#новини

Незручний тезис – “Кожна велика експортна поставка — це внесок у здатність Росії продовжувати війну”.

Історія почалася 7 січня 2026 року з короткого повідомлення з Фінляндії. Митні та портові власті дозволили судну, яке перевозило санкційну сталь російського походження в Ізраїль, продовжити шлях. Перевірка була проведена, вантаж визнали таким, що підпадає під санкції ЄС, але кримінальне провадження не відкрили: судно зайшло у фінські води не за власною ініціативою, а за вимогою властей.

Формально — звичайна процедура.
Фактично — публічний сигнал про те, що санкційна економіка працює не так герметично, як прийнято вважати.

І головне — цей сигнал безпосередньо стосується Ізраїлю.

Чому саме ця поставка стала “проблемою”

Після 24 лютого 2022 року, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, санкції стали ключовим інструментом тиску. Вже в березні–квітні 2022 року Європейський Союз затвердив перші пакети обмежень, а до кінця 2022 року вони перетворилися на системний режим.

До 2024–2025 років ЄС ввів:
— повну заборону на імпорт російської сталі та напівфабрикатів;
— обмеження на судноплавство та страхування;
— блокування десятків банків;
— замороження активів понад 2 000 фізичних та юридичних осіб.

Паралельно аналогічні заходи ввели Сполучені Штати, Велика Британія, Канада, Японія, Австралія, Південна Корея та Нова Зеландія.

Причина, з якої під санкції окремо потрапила металургія, проста і зафіксована в пояснювальних записках ЄС:
сталь — одна з ключових експортних статей, що безпосередньо наповнюють бюджет Росії.

За даними Єврокомісії, до війни Росія експортувала металопродукції на суму 40–45 млрд доларів на рік. Після введення санкцій обсяги знизилися, але експорт не зник — він був переорієнтований на ринки поза ЄС.

Ізраїль виявився одним з таких ринків.

Де саме в Ізраїлі використовується ця сталь

Важливо зафіксувати: йдеться не лише про житло.

Російська сталь застосовується:
— у залізничних проєктах і нових лініях;
— у мостах, розв’язках і тунелях;
— у промислових і логістичних зонах;
— у портах і терміналах;
— у муніципальних проєктах — школах, лікарнях, укриттях;
— у інженерних і оборонних об’єктах подвійного призначення.

За оцінками ізраїльських галузевих асоціацій, до 60% всього споживання сталі припадає не на житло, а на інфраструктуру та держзамовлення. Економія на металі впливає не на один ринок, а на всю систему бюджетних витрат.

З чого реально складається собівартість будівництва

Часто звучить тезис: «без дешевої сталі житло стане недоступним».
Факти показують іншу картину.

Середня структура собівартості будівництва в Ізраїлі виглядає так:

Матеріали — 45–55%, з них:
— сталь і металоконструкції — 8–12%;
— бетон і цемент — 15–20%;
— оздоблення — 8–12%;
— інженерні системи — 7–10%.

Робоча сила — 20–25%.
Земля, дозволи та регуляція — 15–25% (особливо в центрі країни).
Фінансування, відсотки, страхування та ризики — 10–15%.

Навіть при зростанні ціни сталі на 25–30% прямий ефект на собівартість житла становить 2,5–3%, а з урахуванням непрямих факторів — до 5–7%.

Це відчутно.
Але це не системний обвал.

Чи є реальні альтернативи російській сталі

Альтернативи російській сталі існують. Питання в тому, що кожна з них вимагає або вищої ціни, або складнішої логістики, або жорсткіших стандартів і довгого горизонту контрактів. Якщо Ізраїль захотів би скоротити або припинити закупівлі російської сталі, у нього є кілька напрямків заміщення — жодне не ідеальне, але всі реалістичні.

Перший сценарій — розширення закупівель у країнах Європейського Союзу: Німеччина, Італія, Іспанія, а також низка східноєвропейських виробників. Європейська сталь добре вписується в прозорі державні закупівлі, простіша з точки зору комплаєнсу і не несе санкційних ризиків. Головний мінус очевидний: за галузевими оцінками, така сталь може бути дорожчою за російську приблизно на 40–60 відсотків. Другий мінус — контрактна інерція: європейські заводи частіше працюють за довгими контрактами і менш гнучкі при термінових інфраструктурних потребах.

