#новини

Колишній віце-канцлер Німеччини Роберт Хабек опублікував 25 березня 2026 року в британській газеті The Guardian авторську колонку в розділі Opinion / Comment is free, де фактично поставив поруч дії Дональда Трампа проти Ірану та напад росії на Україну. Для європейської полеміки це, можливо, звучить ефектно. Для ізраїльської аудиторії — вже гірше: занадто багато в такому порівнянні просто не сходиться з фактами.

Проблема не в тому, що Хабек вирішив виступити різко.

Політики та колишні міністри для того і пишуть колонки, щоб сперечатися, провокувати, спрощувати. Проблема в іншому: його конструкція стирає різницю між країною, що стала жертвою зовнішньої агресії, та режимом, який десятиліттями будував регіональний вплив через озброєні проксі, тиск і постійну ескалацію.

Україна в цій схемі виглядає особливо дивною мішенню для порівнянь. Генеральна Асамблея ООН прямо кваліфікувала дії росії як агресію проти України. Тобто мова йде не про “спірну сіру зону”, не про улюблений для західних коментаторів туман формул, а про визнаний міжнародний факт: Україна стала об’єктом вторгнення, а не джерелом регіональної експансії.

Чому аналогія «Іран = Україна» розвалюється майже відразу

Порівняння Хабека побудоване на красивій політичній симетрії: мовляв, і там, і там лідери керуються “манією величі, презирством до права і прагненням увійти в історію”. На папері виглядає гостро. Але як тільки з риторики прибирають ефектне світло, залишаються дуже різні вихідні умови.

Україна не будувала навколо себе мережу озброєних союзників для тиску на сусідів. Україна не стала центром фінансування і координації угруповань по всьому Близькому Сходу. Україна не використовувала регіональну нестабільність як частину своєї зовнішньої стратегії. У випадку Ірану це якраз центральна частина всієї конструкції режиму: його зв’язок з “Хізбаллою” та іншими озброєними союзниками давно описана і досліджена як системна, а не випадкова. І тут для Ізраїлю починається найважливіше. Коли європейський політик намагається одним жестом звести Україну та Іран до загальної формули, він стирає не тільки різницю в політичних режимах, але й різницю в типі загрози. Для Ізраїлю Іран — це не абстрактний “складний міжнародний гравець”, а держава, чия мережа союзних озброєних структур роками працювала проти ізраїльської безпеки.

Це не академічна теорія. Це практичний досвід регіону.

Ядерне питання теж не дає Хабеку права на таку просту схему

Є і ще один момент, який у подібних колонках зазвичай розмивають, щоб не заважав красивій моралі. Міжнародне агентство з атомної енергії і в 2026 році продовжує формулювати завдання вкрай ясно: світу потрібні довгострокові гарантії того, що Іран не набуде ядерної зброї. Сам факт такої постановки питання вже показує, наскільки далекі один від одного український та іранський кейси.

Тому в ізраїльському контексті теза Хабека звучить не як глибоке попередження Європі, а як чергова спроба підмінити конкретну близькосхідну реальність універсальною західною формулою. Все змішати. Все спростити. Всіх оголосити однаково небезпечними — і на цьому закінчити аналіз.

Для Ізраїлю тут важливий не стиль спору, а точність діагнозу

Можна сперечатися про тактику Вашингтона. Можна сперечатися про межі допустимого тиску на Тегеран. Можна критикувати Трампа за імпульсивність, за політичний нарцисизм, за схильність до рішень у жанрі особистого спектаклю.

Але навіть якщо прийняти всю цю критику, з неї автоматично не випливає, що Іран і Україна — порівнянні об’єкти.

Ось тут і проходить справжня лінія розлому. Україна — країна, яка захищає свою державність після повномасштабного вторгнення. Іран — режим, який десятиліттями інвестував у проксі-війни, озброєні мережі та стратегію тиску далеко за межами власних кордонів. Звести це до одного морального рівняння — значить відмовитися від серйозної розмови на користь газетного ефекту.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency в таких випадках важливі саме тому, що для ізраїльського читача потрібно не красиве узагальнення, а точне розрізнення загроз. Інакше на виході виходить стара європейська помилка: спочатку складну реальність Близького Сходу переводять на мову зручних абстракцій, а потім дивуються, чому чергова теорія не витримує зустрічі з життям.

Що ця колонка показала насправді

Можливо, Хабек хотів сказати щось більше: що Європа повинна перестати шукати раціональність там, де нею рухають амбіції, культ сили і політичне самолюбство. Це окрема розмова, і в ній є раціональне зерно. Але коли заради цієї тези доводиться ставити поруч Україну та Іран, ціна такого прийому стає занадто високою.

Тому що тоді зникає головне.

Зникає різниця між жертвою агресії та державою, яка довгі роки сама брала участь у виробництві регіонального хаосу.

Зникає різниця між обороною і експортом насильства.

Зникає, нарешті, сама точність — а без неї вся велика європейська мораль швидко перетворюється на публіцистичну декорацію.

У сухому залишку колонка Хабека говорить, скоріше, не про Україну і не про Іран. Вона говорить про кризу частини західної політичної думки, яка досі віддає перевагу ефектній аналогії нудному, але необхідному розрізненню.

Для Ізраїлю це погана звичка. Занадто дорога. І занадто небезпечна, щоб на неї знову закривати очі.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8056
#новини #купкаізраїль