11 українських монахинь з 2010 року служать в Олександрівському подвір’ї в Єрусалимі, виступають проти його передачі Росії та звертаються за підтримкою до України — інтерв’ю за сприяння МЗС Ізраїлю
11 українських монахинь з 2010 року служать в Олександрівському подвір’ї в Єрусалимі, виступають проти його передачі Росії та звертаються за підтримкою до України — інтерв’ю за сприяння МЗС Ізраїлю
#новини
2 листопада 2026 року українське видання UA.NEWS опублікувало велике інтерв’ю журналістки Христини Ломенко з ігуменею Єлизаветою, яка очолює громаду українських монахинь при Олександрівському подвір’ї у Старому місті Єрусалима. 11 жінок живуть поруч із храмом Гробу Господнього, приймають паломників, допомагають українцям і побоюються, що історичний комплекс перейде під контроль Росії.
Автор: R. Verter
Наприкінці публікації редакція зазначила, що матеріал підготовлено за сприяння та підтримки Посольства Ізраїлю в Україні та Міністерства закордонних справ Ізраїлю. Це обставина заслуговує на окрему увагу, оскільки суперечка навколо Олександрівського подвір’я вже багато років залишається предметом судових розглядів і дипломатичних переговорів.
Однак інтерв’ю цікаве не лише політичною стороною питання. Єлизавета детально розповідає про походження української релігійної громади, яка з’явилася в Єрусалимі задовго до повномасштабного російського вторгнення, про власне життя, ставлення до України та людей, яким монахині допомагають під час війни.
Від Києва до Єрусалима: історія сестринства, що почалася в 1998 році
Витоки нинішньої громади знаходяться в Києві. У 1998 році при храмі святителя Михайла, першого митрополита Київського, на території Олександрівської лікарні протоієрей Роман Барановський створив сестринство милосердя на честь святої преподобномучениці Єлисавети Федорівни. У матеріалах про об’єднання згадується також інокиня Варвара.
Це була не монастирська громада у звичному розумінні. У сестринство вступали жінки, які бажали допомагати нужденним, не обов’язково відмовляючись від звичайного життя. Вони доглядали за пацієнтами лікарні, відвідували літніх людей, допомагали сиротам, бездомним і багатодітним сім’ям. Їхня діяльність поширювалася на психоневрологічні установи, жіночу виправну колонію в Чернігові та людей, яким потрібен був догляд на дому.
З часом об’єднання стало досить численним. В одному з історичних описів згадуються 126 сестер, а в реєстрі православних сестринств — 130 сестер милосердя і три помічники. Духівником громади був протоієрей Роман Барановський, старшою сестрою — Ірина Тоболіна.
Ім’я сестринства пов’язане з Єлисаветою Федорівною Романовою, вдовою великого князя Сергія Олександровича — першого голови Імператорського православного палестинського товариства (ІППО) і брата російського імператора Олександра III.
Після вбивства чоловіка в 1905 році Єлисавета Федорівна присвятила себе благодійності і заснувала в Москві Марфо-Маріїнську обитель милосердя. У 1918 році її вбили більшовики. Згодом Православна церква зарахувала її до лику святих.
Саме з цією традицією милосердя і релігійного служіння було пов’язане появлення українських сестер в Єрусалимі.
18 жовтня 2010 року історичне Імператорське православне палестинське товариство, яке управляло Олександрівським подвір’ям, офіційно оголосило про створення Єрусалимського Свято-Єлисаветинського сестринства милосердя.
Перші учасниці приїхали з Києва за запрошенням Миколи Воронцова-Гофмана, який очолював товариство. Для служіння в Єрусалимі відбирали жінок, які вже мали досвід благодійної та церковної роботи.
1 листопада 2010 року відбулося посвячення перших сестер. Церемонію провів ієромонах Макарій Бутін, який служив духівником монахинь при храмі Марії Магдалини в Гефсиманії. Учасниці отримали білі облачення, що нагадували традиційний одяг сестер Марфо-Маріїнської обителі.
Головним завданням нового об’єднання стало відновлення безперервного читання Неусипаемої Псалтирі біля Порога Судних Врат — археологічної святині на території Олександрівського подвір’я. Згідно з історичними матеріалами товариства, така молитовна традиція існувала тут раніше, але перервалася в 1920-х роках.
Відновлене служіння триває з 2010 року. Сестри змінюють одна одну, щоб читання Псалтирі не припинялося на тривалий час.
Спочатку появлення українок в незвичайних білих облаченнях викликало недовіру у частини релігійних громад Старого міста. Єлизавета згадує розповіді перших сестер про те, що деякі представники місцевого духовенства не розуміли, хто ці жінки і на якій підставі вони служать біля храму Гробу Господнього. Бували навіть випадки відмови в причасті.
Поступово ставлення змінювалося. Сестри продовжували приймати паломників, допомагати відвідувачам комплексу і брати участь у релігійному житті Єрусалима.