Другий сценарій — збільшення частки азійських поставок, насамперед з Індії. Це може дати великі обсяги і потенційно м’якшу ціну, ніж у Європи, але дорожчу за російську. На практиці доведеться враховувати тривалу морську логістику, необхідність додаткової сертифікації та адаптації під ізраїльські норми. В результаті частина “економії” часто з’їдається термінами поставок і супутніми витратами, особливо якщо йдеться про великі проєкти, де затримка дорожча за сам метал.

Третій варіант — використання китайської металопродукції в окремих категоріях, де вимоги до точних характеристик і сертифікації простіші. Це можливо технічно, але ринок ставиться до цього сценарію обережно: якість неоднорідна, сертифікація може бути довгою, а політичні та торгові ризики підвищують ціну невизначеності. Для державних та інфраструктурних проєктів це зазвичай критично.

Окремий сценарій — Україна як стратегічна і морально значуща альтернатива. До 2022 року українська металургія була помітним постачальником для регіону. Теоретично Ізраїль міг би підтримувати українські поставки і фіксувати їх як пріоритет, але в короткостроковій перспективі залишаються обмеження: війна, пошкодження підприємств, складнощі логістики і нерегулярність обсягів. Це напрямок реалістичний як частина комбінації, але не як єдина заміна.

І тільки після перерахування системних альтернатив варто згадати Туреччину — з важливою застереженням. Раніше Туреччина була одним з найбільших джерел будівельної сталі для Ізраїлю: в окремі роки на турецьку продукцію припадало до 25–35 відсотків імпорту арматури та іншої довгомірної сталі, тобто йшлося про сотні мільйонів доларів на рік. Однак після 2024 року цей канал став політично і логістично нестабільним через обмеження на торгівлю. Навіть до цих обмежень турецька сталь в середньому була дорожчою за російську приблизно на 20–30 відсотків, а сьогодні розглядати її як “базову” заміну складно.

Таким чином, альтернатива російській сталі — це не один постачальник, а комбінація джерел: частина — з ЄС (комплаєнс і якість), частина — з Індії (обсяги), точкові закупівлі — з Китаю (де допустимо), а Україна — як стратегічний напрямок, який можна підтримувати контрактами. Ціна при цьому майже неминуче зросте, але це буде вже не питання “чи є вибір”, а питання “яку модель вибору Ізраїль готовий прийняти”.

Таким чином, відмова від російської сталі не означає відсутності вибору. Він означає перехід до комбінації дорожчих, складніших, але політично і репутаційно безпечних джерел, саме так, як це вже зробили ЄС, США та інші всі демократії світу.

Як проходять платежі, незважаючи на санкції

Санкції на банківську систему Росії жорсткі, але не абсолютні. Не всі банки відключені від міжнародних розрахунків, а режими ЄС і США різняться.

На практиці використовуються:
— посередники в третіх країнах;
— альтернативні валюти;
— багатоступеневі платіжні ланцюжки;
— трейдерські структури, формально не під санкціями.

Юридично такі схеми допустимі. Економічно — вони означають одне: гроші доходять до російського виробника, а потім — у бюджет.

Хто підтримав санкції — і хто залишився осторонь

Санкції підтримав весь демократичний Захід.
До них не приєдналися Іран, Венесуела, Сирія … Китай, Індія, Бразилія, Туреччина і більшість країн Азії та Африки.

Але серед розвинених ліберальних демократій ситуація інша.

Ізраїль – єдина демократія поза санкційним консенсусом

Ізраїль залишається єдиною розвиненою ліберальною демократією, тісно пов’язаною зі США і Заходом, яка офіційно не приєдналася до санкцій проти Росії.

Це означає, що торгівля, включаючи імпорт сталі, залишається законною.
Але це також означає, що частина валютних доходів Росії продовжує формуватися за рахунок таких поставок.

