#новини

7 жовтня 2025 року Український інститут національної пам’яті (УІНП) опублікував офіційний перелік персон і подій, НЕ містять “символіку російської імперської політики”.

Цей крок став частиною державної програми деколонізації — переосмислення історичної спадщини, де головне не знищити, а розрізнити.

Що це за список і навіщо він потрібен

Останніми роками Україна активно очищає публічний простір від слідів колоніального минулого.

Перейменовуються вулиці, демонтуються пам’ятники імперським правителям та ідеологам. Але щоб не “виплеснути разом з водою дитину”, був створений “білий список” — імен і подій, які можна зберегти.

«Перелік не є вичерпним і буде доповнюватися відповідно до спеціальних висновків експертної комісії», — пояснили в УІНП.
«Його мета — допомогти органам місцевого самоврядування реалізувати закон про засудження імперської політики, не втрачаючи справжню культурну спадщину».

Що таке УІНП і звідки взявся закон про деколонізацію

Український інститут національної пам’яті (УІНП) https://uinp.gov.ua/ — це державна установа, яка відповідає за формування історичної політики країни. Він займається дослідженням, збереженням і популяризацією історичної спадщини, особливо тих періодів, де радянська або російська пропаганда спотворювала факти.

Після 2014 року, а особливо після початку повномасштабної війни, УІНП став ключовим центром декомунізації та деколонізації.
Ці процеси засновані на законі України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізації топонімії», який забороняє використання імперської символіки, назв і пам’ятників, пов’язаних з ідеологією підкорення України.

Закон не забороняє російську культуру як таку — він чітко розділяє культуру і пропаганду.
Якщо людина жила в Російській імперії, але діяла в ім’я гуманізму, науки або мистецтва, її ім’я зберігається.

Кого включили в перелік

“Список № 2

осіб і подій періоду Московського царства та Російської імперії, об’єкти, присвячені яким, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізації топонімії», підпадають під виключення і не містять символіки російської імперської політики“

Об’єднує їх одне — відсутність служіння імперській ідеології.
Багато з них мали українське коріння, жили або творили в Одесі, Полтаві, Харкові, Києві, створюючи твори, які давно стали частиною української ідентичності.

Особистості та події, об’єкти, присвячені яким не містять символіки російської імперської політики