1 листопада 2015 року товариство відзначило п’ятиріччя сестринства. У звіті про святкування окремо пояснювалося, що до його складу входять як мирянки, так і жінки, які прийняли монаший постриг. Посвячення в сестри милосердя саме по собі не означає прийняття монаших обітниць.
Цю різницю Єлизавета підкреслює і в новому інтерв’ю. Учасниці сестринства можуть мати сім’ї, працювати, навчатися і допомагати при храмі у вільний час. Монахині ж присвячують своє життя релігійному служінню.
Сьогодні при Олександрівському подвір’ї знаходяться одинадцять українських монахинь, але їх не можна ототожнювати з усім сестринством. Київська та єрусалимська громади пов’язані походженням і релігійною традицією, хоча документально не встановлено, що вони є одним юридичним обличчям.
Як студентка з Кам’янця-Подільського стала ігуменею в Єрусалимі
Єлизавета народилася в Кам’янці-Подільському Хмельницької області України і виросла в звичайній сім’ї. Після школи вона вступила до Університету Лазарського у Варшаві, де вивчала міжнародну економіку і дипломатію.
Влітку 2014 року, після першого курсу, дівчина приїхала до Києва і познайомилася з сестринством при храмі святителя Михайла. Її здивувало, що серед учасниць були молоді жінки, в тому числі студентки, які поєднували освіту і повсякденні обов’язки з допомогою нужденним.
Коли в храмі оголосили про поїздку до Єрусалима, Єлизавета вирішила приєднатися. Так вона вперше опинилася на Олександрівському подвір’ї — місці, з яким згодом пов’язала своє життя.
Для сім’ї її вибір став несподіванкою. Мати сподівалася, що дочка повернеться до звичайного життя і продовжить університетську освіту. Однак Єлизавета вирішила залишитися при громаді, а пізніше прийняла монаший постриг.
Ця історія була відома задовго до нинішнього загострення суперечки про нерухомість. 31 березня 2018 року видання LifeGid опублікувало матеріал «Шлях Христа і українки — Олександрівське подвір’я в Єрусалимі», в якому Єлизавета розповідала про знайомство з київським сестринством, навчання в Польщі і своє рішення залишитися в Єрусалимі. У тій публікації також виступала інокиня Олена, яка знайомила читачів з історією комплексу.
Таким чином, присутність української громади біля храму Гробу Господнього має документовану історію, що почалася задовго до війни 2022 року.
Україна в житті Єлизавети: щоденник війни, молитви і звернення до Києва
Хоча Єлизавета провела в Єрусалимі вже багато років, вона продовжує сприймати те, що відбувається в Україні, як частину власного життя.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року ігуменя стала вести щоденник війни. Перебуваючи за тисячі кілометрів від дому, вона записувала новини про обстріли, переживання родичів і знайомих, власні думки про те, що відбувається.
Повсякденне життя біля Голгофи тривало, а її близькі залишалися в країні, де війна загрожувала кожному. Ці два світи — єрусалимське релігійне служіння і події в Україні — виявилися для неї нероздільними.
Єлизавета розповідає, що життя за кордоном лише посилило її повагу до українського народу. Вона говорить про здібності українців, їхню духовність, ставлення до власної культури і прагнення зберегти свободу.
У цьому контексті доля Олександрівського подвір’я набуває для неї особливого значення. Ігуменя розглядає українську присутність у Старому місті не лише як частину церковного життя, але і як можливість зберігати зв’язок зі своєю країною безпосередньо біля однієї з головних християнських святинь.
За її словами, українці, які живуть в Ізраїлі або приїжджають сюди, знаходять при подвір’ї місце, де можуть спілкуватися рідною мовою, відзначати релігійні свята, підтримувати традиції і молитися за близьких.
Єлизавета звертається до української влади з проханням приділити більше уваги долі цього комплексу. Вона розуміє, що основні сили держави спрямовані на війну, однак вважає за необхідне думати і про збереження української релігійної і культурної присутності за кордоном.
Протистояння навколо Олександрівського подвір’я ігуменя сприймає як ще один вимір конфлікту з Росією — цього разу в релігійній, історичній і дипломатичній сфері. За її переконанням, втрата можливості продовжувати служіння тут стала б втратою, яку згодом важко заповнити.
На завершення інтерв’ю Єлизавета прочитала власний вірш до Дня незалежності України. У ньому вона звертається до батьківщини, згадує українську мову, віру, свободу, Тараса Шевченка, Ліну Костенко і Майдан. Як розповідає журналістка Христина Ломенко, останні рядки монахиня промовила зі сльозами.
Українські військові, яким допомагали в Єрусалимі
Після початку великої війни в житті сестринства з’явилися люди, яким була необхідна не лише релігійна підтримка.
В інтерв’ю Єлизавета розповідає про колишнього українського військовополоненого Олексія Анулу. Він провів десять місяців у російському полоні, а після звільнення написав книгу «Джингл Беллс». Приїхавши до Ізраїлю, Олексій кілька днів жив при Олександрівському подвір’ї і довго розмовляв з ігуменею про пережите.
