акт особистого повернення — іноді до того, чого людина навіть не знала, що втратила.
Масова участь — знак єдності. Одразу 24 людини в одному місці пройшли обряд, який зазвичай проводять у тиші та в родинному колі. Це свідчить про спільне бажання — не просто виконати міцьву, а розділити її з іншими.
У часи війни — такі події особливо важливі. Коли за вікном лунає тривога, а люди виїжджають, залишається питання: «Хто ми?». Відповідь — у синагозі, де сімдесятирічний чоловік зі сльозами на очах викуповує себе у коена. Це момент, у якому немає страху — тільки пам’ять і світло.
На тлі путінської агресії євреї та українці в Україні продовжують боротися разом. Їхня спільна стійкість — перед обличчям бомбардувань, руйнувань, холоду й смерті — не зламана. Єврейські громади не залишають країну, а зміцнюють духовну інфраструктуру. Українці захищають не лише свою землю, а й своїх єврейських співгромадян. Це не просто сусідство — це союз, перевірений вогнем.
Кременчуцький обряд — це не лише релігійний акт, це маніфест: «Ми не здаємось». Ні під ракетами, ні під ідеологічним тиском. Це — перемога життя над страхом, віри над руйнуванням, миру над насильством.
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=6781
#новини #купкаізраїль