1. Іван Айвазовський (1817–1900) — російський художник вірменського походження.
2. Микола Аркас (1853–1909) — український композитор, поет, історик, громадський діяч.
3. Микола Бенардос (1842–1909) — український винахідник, творець дугового електрозварювання.
4. Володимир Боровиковський (1757–1825) — український і російський живописець, академік Петербурзької Академії мистецтв.
5. Карл Брюллов (1799–1852) — художник-класицист і романтик, учитель Тараса Шевченка.
6. Григорій Вакуленчук (1877–1905) — уродженець Житомирщини, унтер-офіцер Чорноморського флоту, один з керівників повстання на броненосці «Потьомкін».
7. Михайло Врубель (1856–1910) — художник-символіст польського походження.
8. Олександр Верховцев (1837–1900) — російський інженер-залізничник, керівник Катерининської залізниці.
9. Олександр Герцен (1812–1870) — російський письменник, філософ, публіцист, прихильник незалежності України.
10. Микола Гоголь (1809–1852) — письменник українського походження, представник «української школи» російської літератури.
11. Володимир Даль (1801–1872) — письменник, лексикограф, учений.
12. Григорій Данилевський (1829–1890) — український і російський письменник, етнограф, історик.
13. Осип (Хосе) Дерибас (1751–1800) — російський адмірал іспанського походження, засновник і влаштовувач Одеси.
14. Василь Докучаєв (1846–1903) — російський учений, засновник ґрунтознавства, працював у Полтаві.
15. Олександр Засядько (1779–1837) — український спеціаліст зі створення ракетної зброї.
16. Василь Каразін (1773–1842) — український учений, винахідник, засновник Харківського університету.
17. Микола Кибальчич (1853–1881) — український інженер, творець проекту реактивного апарату, революціонер.
18. Петро Кішка (1828–1882) — моряк Чорноморського флоту, герой Кримської війни.
19. Томас Кобле (1761–1833) — генерал-майор, градоначальник Одеси, боровся з епідемією чуми.
20. Володимир Короленко (1853–1921) — письменник і громадський діяч.
21. Іван Крамськой (1837–1887) — художник-портретист українського походження.
22. Олександр Купрін (1870–1938) — письменник, журналіст, відстоював права народів.
23. Луї де Ланжерон (1763–1831) — градоначальник Одеси, засновник Рішельєвського ліцею і Ботанічного саду.
24. Андрій Леванідов (пом. 1802) — намісник Слобідської України, меценат і збирач старовин.
25. Микола Лєсков (1831–1895) — письменник і публіцист, довго жив у Києві, активно використовував українські мотиви.
26. Юрій Лисянський (1773–1837) — український мореплавець, один з перших навколосвітніх мандрівників.
27. Григорій Маразлі (1831–1907) — міський голова Одеси, меценат і реформатор.
28. Левко Мацієвич (1877–1910) — інженер-кораблебудівник, один з перших авіаторів.
29. Ілля Мечников (1845–1916) — український і французький учений, засновник імунології, нобелівський лауреат.
30. Аполлон Мокрицький (1810–1870) — український живописець і педагог.
31. Григорій Мясоєдов (1834–1911) — російський і український живописець.
32. Іван Мясоєдов (1881–1953) — український художник і графік.
33. Микола Некрасов (1821–1878) — письменник і публіцист, критикував самодержавство.
34. Клавдій Немешаев (1849–1927) — інженер-залізничник, реформатор освіти.
35. Петро Нестеров (1887–1914) — український авіатор, винахідник «мертвої петлі».
36. Микола Новосельський (1818–1892) — лікар, громадський діяч, мер Одеси, засновник курортного лікування.
37. Микола Пирогов (1810–1881) — учений, хірург, засновник військово-польової медицини.
38. Іван Павлов (1849–1936) — фізіолог, лауреат Нобелівської премії.
39. Олександр Попов (1859–1906) — винахідник і фізик, піонер радіозв’язку.
40. Адріан Прахов (1846–1916) — мистецтвознавець, археолог, керував розписами Володимирського собору в Києві.
41. Еммануїл де Рішельє (1766–1822) — французький і російський державний діяч, перший градоначальник Одеси.
42. Кіндратій Рилєєв (1795–1826) — поет, декабрист, прихильник звільнення України.
43. Ілля Рєпін (1844–1930) — художник українського походження, автор «Запорожців».
44. Михайло Сажин (1818–1887) — художник і графік, автор київських пейзажів.
45. Микола Соловцов (1857–1902) — актор і режисер, засновник театру в Києві.
46. Костянтин Ушинський (1823–1871) — педагог українського походження, засновник народної школи.
47. Андрій Фабр (1789–1863) — губернатор Катеринославської губернії, реформатор промисловості.
48. Михайло Фаллеєв (1730–1792) — військовий діяч, брав участь у будівництві Миколаєва.
49. Антон Чехов (1860–1904) — письменник і драматург українського походження, реформатор театру.
50. Костянтин Ціолковський (1857–1935) — учений, засновник космонавтики.
51. Михайло Щепкін (1788–1863) — актор, засновник сценічного реалізму, друг Тараса Шевченка.

Перелік не є остаточним і буде доповнюватися особистостями і подіями періоду РСФРР, СРСР та сучасної Російської Федерації.

Головна мета — розділити імперську і людську спадщину, зберігши пам’ять про тих, хто своєю працею прославив Україну і світ, а не ідеологію підкорення.

Джерело:

• Офіційна сторінка УІНП — Перелік №2 (uinp.gov.ua)
• Прес-реліз УІНП від 7 жовтня 2025 року

Чому це важливо для України — і для Ізраїлю

Для України цей документ — знак зрілості.
Країна не стирає минуле, а навчилася розрізняти добре від гнітючого.
Це крок до власної культурної незалежності: поважати те, що універсальне, і відмовлятися від того, що символізує поневолення.

Для Ізраїлю це особливо зрозуміло.
Ізраїльське суспільство теж пройшло шлях відновлення пам’яті: від відмови від колоніальних наративів до створення власної символіки, мови та історичної ідентичності.
Україна зараз робить схожий крок — зважений, юридичний, культурний.

