Нічне звернення президента США Дональда Трампа до Конгресу стало найдовшим в історії подібних виступів — майже дві години. Формально — щорічне послання «Про стан справ у країні». Фактично — стратегічна заява про межі допустимого для Ірану та демонстрація сили на тлі напруженості на Близькому Сході.

Однак у цій промові було не лише те, що прозвучало. Було і те, про що не сказали — і саме це стало одним з найбільш обговорюваних моментів.

Іран: дипломатія можлива, але ядерної зброї не буде

Трамп сформулював позицію жорстко:
«Я віддаю перевагу вирішенню проблем дипломатією, коли це можливо. Але я не дозволю джерелу світового тероризму номер один отримати ядерну зброю».

За словами президента, США ведуть переговори з Тегераном, але ключової формули так і не почули:
«Ми не почули магічних слів: “ми ніколи не будемо мати ядерної зброї”».

Ця фраза стала центральною. Відсутність прямої відмови від ядерної зброї, за словами Трампа, підриває довіру. Він нагадав про червневий удар по Ірану, заявивши, що тоді США «знищили іранську ядерну програму», і підкреслив:
«Жодна країна не повинна сумніватися в рішучості Америки».

Балістичні ракети як фактор тиску

Президент окремо зупинився на ракетній програмі Ірану:
«Іран вже розробив ракети, які здатні загрожувати Європі та американським базам, а також працює над створенням ракет, які незабаром досягнуть Сполучених Штатів Америки».

Ці слова він пов’язав із загальною лінією виступу — демонстрацією готовності діяти за необхідності. Формулювання про «масштабну концентрацію сил на Близькому Сході» прозвучало як попередження.

Для Ізраїлю цей блок має пряме значення. Ракетна інфраструктура Ірану залишається одним з ключових факторів регіональної нестабільності.

Ізраїль, ХАМАС і протести в Ірані

Одним з найбільш несподіваних заяв стала фраза:
«Хочете вірте, хочете ні, але ХАМАС працював разом з Ізраїлем, щоб знайти заручників».

Трамп стверджував, що бойовики «копали, рили, проходили через сотні тіл», розшукуючи загиблих і живих заручників. Ізраїль також згадувався в контексті подяки посередникам за звільнення полонених і просування до припинення війни в Газі.

Окремо президент зробив вкрай жорстку заяву про протести в Ірані:
«За останні місяці вони вбили щонайменше 32 тисячі протестувальників. Їх розстрілювали, вішали. Ми зупинили ще більше страт нашими погрозами».

Ця риторика посилює моральне обґрунтування тиску на Тегеран.

Саме в такому контексті міжнародної напруженості НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency аналізують взаємозв’язок американської стратегії, безпеки Ізраїлю та іранського фактора, оскільки рішення Вашингтона безпосередньо впливають на регіональний баланс.

Що було сказано про США — і що не було сказано про Україну

У внутрішній частині промови Трамп говорив про повернення контролю над Західною півкулею, про боротьбу з наркокартелями в Латинській Америці, про тарифну політику та плани заборонити корпораціям масово скуповувати житло в рамках боротьби з житловою кризою. Демократи, включаючи сенатора Елізабет Уоррен, аплодували ініціативі щодо захисту «американської мрії».

Але в цій майже двогодинній промові прозвучала помітна пауза — відсутність теми України.

Звернення збіглося з чотирирічною річницею нападу Росії на Україну. Тим не менш Трамп проігнорував цей факт і не зробив окремого згадування про дату, яка для Києва та його союзників залишається символічною.

Це замовчування стало важливим політичним сигналом. На тлі жорстких формулювань щодо Ірану відсутність акценту на Україні сприймається як зміна пріоритетів у публічному порядку денному.

Геополітичний висновок

Трамп повторював ключове повідомлення:
«Наші вороги бояться. Америку знову поважають».

Фактично йшлося про публічне позначення «червоної лінії» для Ірану. Двері для угоди залишаються відкритими, але силовий сценарій легітимізований заздалегідь.

Одночасно мовчання про Україну в день річниці вторгнення додало новий шар інтерпретації до виступу. Зовнішньополітичний порядок денний був сфокусований на Близькому Сході та іранському напрямку.

Підсумок такий: дипломатія можлива, але тимчасове вікно скорочується. А розстановка акцентів у промові показує, які загрози на даний момент Вашингтон вважає пріоритетними.