З 2022 року Росія заробила сотні мільярдів доларів на експорті. Металургія приносить десятки мільярдів доларів щорічно — гроші, які йдуть у бюджет, з якого фінансується війна проти України і співпраця Москви з Іраном, Хезболлою і ХАМАСом.

Ціна квадратного метра і ціна позиції

Відмова від російської сталі не зупинила б будівництво в Ізраїлі. Він зробив би його дорожчим — на кілька відсотків.

Але питання вже не в бухгалтерії.

Економія на вартості житла та інфраструктури за рахунок торгівлі з державою-агресором — це політичний і моральний вибір. Його неможливо приховати за формулою «все законно».

Саме цей вибір сьогодні і опинився в центрі публічного обговорення.

Як Європа і США обходяться без «дешевої» російської сталі — і чому для демократій моральний вибір виявився важливішим за ціну

Після 2022 року країни Європейський Союз і Сполучені Штати опинилися перед тим самим вибором, що і Ізраїль. Російська сталь була дешевою, звичною і технологічно зрозумілою. Відмова від неї означала зростання собівартості будівництва, тиск на інфраструктурні бюджети і невдоволення бізнесу.

Тим не менш ЄС і США пішли на цей крок свідомо.

В Європі імпорт російської сталі був заборонений поетапно, починаючи з весни 2022 року. Для компенсації дефіциту були задіяні три механізми.

• Перший — перерозподіл внутрішнього виробництва: європейські металургійні заводи отримали державну підтримку, субсидії на енергію і гарантовані замовлення.
• Другий — диверсифікація імпорту: Південна Корея, Японія, частково Індія.
• Третій — тимчасове прийняття вищої ціни як політично виправданого витратного фактора.

У США ситуація була схожою. Вашингтон вже мав розвинену власну металургію, але все одно зіткнувся з зростанням цін на інфраструктурні проєкти. Відповідь була системною: федеральні програми, такі як Infrastructure Investment and Jobs Act, прямо закладали вищу вартість матеріалів як допустиму ціну за стратегічну і моральну позицію. В офіційних поясненнях до програм підкреслювалося: економія, досягнута за рахунок торгівлі з агресором, вважається неприйнятною.

Важливо зазначити: ні ЄС, ні США не стверджували, що відмова від російської сталі «нічого не коштує». Він коштував грошей. Але це зростання витрат було визнано частиною відповідальності демократій, а не помилкою.

Тут проходить ключова лінія розрізнення. Для західних демократій санкції розглядалися не лише як інструмент тиску, але і як публічне підтвердження цінностей. Економічні втрати були визнані допустимими, тому що альтернативою було б співучасть — пряме або непряме — у фінансуванні війни.

Що в цій логіці міг би зробити Ізраїль

Ізраїль не знаходиться в унікальній економічній пастці. Альтернативи існують, ринок вже з ними знайомий. Йдеться не про різкий розрив, а про політичне рішення.

Ізраїль міг би:
— оголосити поетапну відмову від російської сталі з перехідним періодом;
— зафіксувати пріоритет поставок з ЄС, Індії, України, інших альтернативних постачальників;
— закласти зростання собівартості інфраструктурних проєктів як усвідомлену державну позицію;
— ввести прозорість держзакупівель, де походження металу стає публічним параметром;
— синхронізувати ключові обмеження з партнерами в ЄС і США без формального «повного пакета санкцій».

Жоден з цих кроків не означав би негайної економічної кризи. Вони означали б визнання того, що для демократичної держави питання походження грошей і матеріалів має значення.

Саме так діяли Європа, США та всі інші демократії світу: не тому, що це було дешево, а тому, що це вважалося правильним.

У цьому і полягає розходження підходів: ціна сталі дійсно вимірюється у відсотках. Але ціна морального вибору — у довірі, політичній вазі і здатності пояснити союзникам, чому «все законно» виявилося важливішим за загальний тиск на агресора.

Для Ізраїлю ця дискусія не про лозунги, а про стандарти: що держава вважає допустимим джерелом економії в умовах війни, коли Росія паралельно працює з Іраном і його проксі. І саме тому питання про походження сталі перетворюється на питання про позицію. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=7751
#новини #купкаізраїль