Як працює закон і чому він гнучкий

Головна відмінність українського підходу в тому, що рішення приймаються експертами, а не політиками.
Кожне ім’я розглядається комісією: перевіряються біографії, погляди, контекст, місце в історії.
Якщо людина не уособлює “імперську політику” — вона залишається в культурному просторі.
Так держава показує, що деколонізація — це не боротьба з іменами, а відновлення історичної справедливості.

Реакція і значення для діаспори

Для ізраїльтян українського походження ця новина особливо символічна.
Вона нагадує, що пам’ять — це не зброя, а компас.
Як Ізраїль колись повернув собі імена, забуті тисячоліттями, так Україна сьогодні повертає собі право визначати, хто свої, а хто — символ чужої влади.

Висновки

Перелік УІНП став документом, який вчить бачити різницю між культурою і ідеологією.
Він допомагає будувати майбутнє, де поважають художника, лікаря, ученого — але не тих, хто виправдовував підкорення народів.
Україна каже світу: «Ми не стираємо історію — ми її очищаємо».

Є і «Перелік №1»: хто вважається носієм імперської символіки

Окрім «білого списку» (Перелік №2), УІНП опублікував і Перелік №1 — це особи і події періоду Московського царства та Російської імперії, чиї назви/пам’ятники розглядаються як символіка російської імперської політики. Перелік сформований на підставі експертних висновків УІНП і не є вичерпним: він буде поповнюватися, в тому числі персонами і подіями періоду РСФРР, СРСР та сучасної РФ.

Що це означає на практиці:
об’єкти, присвячені зазначеним нижче персонам і подіям, підлягають усуненню з публічного простору України (перейменування, демонтаж, перенесення, контекстуалізація тощо) згідно з Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізації топонімії».

Перелік №1 (за даними УІНП)

