#новини

“Не хочемо, не хочемо —
Не зловиш мережі.
Не сидимо, не сидимо в вашому інтернеті.
Не хочемо, не хочемо,
Не сидимо, не сидимо.
Оголошуємо рік — все навпаки.”

На російському телебаченні показали номер, який ще недавно виглядав би як зла політична пародія. На «Поле чудес» діти заспівали пісню про те, що жити без інтернету начебто навіть корисно. Для ізраїльської аудиторії ця історія важлива не тільки як черговий абсурд з рф, але й як симптом: там вже не просто обмежують зв’язок, а починають перетворювати цифрову ізоляцію в норму, яку потрібно прийняти, виправдати і навіть красиво заспівати зі сцени.

Що сталося на «Поле чудес»

20 березня 2026 року на «Першому каналі» в передачі «Поле чудес» керівник вокальної студії «Комільфо» з Волгограда Анастасія Серебрякова разом з групою дітей виконала пісню про переваги відключення інтернету.

У пісні діти співають про те, що при відключенні інтернету “блогів немає, каналів немає”, а також підкреслюють, що в такому випадку більше часу залишається на живе спілкування та ігри, однак називають це “жахливим сном”. У тексті пісні також говориться, що «телефони ні до чого» і не потрібно переживати через невивчені уроки через відключення інтернету, тому що «в реальності друзів поруч бачити веселіше». Також у пісні є слова «не зіпсував мій обід монітора синє світло».

Студія базується в муніципальному дозвіллєвому комплексі «21 століття», засновником якого є адміністрація Волгограда.

Сам по собі цей номер можна було б прийняти за телевізійну дурницю, яких в рф вистачає.

Але він з’явився в дуже конкретний момент: Reuters 20 березня писав про щоденні відключення мобільного інтернету в районах Москви, Петербурга та інших міст, про тиск на Telegram, повну заборону WhatsApp і просування державного месенджера MAX. Польський OSW назвав це новим етапом «суверенізації» російського інтернету, тобто подальшого відокремлення громадян від незалежних джерел інформації.

Саме тому історія з піснею важлива не сама по собі. Вона показує, як держава намагається перевести обмеження з розряду вимушеного заходу в розряд моральної норми. Спочатку людям погіршують доступ до зв’язку. Потім пояснюють це безпекою. А потім виводять дітей на федеральну сцену, щоб все це виглядало майже як виховна цінність.

Навіщо Кремль обмежує інтернет

Офіційне пояснення відоме. Кремль стверджує, що обмеження потрібні через війну, загрозу українських дронів, «недотримання російських законів» іноземними платформами і необхідність захищати «суверенний» сегмент мережі. Reuters наводив слова Дмитра Пєскова про те, що заходи частково пов’язані з питаннями безпеки і з поведінкою зарубіжних компаній, а закон про «суверенний інтернет» ще з 2019 року подавався як захист стійкості і цілісності російського інтернету.

Але реальне завдання ширше. Йдеться не просто про блокування окремих сайтів. Режиму потрібен інтернет, який можна дозувати, уповільнювати, відключати по районах, фільтрувати і при необхідності зводити до дозволеного мінімуму. Human Rights Watch прямо писала, що закон про «суверенний інтернет» в реальності розширив контроль держави над самою інфраструктурою мережі, а Reuters у березні 2026 року повідомляв про нові повноваження силовиків щодо обмеження доступу і посилення нагляду.

Є і друге завдання — утримання монополії на пояснення війни і внутрішніх проблем. Поки у людей працюють Telegram, VPN, зовнішні платформи і незалежні канали, державі важче контролювати, як суспільство бачить те, що відбувається. Reuters писав, що посилення інтернет-контролю пов’язане і з бажанням Кремля зберегти внутрішню стабільність під час війни проти України, і зі страхом перед потенційним зростанням невдоволення.

Третя мета — загнати користувачів у підконтрольну екосистему. На цьому тлі Telegram обмежують, WhatsApp забороняють, а людей підштовхують до MAX — державного підтримуваного месенджера, який критики розглядають як інструмент стеження і контролю. Це вже не просто цензура в старому сенсі, а спроба перебудувати цифрове середовище так, щоб зручний громадянин жив всередині дозволеної системи і користувався тільки тим, що можна моніторити.

Чому тут виникло порівняння з Іраном

Порівняння з Іраном не випадкове і не чисто публіцистичне. Reuters прямо писав, що рф при побудові нової системи інтернет-контролю надихалася китайським і іранським досвідом. Freedom House в звіті по Ірану за 2025 рік відзначав, що влада країни продовжувала робити доступ до глобального інтернету більш дорогим і незручним і одночасно підштовхувала людей до «внутрішньої», домашньої версії мережі, де державі простіше контролювати контент і спостерігати за користувачами. У січні 2026 року Reuters повідомляв, що іранська влада фактично відключила інтернет і зв’язок, коли силою придушували масові протести.

