У радянській сатирі 1960–1980-х років українські націоналісти та «сіоністи» регулярно зображувалися як союзники, що діють під покровительством США. Ці карикатури публікувалися не в центральному «Крокодилі», а насамперед у республіканських виданнях, розрахованих на локальну аудиторію. Найхарактерніший приклад — київський журнал «Перець».
Йшлося не про художній експеримент, а про політичне завдання: сформувати стійкий зв’язок «антирадянщина = імперіалізм = американські гроші». В умовах Холодної війни це стало частиною системної інформаційної політики.
Журнал «Перець»: регіональна сатира як інструмент ідеології
«Брати-розбійники» і долар як спільний знак
У №15 за 1975 рік художник І. Александрович опублікував карикатуру з підписом «БРАТИ-РОЗБІЙНИКИ». Питання в підписі звучало риторично: «Звернули увагу, що пов’язує “Братів-розбійників”? Знак долара!»
На малюнку поруч стояли український націоналіст і «сіоніст» — обидва представлені як карикатурні фігури з підкресленими символами: вишиванка з натяком на колабораціоністське минуле, Зірка Давида, мішки з доларами. За кадром — американський вплив.
З точки зору радянської логіки, їх об’єднував спільний «спонсор» — Вашингтон, який нібито використовує націоналізм і сіонізм проти Москви.
«Сімейний портрет імперіалізму»
У №19 за 1982 рік художник С. Герасимчук зобразив «Рідного батька» — імперіалізм — і двох «кривавих синочків»: український буржуазний націоналізм і сіонізм.
Підпис до малюнка: «СІМЕЙНИЙ ПОРТРЕТ ІМПЕРІАЛІЗМУ».
У «синочка» у вишиванці — мікрофон з написом «Радіо Свобода», яке мовило з Мюнхена і фінансувалося урядом США. У «сіоніста» — «Плани агресії» і символічна Зірка Давида. Батько сидить на нейтронній бомбі.
Так візуально закріплювався зв’язок: націоналізм + Ізраїль + США = єдиний антисистемний фронт.
Чому саме разом?
Антирадянщина як спільний знаменник
У радянському дискурсі українські націоналісти в еміграції та міжнародний сіонізм об’єднувалися поняттям «антирадянщина» («антисоветизм»). Це дозволяло представити їх як ідеологічних союзників, незалежно від реальних політичних розбіжностей.
У №10 за 1981 рік з’явилася карикатура «В ОДНІЙ УПРЯЖЦІ» — символічне зображення спільного руху проти СРСР.
Подібні сюжети не відображали реальних союзів. Держава Ізраїль та міжнародні єврейські організації ніколи не співпрацювали з колишніми пособниками нацистів. Проте в умовах Холодної війни пропаганда обох сторін часто спрощувала і радикалізувала образ противника.
Вовк і Лисиця: образність як інструмент
У №6 за 1977 рік художник А. Арутюнянц зобразив українського націоналіста в образі Вовка з тризубом, а Ізраїль — в образі Лисиці зі Зіркою Давида. Підпис: «Вовк лисиці не родич, а повадка одна!»
Карикатура відсилала до знайомих казкових архетипів, підсилюючи емоційне сприйняття. Вовк — грубий і прямолінійний. Лисиця — хитра і підступна. Разом — небезпечна пара.
Ця візуальна риторика працювала на закріплення політичного наративу: будь-які антирадянські рухи — частина єдиного «імперіалістичного» проекту.
Контекст Холодної війни і роль США
Радянська позиція полягала в тому, що і українська еміграція, і Ізраїль існують виключно завдяки військовій та фінансовій підтримці США. Тому на карикатурах майже завжди присутній долар, американський прапор або натяк на зовнішнього куратора.
У №5 за 1972 рік художник В. Зелінський публікує малюнок «БІСОВІ ДІТИ», де знову об’єднуються ті ж персонажі.
Важливо розуміти: ці матеріали друкувалися в державному журналі і відображали офіційну ідеологічну лінію.
В аналітичних публікаціях НАновини — Новини з Ізраїлю | Nikk.Agency подібні сюжети розглядаються як приклад того, як візуальна пропаганда формувала стійкі міфологеми, що пережили сам СРСР.
Локальна аудиторія і прихована адресність
Карикатури про «бандерівців» у «Перець» не передруковувалися центральною пресою. Вони були розраховані на аудиторію Української РСР. Це пояснює акцент на регіональній темі.
У кожній союзній республіці виходили свої сатиричні журнали на національних мовах. В Україні «Перець» активно критикував місцевий націоналізм — і сучасний, і історичний (Петлюра, Скоропадський).
Матеріали 1961–1982 років, включаючи малюнки В. Гливенка і С. Герасимчука, сьогодні практично не представлені в інтернеті і збереглися в паперових архівах.
Що важливо враховувати сьогодні
Зв’язок «бандерівці і сіоністи» — продукт епохи ідеологічного протистояння. Вона відображає не фактичні союзи, а пропагандистську логіку часу.
В умовах Холодної війни кожна сторона формувала образ ворога через спрощення і символічну гіперболу. Радянська сатира стала частиною цього механізму.
Історичний аналіз подібних матеріалів важливий не для реанімації старих міфів, а для розуміння того, як інформаційні конструкції формуються, закріплюються і продовжують впливати на суспільне сприйняття через десятиліття.