Інший випадок пов’язаний з 29-річним українським військовослужбовцем Артемом, який переніс важку ампутацію. Після невдалого протезування він опинився в стані глибокого відчаю. Єлизавета підтримувала з ним телефонний зв’язок, вислуховувала його і намагалася допомогти пережити цей період.
Пізніше Артем пройшов успішне протезування в Україні і знову почав ходити.
У розповідях про такі зустрічі розкривається діяльність громади, яка рідко потрапляє в офіційні повідомлення про Олександрівське подвір’я. Поки дипломати і юристи обговорюють власність, всередині комплексу живуть жінки, для яких допомога конкретним людям залишається частиною щоденного служіння.
Чому Росія добивається Олександрівського подвір’я
Історичний комплекс знаходиться в Старому місті Єрусалима, поруч із храмом Гробу Господнього. До нього входять церква Олександра Невського, Поріг Судних Врат та інші археологічні пам’ятки.
Земля була придбана ще в XIX столітті, коли Єрусалим перебував під владою Османської імперії. Після революції 1917 року і наступних політичних змін виникли різні організації, які претендують на історичну спадщину Імператорського православного палестинського товариства.
Саме відмінності між цими організаціями стали однією з центральних проблем суперечки про власність.
НАновини присвятили історії Олександрівського подвір’я окреме велике дослідження, в якому простежується доля ділянки від давніх епох до сучасних реєстраційних документів. У матеріалі детально пояснюється, чому однакові або схожі назви товариств не означають автоматичного юридичного правонаступництва.
Окрему увагу в дослідженні приділено Orthodox Palestine Society (OPS), історичному товариству, яке очолює Микола Воронцов-Гофман.
В інтерв’ю Єлизавета розповідає про його діяльність з відновлення подвір’я і захисту інтересів товариства в суперечці з російською стороною. При цьому вона спеціально підкреслює, що українські монахині не є власниками комплексу і не приймають рішень про його юридичну долю. Вони знаходяться тут за запрошенням керівника товариства.
У березні 2022 року Єрусалимський окружний суд скасував реєстрацію прав Російської Федерації на Олександрівське подвір’я, але не встановив остаточного власника. Через особливий статус святого місця питання опинилося в компетенції уряду Ізраїлю. Такий порядок пов’язаний з правовими нормами, що сягають британського законодавства 1924 року.
Незважаючи на це, російська сторона продовжила домагатися передачі комплексу.
У серпні 2026 року російські дипломати заявили про вихід процесу на «фінальну стадію». Ізраїль тоді не підтвердив ні остаточного рішення, ні дати передачі майна. Про ці події НАновини повідомляли в окремій публікації.
Таким чином, на момент виходу інтерв’ю UA.NEWS суперечка залишалася відкритою. Для одинадцяти українських монахинь йдеться про майбутнє місця, де продовжується їхнє релігійне життя, хоча юридичних повноважень визначати долю подвір’я у них немає.
Чому інтерв’ю UA.NEWS підготовлено за підтримки ізраїльських дипломатичних відомств
Наприкінці інтерв’ю українське видання розмістило примітку:
«Матеріал підготовлено за сприяння та підтримки Посольства Ізраїлю в Україні та Міністерства закордонних справ Ізраїлю».
У перекладі на російську мову це означає, що публікація підготовлена за сприяння та підтримки Посольства Ізраїлю в Україні та Міністерства закордонних справ Ізраїлю.
Слідом редакція додала:
«Редакція продовжить слідкувати за перебігом подій».
Тобто українські журналісти мають намір продовжувати стежити за розвитком подій навколо подвір’я.
При цьому UA.NEWS не уточнює, в якій формі ізраїльські дипломатичні структури брали участь у підготовці інтерв’ю. З опублікованої примітки неможливо встановити, чи йшлося про організаційну допомогу, надання інформації чи інше сприяння.
Сам факт такої підтримки не означає, що МЗС Ізраїлю зайняв офіційну позицію на користь українських монахинь або однієї зі сторін майнової суперечки.
Для Ізраїлю питання Олександрівського подвір’я залишається одночасно юридичним, релігійним і дипломатичним. Він зачіпає права власності, особливий режим святих місць Єрусалима і відносини з іноземними державами.
НАновини висвітлюють цю історію протягом кількох років, публікуючи матеріали про судові рішення, російські дипломатичні заяви і історичні підстави майнових претензій.
Нове інтерв’ю UA.NEWS доповнює вже відому хроніку свідченнями українських жінок, чия громада веде свою історію від Києва 1998 року і продовжує служіння в Єрусалимі з 2010-го.
Для Єлизавети та інших монахинь Олександрівське подвір’я давно стало домом. І тепер вони звертаються до України з проханням не залишати без уваги місце, де протягом шістнадцяти років зберігається українська релігійна традиція.
Остаточне рішення про юридичну долю комплексу як і раніше залежить від уповноважених органів Ізраїлю.
Якщо вам важливо бачити, як світові події впливають на Ізраїль і Україну, додайте НАновини в Google і стежте за нашими публікаціями.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=13008
#новини #купкаізраїль
Всі Новини