• Костянтин Аксаков (1817–1860) — публіцист, ідеолог слов’янофільства («особливий російський шлях», «богообраність»).
• Іван Бабушкін (1873–1906) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна.
• Петро Багратіон (1765–1812) — генерал, учасник війни 1812 року.
• Михайло Бакунін (1814–1876) — політичний діяч, ідеолог анархізму (антисемітські погляди).
• Микола Бауман (1873–1905) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна.
• Фадей (Фабіан) Беллінсгаузен (1778–1852) — адмірал, учасник реалізації імперської політики.
• Віссаріон Бєлінський (1811–1848) — критик, глоріфікував імперську політику.
• Олександр Бестужев (1797–1837) — декабрист; участь у завоюванні Кавказу.
• Битва під Бородіно (1812) — подія, пов’язана з реалізацією імперської політики.
• Іван Бунін (1870–1953) — письменник, глоріфікація імперської політики.
• Олексій Бутовський (1838–1917) — генерал; участь у придушенні Січневого повстання 1863 року.
• Василь Бутурлін (†1655) — військовий і дипломат; голова делегації на Переяславській раді 1654.
• Олексій Бестужев-Рюмін (1693–1768) — канцлер, генерал-фельдмаршал.
• Михайло Воронцов (1782–1856) — генерал-фельдмаршал, намісник.
• Іларіон Воронцов-Дашков (1837–1916) — міністр двору, намісник на Кавказі.
• Михайло Глінка (1804–1857) — композитор, глоріфікація імперської політики.
• Олексій Грейг (1775–1845) — адмірал, реалізація імперської політики.
• Олександр Грибоєдов (1795–1829) — дипломат, реалізація імперської політики.
• Борис Годунов (1552–1605) — московський цар.
• Семен Дежньов (1605–1673) — мореплавець, освоєння в інтересах імперії.
• Декабристи (1825) — рух з централізаторськими цілями; заперечення права народів на самовизначення (більшість).
• Гавриїл Державін (1743–1816) — поет, сановник, панегірики імперії.
• Єлизавета Петрівна (1709–1762) — імператриця.
• Єрмак Тимофійович (1534–1585) — «покоритель Сибіру», початок завоювання сибірських тюркських земель.
• Василь Жуковський (1783–1852) — поет, таємний радник, глоріфікація імперії.
• Петро Запорожець (1876–1905) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна.
• Володимир Істомін (1809–1855) — контр-адмірал.
• Антіох Кантемір (1708–1744) — дипломат, поет; прізвище дало ім’я 4-й гвардійській танковій дивізії РФ.
• Микола Карамзін (1766–1824) — письменник, історик; глоріфікація імперії.
• Паїсій Кайсаров (1783–1844) — генерал від інфантерії, сенатор.
• Катерина II (1729–1796) — імператриця.
• Володимир Корнілов (1806–1854) — віце-адмірал.
• Цезар Кюї (1835–1918) — композитор, інженер-генерал.
• Михайло Кутузов (1745–1813) — генерал-фельдмаршал.
• Віктор Курнатовський (1868–1912) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна.
• Ладо Кецховелі (1876–1903) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна і Сталіна.
• Михайло Лазарєв (1788–1851) — віце-адмірал.
• Михайло Лермонтов (1814–1841) — поет; глоріфікація імперії.
• Михайло Ломоносов (1711–1765) — учений; глоріфікація імперії.
• Михайло Милорадович (1771–1825) — військовий і державний діяч.
• Кузьма Мінін (1570–1616) — державний і військовий діяч Московського царства.
• Микола I (1796–1855) — імператор.
• Микола II (1868–1918) — імператор.
• Нікіта Муравйов (1795–1843) — декабрист, керівник Північного товариства.
• Модест Мусоргський (1839–1881) — композитор («Борис Годунов»).
• Павло Нахімов (1802–1855) — адмірал.
• Олександр I (1777–1825) — імператор.
• Олександр II (1818–1881) — імператор.
• Олександр III (1845–1894) — імператор.
• Павло I (1754–1801) — імператор.
• Василь Панютін (1788–1855) — генерал-майор.
• Іван Паскевич (1782–1856) — фельдмаршал; придушення Польського повстання, репресії.
• Павло Пестель (1793–1826) — полковник, ідеолог декабристів.
• Петро I (1672–1725) — цар/імператор.
• Дмитро Пожарський (1578–1642) — державний і військовий діяч.
• Полтавська битва (1709) — ключова подія в інтересах імперії проти Мазепи і Карла XII.
• Григорій Потьомкін (1739–1793) — державний і військовий діяч, дипломат.
• Георгій Плеханов (1856–1918) — політичний діяч.
• Олександр Пушкін (1799–1837) — поет; глоріфікація імперії.
• Омелян Пугачов (1742–1775) — вождь селянської війни, самозванець.
• Степан Разін (1630–1671) — отаман донських козаків, керівник походів.
• Микола Раєвський (1771–1829) — генерал.
• Романови — правлячий дім Московського царства і Російської імперії.
• Григорій Ромодановський (†1682) — державний і військовий діяч; учасник Переяславської ради.
• Дмитро Сенявін (1763–1831) — адмірал, командувач Балтійським флотом.
• Іван Синельников (1738–1788) — військовий і політичний діяч імперії.
• Михайло Скобелєв (1843–1882) — генерал, учасник середньоазіатських походів і російсько-турецьких воєн.
• Олександр Суворов (1729–1800) — генералісимус.
• Іван Сусанін — міфологізований персонаж імперської пропаганди.
• Василь Суриков (1848–1916) — живописець історичних полотен, глоріфікація імперії.
• Микола Сухіна — губернський секретар Полтавської губернії (1812).
• Олексій Теплов (1763–1826) — державний діяч.
• Іван Тургенєв (1818–1883) — письменник; глоріфікація імперії.
• Василь Тяпкін — посол Московського царства в Гетьманщині (1677–1680).
• Олександр Цулукідзе (1876–1905) — діяч РСДРП(б), соратник Леніна.
• Федір Ушаков (1745–1817) — адмірал.
• Петро Шмідт (1867–1906) — офіцер флоту; культ радянської пропаганди.
• Іван Гудович (1741–1820) — генерал-фельдмаршал.
• Іван Сабанєєв (1831–1909) — військовий діяч.
• Олександр Строганов (1795–1879) — генерал-губернатор Новоросії і Бессарабії.

Перелік №1 — інструмент деколонізації: він допомагає органам місцевого самоврядування юридично коректно прибирати з міського середовища імперські символи, зберігаючи при цьому культурну спадщину, яка не служила ідеології (Перелік №2).

Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю

– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=7136
#новини #купкаізраїль