#новини

14 травня Україна згадує людей, які під час Голокосту рятували євреїв від знищення. Понад 2700 українців визнані Яд Вашем Праведниками народів світу, але реальна кількість рятівників була набагато більшою. У цей день про них говорили посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський, Головний рабин України, єврейські організації, громади та Збройні сили України.

Дата, в якій зійшлися трагедія, вдячність та Ізраїль

14 травня в Україні відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

На перший погляд — ще одна пам’ятна дата в державному календарі. Але за нею не протокол і не церемоніальні фрази. За нею — підвали, сараї, чужі документи, дитячий шепіт, нічні переходи, страх перед доносом і люди, які розуміли: якщо їх спіймають, загинуть не тільки вони.

У роки нацистської окупації України допомога євреям часто означала смертний вирок. Не тільки для рятівника. Для всієї родини.

І все одно знаходилися українці, які відкривали двері.

Пам’ятна дата була встановлена Верховною Радою України у 2021 році. Йдеться про постанову «Про вшанування пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни». Проєкт був зареєстрований під номером 4479 від 10 грудня 2020 року, а акт №1178-IX прийнятий 2 лютого 2021 року.

Вперше Україна офіційно відзначила цей день 14 травня 2021 року.

Дата обрана не випадково. 14 травня 1948 року була проголошена незалежність Держави Ізраїль. Для ізраїльської аудиторії це вже саме по собі сильний символ: день народження сучасної єврейської держави став в Україні ще й днем вдячності тим, хто допоміг євреям вижити до цього майбутнього.

Але є й інша, трагічна прив’язка.

14 травня 1942 року в окупованому Рівному нацисти розстріляли родину Суховерків. Їхня вина перед вбивцями була в тому, що вони ховали єврейську дівчинку. Саме тому ця дата сприймається не як абстрактна річниця, а як нагадування про ціну одного врятованого дитини.

Що сказав посол Ізраїлю Міхаель Бродський

14 травня 2026 року посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський нагадав про цю дату окремим зверненням.

Він написав, що під час нацистської окупації України єврейське населення зазнало масового знищення. Але навіть серед жаху Голокосту знаходилися українці, які, ризикуючи власним життям і не очікуючи жодної нагороди, допомагали євреям уникнути смерті.

Це важлива формулювання.

Не за ордени.
Не за славу.
Не тому, що хтось гарантував їм безпеку.

Вони допомагали, тому що поруч була людина, яку вели на знищення.

Бродський також нагадав, що Верховна Рада України встановила 14 травня як День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, щоб вшанувати людей, які проявили надзвичайну відвагу і людяність у найтемніші часи історії.

Окремо прозвучала цифра Яд Вашем: від імені Держави Ізраїль меморіал визнав 2713 українців Праведниками народів світу.

Україна займає четверте місце у світі за кількістю таких рятівників — після Польщі, Нідерландів і Франції.

Але суха статистика тут оманлива. 2713 — це не просто число в міжнародній базі даних. Це врятовані діти, пережиті родини, нащадки, народжені вже після війни, і пам’ять, яка дійшла до Ізраїлю через конкретні людські долі.

Праведники народів світу: чому цифри змінюються, а сенс залишається

У матеріалах про українських рятівників можна зустріти різні цифри: понад 2600, 2673, понад 2700, 2713.

Це не суперечність по суті, а питання оновлення даних.

У більш ранніх довідкових текстах часто вказували «понад 2600» або 2673 українця. В актуальних зверненнях 2024–2026 років використовується цифра 2713 українців, визнаних Яд Вашем Праведниками народів світу.

Але навіть вона не закриває тему.

Реальних рятівників було більше. Набагато більше.

Хтось загинув разом з тими, кого ховав. Хтось після війни не шукав визнання. Десь не залишилося свідків. Десь врятована дитина виросла під іншим ім’ям і вже не могла точно відновити, хто передав хліб, хто попередив про рейд, хто вивів з гетто, хто сховав у хліві, хто мовчав, хоча міг донести.

Український інститут національної пам’яті підкреслює: 14 травня присвячено не тільки тим, хто офіційно визнаний Праведником народів світу. Це день пам’яті про всіх українців, які рятували євреїв під час Голокосту — відомих і невідомих.

У цьому і є головний нерв дати.

Вона не тільки про нагороджених. Вона про тих, чиї імена могли зникнути, але чий вчинок продовжив життя.

ОЄОУ: пам’ять про тих, хто допомагав без нагороди

14 травня про День пам’яті українців, які рятували євреїв, нагадала і ОЄОУ.