Ось чому порівняння працює. Іранська модель — це не повна відсутність технологій, а керований, дорогий, обмежений і легко відключуваний інтернет, який можна різко приглушити в момент протесту, війни або внутрішньої кризи. Саме в цей бік рф зараз рухається особливо швидко. Не в бік «нічого не працює взагалі», а в бік режиму, де держава залишає цифрове життя рівно настільки, наскільки вона йому вигідна.

І тут пісня на «Поле чудес» виглядає особливо показово. Вона фактично упаковує іранську логіку в дитячий телевізійний формат: не скаржтеся, що мережу ріжуть; сприймайте це як корисне і навіть моральне явище. Для ізраїльтян це добре впізнавана логіка авторитарного режиму, який спочатку позбавляє, а потім вимагає вдячності за позбавлення.

Чому взагалі згадують Північну Корею

Порівняння з КНДР більш жорстке, але і воно не взялося з повітря. У Північній Кореї звичайні користувачі в основному мають доступ не до глобального інтернету, а до державної внутрішньої мережі; Freedom House і Держдеп США вказують, що доступ до світового інтернету там обмежений вузьким колом еліт, чиновників і спеціально допущених осіб. Для більшості громадян цифрове середовище спочатку побудоване як інструмент ізоляції і спостереження, а не як простір вільного доступу до інформації.

Зрозуміло, що рф поки не КНДР. У росії ще зберігаються залишки зовнішнього інтернету, працюють обхідні шляхи, VPN і окремі незалежні канали, а саме суспільство набагато більш технологічно вбудоване в глобальну мережу, ніж північнокорейське. Але північнокорейське порівняння виникає через іншу річ — через естетику і напрямок руху. Коли держава не просто обмежує доступ, а починає культурно романтизувати несвободу, показуючи дітям, що без інтернету добре, це вже нагадує не іранську техніку контролю, а північнокорейський спосіб оформляти позбавлення як доброчесність.

Інакше кажучи, якщо говорити зовсім точно, рф сьогодні ближче не до повної північнокорейської моделі, а до суміші двох логік. По інфраструктурі і практиці відключень вона все помітніше бере від Ірану: внутрішній контроль, ізоляція, можливість швидко вимкнути зв’язок у кризі. По пропагандистському оформленню вона все частіше заходить на північнокорейську територію, де бідність, дефіцит, обмеження і несвобода подаються як ознака правильного життя.

Чому для Ізраїлю це не чужа історія

Для ізраїльської аудиторії тут важливий дуже простий контраст. В Ізраїлі зв’язок під час війни — це не каприз і не «інтернет-залежність». Це частина інфраструктури виживання: оповіщення, сім’я, укриття, транспорт, карти, платежі, координація, новини. Саме тому історія з піснею на «Поле чудес» повинна читатися не як екзотичний сюжет про російське телебачення, а як ясний знак того, що в рф держава вчиться перетворювати позбавлення зв’язку в суспільну норму.

Для читачів НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency це важливо ще й тому, що такі режими небезпечні не тільки всередині себе. Коли держава будує систему, в якій громадянам можна менше знати, менше бачити і менше координуватися, вона стає агресивнішою, нервовішою і небезпечнішою назовні. Ізоляція власного суспільства майже ніколи не залишається тільки внутрішнім проектом. Вона майже завжди йде поруч із зовнішньою експансією, мілітаризацією і постійним пошуком ворога. Це вже аналітичний висновок, але він прямо випливає з того, як авторитарні режими пов’язують контроль над інформацією з контролем над суспільством.

Чому наші висновки саме такі

Якщо зібрати всі факти разом, картина виглядає досить жорстко. Є закон про «суверенний інтернет». Є реальні відключення мобільного зв’язку і проблеми з доступом до месенджерів. Є тиск на незалежні платформи і просування державних сервісів. Є натхнення іранським досвідом. Є телевізійний номер, де дітей ставлять виправдовувати цифрову ізоляцію. Все це вже важко назвати випадковим набором епізодів. Це одна лінія.

Тому порівняння з Іраном і КНДР в цій історії потрібно не для червоного слівця. Воно потрібно, щоб точніше описати те, що відбувається. З Іраном рф ріднить саме модель керованого і відключуваного інтернету. З Північною Кореєю — логіка ідеологічного оформлення несвободи, коли людям пропонують не просто терпіти обмеження, а вважати їх правильними і навіть корисними. І якщо говорити зовсім прямо, то слово «мордор» тут, звичайно, не аналітичний термін, а публіцистична метафора. Але як метафора воно вже досить точно передає настрій того, що відбувається: країну привчають жити гірше, знати менше і вважати це нормою.

Фінальний висновок жорсткий, але чесний.

На «Поле чудес» показали не просто невдалий номер і не дивну самодіяльність з Волгограда. Там показали, як держава вчить суспільство любити власні обмеження. І саме в цей момент порівняння з Іраном і Північною Кореєю перестає бути тільки емоцією і стає зрозумілим політичним діагнозом.

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=8035
#новини #купкаізраїль