#новини

«Ми рятуємо останнє. Рятуємо хоча б через оцифрування, щоб зберегти можливість відновлення в майбутньому після війни в Україні», — зазначає проф. Котляр в інтерв’ю порталу UJE.

На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE – Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку: «Врятувати скарби від загибелі». Мова не про чергову “культурну новину” і не тільки про одну виставку.

Мова — про спробу зафіксувати те, що може не пережити війну і банальне запустіння: унікальні настінні розписи та архітектурні деталі буковинських синагог, створені ще до Голокосту, і збережені лише в кількох містах України.

Чому проєкт з’явився саме зараз, і до чого тут Ізраїль

Професор Євген Котляр (Харківська національна академія дизайну і мистецтв) говорить прямо: німецькі колеги запустили виставково-дослідницький проєкт на тлі російської агресії проти України — і особливо після трагедії 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі. Цей зв’язок важливий: для частини європейських інституцій єврейська тема після 7/10 стала не абстракцією, а особистим моральним викликом, і український контекст у ній читається інакше.

Котляр формулює завдання жорстко і без романтики: «ми рятуємо останнє», хоча б через оцифрування, щоб залишити шанс на відновлення після війни.

Хто і як це робить: UAAC, міжнародна команда і українська Skeiron

Ініціатором і спонсором проєкту виступив The Ukraine Art Aid Center (UAAC) — німецька неприбуткова організація, створена навесні 2022 року як мережа фахівців і культурних установ (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна), щоб підтримувати українські культурні інституції під час повномасштабного вторгнення.

До робочої групи з теми буковинських синагог увійшли Кіліан Гек, Йорг Гаспель, Штефан Хоппе, Євген Котляр і Микола Кушнір. Куратором вказана професор Олександра Липинська (Кельнський університет).

Ключова практична частина — не слова і не плакати.

Технічну роботу з оцифрування трьох синагог Буковини виконала українська компанія Skeiron: лазерне 3D-сканування, детальна фіксація архітектурних і художніх деталей. Skeiron, як підкреслюється, займається оцифруванням пам’яток, що перебувають під загрозою зникнення через російську війну, з початку 2022 року.

А далі включається ще один шар міжнародної кооперації: на основі сканів Skeiron фахівці Інституту архітектури Майнцського університету прикладних наук створили анімовану 3D-модель синагоги в Новоселиці — і це названо «особливою родзинкою», тому що показує, як цифрові технології можуть працювати і як документація, і як презентація спадщини.

Що саме рятують у Буковині: три будівлі і три різні долі

Проєкт фіксує конкретні об’єкти в Чернівцях і Новоселиці — з біографіями, де архітектура постійно стикається з політикою, війною і байдужістю.

1) Синагога «Гройсе Шил» (Чернівці).

Будівництво тривало з 1799 по 1854 рік. До 1877 року вона вважалася головною синагогою міста. Восени 1941 — взимку 1942 будівля була частиною єврейського гетто. З 1959 року приміщення передали міській раді під кінотеатр — і з тих пір, по суті, воно використовується не за призначенням.

2) Синагога «Дім молитви Беньяміна» (Чернівці).

Побудована в 1923 році. Приблизно в 1938-му внутрішні стіни заново розписали. У 1941–1942 роках — знову гетто. Після 1945-го вона стала однією з трьох синагог міста, чия робота була дозволена радянською владою; у 1960–80-ті, як зазначається, — єдиною. Для громади відкрилася в 1994 році.

3) Новоселицька синагога (Новоселиця).

Побудована в 1919 році, коли в місті проживало близько 5000 євреїв. Після Голокосту релігійне життя занепало. Порожнє приміщення перепрофілювали під Будинок піонерів — він проіснував до початку 1990-х. Потім будівля пустує донині. У 2009 році київські реставратори виявили всередині настінні розписи.

Для читача в Ізраїлі тут особливо важлива одна думка: питання не тільки в реставрації “колись”. Питання в тому, чи залишиться у майбутньої реставрації взагалі вихідний матеріал — лінія, шар штукатурки, фрагмент орнаменту, точна геометрія склепінь.

Чому ці розписи не схожі на «звичайний» синагогальний живопис

Котляр пояснює феномен Буковини через історію регіону: тривале перебування “на стику різних держав” зробило місцеву культуру відкритою до впливів, і в декорі синагог це видно особливо різко — єврейська релігійна тема поєднана з традиціями європейських палацових розписів.

Але найцінніше в тексті — не загальна формула, а деталі, які звучать як докази.

У буковинських синагогах священні сюжети “перекладалися” на місцеву візуальну мову. Стіни Єрихона малювали як Хотинську фортецю. Символ коліна Іссахара (“кістлявий осел” у Торі) перетворюється на в’ючного ослика, що тягне типову буковинську віз з книгами. Символ коліна Звулуна — корабель — зображений як колісний пароплав середини XIX століття.

Є й ще більш промовиста сцена: фреска з цитатою з 137-го псалма про “річки Вавилона” показує не абстрактні арфи, а інструменти, характерні для клейзмерського ансамблю Буковини.

А «Єрусалим» у Чернівцях Котляр взагалі описує майже як анекдот: художник, який явно не бачив Єрусалим, скопіював міський вид з листівки, привезеної паломниками зі Святої Землі. У центрі — купольна споруда, що нагадує Храм, але по суті це Храм Гробу Господнього, на куполі якого художник домалював Зірку Давида.

При цьому навіть на початку XX століття, як підкреслюється, у цих розписах немає зображень людей — ознака збереження старої традиції. Тому якщо на фресці показаний вихід і розсічення Червоного моря, глядач бачить лише руку Моше (Мойсея), що спрямовує посох до води.

Це не “про виставку” — це про страховку історії

Так, у матеріалі згадується відкриття в міській бібліотеці Кельна, і там дійсно показували результати — фрагменти розписів, цифрові моделі, презентацію можливостей лазерного сканування. Але виставка тут швидше вітрина.

Суть — в іншому: оцифрування стає страховкою. Коли будівля зруйнована, коли стіни “сипляться” від часу або переробок, коли об’єкт стоїть порожнім десятиліттями — цифровий шар може залишитися єдиним точним свідченням того, що взагалі існувало. А для реконструкції, наукового опису, судової фіксації збитків, архівів громад — це іноді важливіше гучних церемоній.

І ще один нюанс, який часто пропускають: такі проєкти створюють мережу довіри між країнами. Німеччина дає інфраструктуру і експертизу, Україна — предмет збереження і технічну роботу на місці, а ізраїльський досвід трагедії і пам’яті (особливо після 7 жовтня 2023-го) стає моральним контекстом, який допомагає Європі чути тему інакше. У новинах про Україну ми частіше бачимо фронт і удари, але культурна спадщина зникає тихо — без сирен.

Фінал у цій історії поки відкритий. Котляр говорить про те, що «залишки цих художніх скарбів гинуть у нас на очах». І це не метафора, а опис темпу: війна прискорює все — руйнування, мародерство, перепрофілювання, “втому” до пам’яті.

Для ізраїльського читача це ще й нагадування: спадщина єврейського життя в Україні — частина спільної історії, а не “чужий музей”. І якщо сьогодні вдається врятувати хоча б цифрову копію — значить, завтра буде шанс повернути не тільки стіни, але й мову символів, яка пов’язувала Чернівці, Новоселицю і Єрусалим в одному розписі. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Джерело (укр.) 18 грудня 2025 року – https://ukrainianjewishencounter.org/uk/vryatuvati-skarbi-vid-zagibeli/

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=7451
#новини #купкаізраїль