У зверненні організації говорилося, що під час нацистської окупації України єврейське населення зазнало масового знищення. Однак серед жахів Голокосту знаходилися українці, які, ризикуючи власним життям і без жодної винагороди, допомагали євреям уникнути смерті.

Ця деталь — «без винагороди» — важлива.

Тому що подвиг рятівників часто був тихим. Без публічності, без фотографій, без великих слів. Іноді це була просто миска їжі. Іноді — місце на горищі. Іноді — чужа прізвище в документі. Іноді — мовчання сусіда, яке теж рятувало.

ОЄОУ також нагадала, що Верховна Рада України у 2021 році встановила 14 травня як день вшанування тих, хто проявив надзвичайну відвагу і людяність.

У тому ж повідомленні прозвучала цифра 2713 українця, визнаних Яд Вашем Праведниками народів світу, і акцент на тому, що Україна займає четверте місце у світі за кількістю таких рятівників після Польщі, Нідерландів і Франції.

Родина Суховерків: коли пам’ять отримує обличчя

Історія родини Суховерків — одна з тих, через які ця дата перестає бути офіційною.

14 травня 1942 року.
Окуповане Рівне.
Українська родина ховає єврейську дівчинку.

Для нацистів цього було достатньо, щоб винести смертний вирок.

Суховерків розстріляли. Їхня історія стала символом самопожертви українців, які рятували євреїв, розуміючи, що за цим може слідувати не в’язниця, не штраф, не допит, а смерть.

Такі історії особливо важко читати сьогодні, тому що вони позбавляють нас зручної дистанції. Вони змушують уявити не «героїчний подвиг» на плакаті, а конкретний дім, конкретну родину, конкретну дитину, яку не можна було видати.

І конкретний вибір.

Марія Бабич: перша українська Праведниця і дорога в Ізраїль

Серед українських Праведників особливе місце займає Марія Бабич.

Вона була першою серед українців, хто отримав звання Праведниці народів світу. В окупованому Рівному Марія Бабич врятувала єврейську дівчинку Іріт Осипову.

Після війни ця історія не закінчилася.

Бабич стала частиною родини Осипових і разом з ними поїхала в Ізраїль. Звання Праведниці народів світу їй було присвоєно 1 травня 1962 року.

У цьому є неймовірна людська глибина. Порятунок під час війни переріс у сімейний зв’язок вже після Катастрофи. Україна, Рівне, єврейська дівчинка, ізраїльське життя — все це виявилося з’єднане не дипломатією, а вчинком однієї жінки.

Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ця тема важлива саме так: не як набір історичних тез, а як жива зв’язок між Україною та Ізраїлем. Через врятованих дітей. Через Праведників. Через пам’ять, яка продовжує працювати навіть через десятиліття.

Банк портретів: як повертають імена тим, хто рятував

Пам’ять не можна утримати тільки цифрами.

Тому особливо важливі проекти, які збирають не просто списки, а людські історії.

Один з них — «Банк портретів»  https://портрети.com.ua/portraits/ Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Це платформа, де публікуються авторські дослідження про українців — Праведників народів світу. По кожній персоналії збирають біографічний нарис, відеосвідчення, фотографії, документи та інші джерела.

Зараз у базі — 441 портрет.

441 історія, яку можна побачити не як рядок у таблиці, а як життя людини.

Загальна інформація про рятівників є на сайті Яд Вашем в Єрусалимі,

https://wwv.yadvashem.org/yv/pdf-drupal/ukraine.pdf

а також на ресурсах Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».

https://www.tkuma.dp.ua/images/public_dounload/2016_dovidnik_pravedniki_for_inet.pdf

Але українські музейні ініціативи ставлять завдання ширше: зробити історію кожного рятівника повною, зрозумілою і відомою не тільки історикам.

Це важливо ще й тому, що багато подвигів десятиліттями залишалися в тіні.

Іноді в родині знали: «бабуся когось ховала».
Іноді в селі пам’ятали: «там врятували єврейську дитину».
Іноді документи з’являлися набагато пізніше.

Так пам’ять повертається по частинах.

Крім міжнародного звання Праведника народів світу, існують і українські єврейські форми визнання.

Єврейська рада України відзначає рятівників званнями Праведника України і Праведника Бабиного Яру. Це допомагає зберігати пам’ять і про ті історії, які з різних причин не завжди проходять міжнародну процедуру визнання.

Бабин Яр і слова Головного рабина України

14 травня 2026 року Головний рабин України повідомив, що взяв участь у пам’ятному заході в Бабиному Яру, присвяченому Дню пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

Бабин Яр — місце, де будь-які слова про Голокост звучать інакше.

Там неможливо говорити про пам’ять легко. Там кожне згадування порятунку стоїть поруч з безоднею знищення.

