#новини

Україна повертає на батьківщину фігури національного руху XX століття, але Ізраїль нагадує: пам’ять про Голокост не може бути другорядною темою. Перепоховання Андрія Мельника під Києвом стало новим випробуванням для українсько-ізраїльського діалогу.

Ізраїль різко відповів Києву: чому перепоховання Андрія Мельника стало суперечкою про пам’ять

МЗС Ізраїлю виступило з різкою критикою після офіційної церемонії перепоховання лідера ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник на Національному військово-меморіальному кладовищі під Києвом.

Для української сторони ця подія була частиною повернення на батьківщину історичних фігур національно-визвольного руху. Для Ізраїлю та єврейського світу — болісним нагадуванням про ті сторінки XX століття, де національна боротьба перетиналася зі співпрацею з нацистською Німеччиною.

25 травня 2026 року на сайті президента України було опубліковано повідомлення про те, що Володимир Зеленський взяв участь у церемонії перепоховання Андрія Мельника та його дружини. В українській офіційній рамці церемонія була подана як повернення на українську землю людей, пов’язаних з боротьбою за незалежність та історичною пам’яттю держави.

Але майже одразу послідувала реакція з Єрусалима. Міністерство закордонних справ Ізраїлю заявило, що шкодує про рішення провести державну церемонію перепоховання лідера ОУН Андрія Мельника, якого ізраїльське відомство назвало людиною, “співпрацюючою з нацистами”. У заяві МЗС Ізраїлю прозвучала формула: “не можна ігнорувати історичну правду та пам’ять про жертв, убитих нацистами та їхніми пособниками”.

Чому реакція Ізраїлю виявилася такою жорсткою

Для Ізраїлю ця тема не є звичайною дипломатичною незгодою.

Йдеться про пам’ять про Голокост, про мільйони вбитих євреїв і про те, як сучасні держави ставляться до фігур, чия біографія “пов’язана” з рухами, що співпрацювали з нацистською Німеччиною.

З критикою виступив і меморіальний комплекс Yad Vashem. У його заяві йдеться, що державне перепоховання Андрія Мельника викликає “серйозну стурбованість”. Yad Vashem підкреслив, що “вшанування лідера руху, яке підтримувало і співпрацювало з нацистською Німеччиною під час переслідування та вбивства мільйонів євреїв, підриває моральну основу пам’яті про Голокост”.

Це важливий момент.

Ізраїльська реакція виходить не тільки з поточної політики. Вона спирається на історичну травму, яка залишається частиною національної ідентичності Ізраїлю та єврейського народу в усьому світі.

Україна сьогодні веде війну проти російської агресії і намагається відновлювати власний історичний пантеон після десятиліть радянського тиску. Але для Єрусалима є межа, яку не можна прибрати з розмови тільки тому, що Україна перебуває у стані війни. Пам’ять про Голокост для Ізраїлю — не другорядна дипломатична деталь, а моральна основа.

Дві різні рамки однієї біографії

Андрій Мельник — фігура, яку неможливо пояснити однією фразою. В українській історичній пам’яті він пов’язаний з національним рухом, боротьбою проти радянської влади, військовою та політичною лінією, яка розглядала незалежність України як головну мету. Після розколу Організації українських націоналістів він очолював мельниківське крило ОУН.

Але саме тут починається конфлікт пам’яті.

Для єврейської та ізраїльської оптики ОУН — це не тільки антирадянський рух. Це також організація, частина історії якої пов’язана зі співпрацею з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Саме тому державні почесті на адресу одного з її лідерів сприймаються в Ізраїлі не як внутрішня українська справа, а як “питання історичної відповідальності”.

Українська сторона говорить про боротьбу за незалежність. Ізраїльська сторона відповідає: пам’ять про боротьбу за незалежність не може “витісняти пам’ять про жертв нацистів та їхніх пособників”.

Україна, Ізраїль і ризик російської пастки

Для ізраїльської аудиторії цей сюжет особливо чутливий. НАновости — Новини Ізраїлю розглядає такі теми не як чужу історичну суперечку, а як частину великої розмови про те, як Україна та Ізраїль можуть зберігати союзницький діалог, не замовчуючи важкі сторінки минулого.

Тут важливо не потрапити в російську пропагандистську пастку. кремль роками намагається використовувати тему українського націоналізму, щоб виправдовувати агресію проти України, стирати реальність російських злочинів і підміняти розмову про війну зручними історичними штампами. Це не робить російську позицію чесною. росія сама веде загарбницьку війну, б’є по українських містах, руйнує будинки і вбиває мирних людей.

Але російська пропаганда не скасовує складності української історичної пам’яті.

Не можна дозволяти москві перетворювати будь-яку дискусію про минуле України в зброю проти української держави. Однак і не можна робити вигляд, що болісних питань не існує. Особливо коли йдеться про Голокост, єврейську пам’ять і державні церемонії, які бачить увесь світ.

Чому це важливо саме зараз

Україна перебуває в ситуації, коли їй потрібно зміцнювати національну ідентичність, підтримувати моральний фронт і повертати імена, які десятиліттями були витіснені радянською історичною політикою.

Це зрозуміло.

Але Ізраїль дивиться на цей процес через власну історичну травму. Для єврейської держави питання звучить інакше: чи можна вшановувати на державному рівні лідера руху, якщо цей рух асоціюється не тільки з боротьбою проти СРСР, але й зі співпрацею з нацистською Німеччиною?

Відповідь Єрусалима зараз очевидна: не можна ігнорувати цю частину історії.

Саме тому реакція МЗС Ізраїлю та Yad Vashem стала такою жорсткою. Вона була адресована не тільки Києву, але й усім, хто намагається відокремити національний героїчний наратив від пам’яті про жертв Голокосту. Для Ізраїлю таке розділення неможливе.

Що це означає для відносин Києва та Єрусалима

Цей епізод навряд чи зруйнує відносини України та Ізраїлю.

Між двома країнами залишаються важливі зв’язки: громади, репатріанти з України, українська спільнота Ізраїлю, гуманітарні контакти, спільна чутливість до загроз з боку росії та Ірану.

Але скандал показує, що історична пам’ять залишається зоною ризику. Навіть коли країни мають спільні інтереси, навіть коли одна з них захищається від агресії, пам’ять про Голокост не зникає з дипломатичного порядку денного.

Для Києва це сигнал: українська політика пам’яті вимагає тонкості, особливо там, де вона перетинається з єврейською історією. Для Ізраїлю — нагадування, що Україна переживає війну за існування і одночасно намагається заново зібрати свою національну історичну мову.

Між цими двома реальностями немає простого компромісу. Але є необхідність говорити чесно.

Головний висновок

Україна має право повертати собі власну історію після десятиліть радянського та російського тиску. Але коли державне вшанування стосується фігур, пов’язаних з рухами, що співпрацювали з нацистською Німеччиною, Ізраїль та Yad Vashem не можуть мовчати.

Для єврейського світу пам’ять про Голокост — не політична деталь і не предмет тактичного торгу. Це моральна межа.

Саме тому суперечка навколо Андрія Мельника стала не просто історичною дискусією, а перевіркою того, чи можуть Україна та Ізраїль говорити про минуле без пропаганди, без замовчування і без руйнування сьогоднішнього діалогу.

НАновости — Новини Ізраїлю продовжить стежити за тим, як ця тема буде розвиватися далі, тому що для ізраїльської аудиторії питання пам’яті про Голокост, України та сучасного політичного вибору залишається не архівним, а живим.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8394
#новини #купкаізраїль