#новини

Американо-іранська війна увійшла в другий місяць, але замість швидкого розв’язання світ побачив зовсім іншу картину: Ормузька протока залишається під тиском, тема іранської ядерної програми не закрита, а розмова про сухопутну операцію все частіше звучить як політичний жест, а не як реалістичний військовий сценарій. Саме до такого висновку підводить аналіз Джорджа Фрідмана (1 квітня 2026)

, який пов’язує те, що відбувається на Близькому Сході, з тим, що вже показала війна в Україні.

Для ізраїльської аудиторії ця оцінка особливо важлива. Ізраїль опинився в центрі конфлікту, в якому класична логіка війни — удар, наступ, захоплення, контроль території — все гірше працює проти держави, здатної насичувати простір дронами, ракетами і розподіленими військовими вузлами. І якщо Україна стала першою великою війною нової епохи, то протистояння з Іраном, за думкою Фрідмана, лише підтвердило: великі вторгнення більше не гарантують перемогу, а іноді стають майже самогубним рішенням.

Чому війна не принесла швидкого результату

США та Ізраїль зіткнулися не з локальною операцією, а з новою військовою реальністю

Головний сенс нинішньої війни Фрідман бачить не в обміні ударами як такому, а в початковій меті Вашингтона і Єрусалима. За його логікою, Сполучені Штати пішли на конфлікт через страх перед іранським ядерним потенціалом, а для Ізраїлю ця загроза ще гостріша, тому що в ізраїльських умовах стратегічна глибина мінімальна, а ціна однієї помилки може виявитися незрівнянно вищою, ніж для будь-якої великої держави.

Однак війна майже відразу показала обмеженість старих сценаріїв. Бомбардування не дали повної відповіді на питання, де саме знаходиться критична частина іранської ядерної інфраструктури, а ідея точкового рейду спецназу виглядає, по суті, голлівудською фантазією. Іран — не маленька країна, не розрізнена територія і не об’єкт для короткої демонстративної операції. Це велика держава, здатна захищати простір, розосереджувати сили і затягувати конфлікт так, щоб ціна наземного вторгнення ставала політично неприйнятною.

Ормузька протока стала не тільки економічною, але й військовою проблемою

Особливе місце в цій логіці займає Ормузька протока. Спочатку здавалося, що мова йде перш за все про нафту, ціни і глобальну торгівлю. Але Фрідман підкреслює більш глибоку проблему: удар припадає і по газу, а значить — по добривам, посівній кампанії і продовольчій безпеці в Північній півкулі.

При цьому старий рецепт «відкрити протоку силою» вже не виглядає надійним. Навіть якщо зайняти ключові ділянки узбережжя, цього може виявитися недостатньо, коли в повітрі домінують дрони, а сама вузька морська артерія залишається під постійною загрозою дистанційного удару. Для страховиків, судноплавства і держав-імпортерів енергоресурсів це означає одне: класичний військовий контроль більше не дорівнює реальній безпеці проходу.

Як Україна змінила розуміння сучасної війни

Дрони зробили масові наземні вторгнення занадто дорогими

Одна з найсильніших думок Фрідмана — пряма зв’язок між українським фронтом і нинішньою війною проти Ірану. За його оцінкою, саме Україна першою показала, що епоха масованих кидків піхоти, великих колон і глибоких проривів упирається в нову технологічну стіну.

Якщо раніше стратегічна глибина дозволяла накопичувати сили, перекидати підрозділи і розгортати наступ, то тепер великі скупчення військ стають зручною ціллю. Дрони, супутникова розвідка, передача координат в реальному часі і високоточні удари фактично позбавляють класичне вторгнення колишньої логіки. Не випадково Фрідман окремо проводить паралель з невдачами Росії в Україні: масове переміщення військ стало занадто помітним і занадто вразливим.

Для Ізраїлю це звучить вкрай практично. У регіоні, де відстані коротші, а загроза миттєвого удару вища, висновок ще жорсткіший: без придушення розвідки, дронів і ракетної інфраструктури противника сухопутна операція перетворюється на ризиковану авантюру. Саме тому розмова про «вирішальне вторгнення» сьогодні все частіше поступається місцем розмові про переговори, виснаження і технологічне придушення.

Іран небезпечний не тільки ракетами, але й своєю розподіленою системою війни

Фрідман окремо звертає увагу на те, що проблема Ірану — не тільки в політичному режимі і не тільки у верхівці влади. Навіть якщо вразити командування або зруйнувати частину централізованої системи, це не означає автоматичного обвалення всієї військової машини.

За його описом, іранська модель спирається на розподілені вузли, автономні ділянки управління і здатність продовжувати бойові дії навіть після втрати частини центру. Іншими словами, знищення політичної вершини саме по собі не гарантує краху системи. У цьому і є головний виклик нової війни: противник може зберігати здатність до удару навіть без класичної вертикалі.

Саме тут НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency бачить найважливіший висновок для близькосхідного порядку денного: Ізраїль і його союзники стикаються вже не просто з окремою державою-противником, а з адаптивною військовою моделлю, в якій розсіяна зброя, локальні командні ланцюжки і дронова війна знижують цінність старих уявлень про «швидку перемогу».

Чому переговори виглядають майже неминучими

Ні США, ні Іран не можуть дозволити собі нескінченну війну

Фрідман підводить до думки, яка для багатьох може звучати неприємно, але виглядає логічною: затяжний конфлікт невигідний обом сторонам. США не хочуть нової великої наземної війни на Близькому Сході, особливо такої, де рахунок може піти на великі людські і фінансові втрати без гарантованого результату. Іран, у свою чергу, теж не здатний безмежно витримувати економічний, військовий і внутрішній тиск.

На цьому фоні переговори вже перестають виглядати ознакою слабкості. Скоріше, вони стають раціональною формою виходу з війни, де повна перемога коштує занадто дорого. За версією Фрідмана, формула врегулювання може бути порівняно зрозумілою: відмова Ірану від ядерного потенціалу, зниження тиску з боку США, стабілізація регіону і відкриття Ормузької протоки.

Ізраїль у цій схемі отримує головне, але не все

Важливий нюанс стосується ізраїльських інтересів. Фрідман допускає, що Ізраїль може хотіти більшого, ніж просто обмеження ядерної програми, — наприклад, більш глибокого ослаблення режиму в Тегерані. Але він же підкреслює: якщо США не готові вести війну до такого результату, Ізраїль самостійно не зможе нескінченно продовжувати цей конфлікт.

Це жорсткий, але реалістичний висновок. Для Ізраїлю в поточній ситуації головним залишається не абстрактне геополітичне торжество, а запобігання появі у Ірану повноцінного ядерного статусу. Якщо саме це буде досягнуто через переговори, то в стратегічному сенсі Єрусалим зможе вважати завдання частково виконаним, навіть якщо зміни режиму в Тегерані не відбудеться.

У цьому і полягає головний урок, який Фрідман виводить з двох воєн одразу — української та іранської. Сучасне поле бою все менше схоже на XX століття. Сьогодні вторгнення вже не гарантує контроль, чисельність не гарантує прорив, а захоплення території не гарантує безпеку. Тому нова епоха воєн все частіше веде не до тріумфу окупації, а до виснаження, дистанційного тиску і переговорів, без яких навіть найсильніші армії ризикують застрягти в конфлікті без ясного фіналу.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8091
#новини #купкаізраїль