Головний рабин України нагадав, що під час Голокосту, коли гітлерівські нацисти знищували єврейський народ, знаходилися українці, які, ризикуючи власним життям і життям своїх близьких, ховали єврейські родини, допомагали дітям і давали людям шанс вижити.

Він підкреслив: у 2021 році Україна встановила цей день, щоб вшанувати тих, хто проявив справжню людяність і мужність.

І ще одна фраза з цього звернення особливо важлива: за цифрою 2713 стоять тисячі врятованих єврейських життів.

Не «одиниці обліку».
Не «випадки порятунку».
Життя.

Люди, які потім говорили на івриті, українською, російською, ідишем, англійською. Люди, у яких з’явилися діти і внуки. Люди, чиї сімейні історії могли обірватися — але не обірвалися.

Єврейські громади України: пам’ять як вдячність

У цей день українські єврейські громади говорили про рятівників дуже по-різному, але з однією інтонацією — вдячності.

ХБФ «Хесед Бешт» написав, що з пошаною і глибоким поклоном згадує подвиг українців по порятунку єврейського населення під час катастрофи людяності — Голокосту. У зверненні звучала думка про неоплатний борг перед кожним, хто обрав життя як вищу істину.

Коротко. Стримано. Але дуже точно.

Єврейська релігійна громада прогресивного юдаїзму «Тейва» нагадала відому фразу: «Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ».

Ця фраза часто звучить у контексті Голокосту. Але 14 травня вона набуває українського виміру.

«Тейва» написала, що Україна займає одне з перших місць за кількістю Праведників народів світу, а за кожним ім’ям стоїть неймовірна історія мужності. Ці люди ділилися останнім, ховали в підвалах, допомагали з документами, ризикували всім заради інших.

І головне — вони залишалися людьми, коли світ навколо втрачав людський облік.

Федерація єврейських громад України теж звернулася до цієї дати. У її повідомленні прозвучало: українці-рятівники обирали людяність замість страху, життя замість мовчання. Без слави, без нагород — просто з серцем.

Федерація нагадала, що понад 2700 українців отримали звання Праведника народів світу від Яд Вашем, але справжніх героїв було набагато більше.

Генштаб ЗСУ: пам’ять про Голокост і опір ненависті сьогодні

14 травня окреме звернення опублікував Генеральний штаб Збройних сил України.

У ньому дата була позначена відразу в українському та англійському варіантах: День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Також був використаний івритський смисловий маркер #לעולם_לא_עוד — «Ніколи більше».

ЗСУ заявили, що шанують пам’ять усіх, хто рятував євреїв у період безпрецедентної жорстокості нацистського режиму.

Але звернення не зупинилося тільки на минулому.

Генштаб підкреслив, що Збройні сили України відстоюють принципи протидії антисемітизму, расизму та будь-яким формам нетерпимості. У повідомленні також була проведена пряма моральна лінія до сьогоднішньої війни: терор російських військ проти українського народу названо відлунням свавілля нацистського режиму, а міжнародне співтовариство закликано домагатися покарання військових злочинців.

Для ізраїльської аудиторії це звучить не відокремлено.

В Ізраїлі фраза «ніколи більше» давно означає не тільки пам’ять про минуле, але й обов’язок бачити зло, коли воно відбувається зараз. Тому український акцент на протидії антисемітизму, расизму та військовим злочинам тут потрапляє в дуже чутливий нерв.

Чому цей день не можна перетворювати на формальність

День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, входить у систему свят і пам’ятних днів України. Але його значення набагато ширше державного календаря.

Для України це день про громадянську сміливість в умовах окупації.
Для Ізраїлю — день вдячності тим, завдяки кому вижили єврейські родини.
Для єврейських громад України — день особистої пам’яті, тому що за багатьма історіями стоять не абстрактні «врятовані», а чиїсь батьки, бабусі, дідусі, діти.

Найстрашніше в історіях Голокосту — не тільки масштаб злочину. Страшно і те, скільки людей тоді зробили вигляд, що нічого не відбувається.

На цьому тлі вчинки українських рятівників виглядають ще сильніше.

Вони не могли зупинити нацистську машину.
Вони не могли скасувати окупацію.
Вони не могли гарантувати врятованим майбутнє.

Але вони могли сховати одну дитину. Передати їжу. Попередити. Мовчати. Сказати: «Залишайся тут». Ризикнути.

Іноді саме цього вистачало, щоб цілий світ продовжився.

14 травня нагадує Україні та Ізраїлю: пам’ять — це не тільки скорбота. Це ще й вдячність. І обов’язок називати поіменно тих, хто в найчорніші часи не зрадив людське в собі.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8328
#новини #купкаізраїль