#новини

Мероприятие відбудеться 16 жовтня 2025 року, початок о 19:00, майданчик — Ukrainian Cultural Center in Tel Aviv. Організатори — «Історичний Арсенал: зустрічі та лекції з Іриною Сахно» та Український культурний центр у Тель-Авіві.

Далі — подробиці. Навіщо цей вечір місту на морі, яке живе іншою швидкістю, але легко впізнає себе в акцентах Буковини. Чому саме зараз пам’ять про Чернівці звучить голосніше, ніж просто ностальгія.

Історія Чернівців — коротко, але по суті

Чернівці вперше «виринають» у письмових джерелах 8 жовтня 1408 року — у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго. Ця дата стала для міста точкою відліку і опорою для всіх ювілеїв.

Нижче — цілісна історія Чернівців: від перших згадок до сьогоднішнього дня, без академічної сухості, але з фактологічними опорами і датами.

Початок: молдавська фортеця на торговому шляху

Місто «випливає» на сторінки документів 8 жовтня 1408 року — у жалуваній грамоті молдавського господаря Олександра Доброго львівським купцям. Чернівці фігурують у контексті торгових привілеїв, що відразу задає тон: пункт контролю шляхів, де рахують мита і бережуть мости. Дослідники також згадують «Список руських міст далеких і ближніх», але датування цього джерела сперечають — тому спираємося на 1408-й як на надійний орієнтир.

У XV–XVI століттях Чернівці — частина Молдавського князівства: ринок, митниця, оборонна роль. Політика сусідів змінює «парасольку» над краєм: від польського впливу до османського сюзеренітету, але місто продовжує жити за рахунок торгівлі та ремесел — вітрина прикордоння, де зустрічаються купці з півночі та Балкан.

1775–1918: австрійська модернізація і народження «маленького Відня»

У 1775 році північна Буковина переходить до Габсбургів. Спочатку Чернівці — центр буковинського округу у складі Галичини і Лодомерії, а з 1849 року — столиця окремої коронної землі, Герцогства Буковина. Нові власті приносять свій порядок: кадастри, регламенти, міські реформи. Поступово в Чернівцях будується адміністративна машина, яка тягне за собою школи, типографії, театр і банки.

Символ модернізації — залізниця. 1 вересня 1866 року відкривається лінія Львів—Чернівці; буквально за два роки місто підключили до мережі імперських перевезень. Звідси виросли гілки до Новоселиці і далі на Вінницю і Кишинів, до Сучави і Ясс — зв’язок з Румунією і кордоном Російської імперії перетворюється з лінії на карті в практику.

У міському середовищі німецька стає мовою «загального користування»: на ній навчаються, пишуть газети, ведуть справи. Це не «асиміляція», а прагматика багатомовної імперії — з німецькою легше в університет і в службу. І університет у Чернівцях з’являється: 31 березня 1875 року імператор Франц Йосиф засновує Franz-Josephs-Universität; 4 жовтня 1875-го проходить інавгурація. Примітна деталь — православний богословський факультет, унікальний для Австрії того часу: знак поваги до релігійної мозаїки краю.

Архітектурна «візитка» епохи — Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (1860–1880-ті), сьогодні — корпус Чернівецького національного університету. У 2011 році ансамбль внесли до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — за зразкову «говорячу» архітектуру історизму.

Місто на рубежі століть обзаводиться театром, газетами, кафе, електричним трамваєм (з 18 липня 1897 року) — і стабільною репутацією «маленького Відня», де провінційність поєднується зі смаком до новинок і книг.

1908: столиця їдишної дискусії

З 30 серпня по 4 вересня 1908 року в Чернівцях проходить міжнародна конференція з їдишу. Сперечаються про статус мови — національна вона для євреїв чи «одна з» — і фактично канонізують її як національну. Ефект — хвиля нових підручників, видавничих серій, нормалізація мови культури. Для міста це ще один шар ідентичності: їдиш звучить нарівні з німецькою, українською і румунською.

1917–1920: революція, УНР/ЗУНР і міжвоєнний перехід

У 1917 році Чернівці знаходяться не в складі Російської імперії, а в Австро-Угорщині. Російська революція відчувається опосередковано — через загальний розпад імперій і сплеск національних рухів у Центральній Європі. У місті активізуються українські, румунські, єврейські організації; університетські гуртки і редакції сперечаються про автономію краю і майбутню модель управління.

Восени 1918-го, коли руйнується Габсбурзька монархія, в Чернівцях формується Українська (Буковинська) національна рада, яка заявляє права Північної Буковини на об’єднання з українськими землями. Паралельно румунські сили добиваються інкорпорації всього краю до складу Румунії. Проголошення ЗУНР у Львові 1 листопада 1918 року стає важливим сигналом для буковинських українців, але вирішують не тільки маніфести — вирішують війська і дипломатія.

На початку листопада 1918 року румунські частини входять у Чернівці і беруть під контроль ключові інститути. Адміністрація, суд, поліція переходять на румунські рейки; німецька швидко втрачає статус мови управління, залишаючись у побутовій і культурній сферах.

28 листопада 1918 року «Генеральний конгрес Буковини» голосує за об’єднання краю з Королівством Румунія. У 1919–1920 роках це рішення підтверджують міжнародні договори, і місто (Чернауц/Чернэуць) остаточно входить у румунську державність.

Де тут УНР: формально Чернівці поза контролем УНР (1917–1921), однак буковинські українські структури орієнтуються на ідею єдиного українського простору і союз з УНР/ЗУНР. Спроба «українського сценарію» для Північної Буковини — частина тієї ж хвилі, що створила УНР і ЗУНР, але підсумок складається на користь Румунії.

Єврейська громада 1917–1920-х швидко перебудовує інститути під нові правила: документи, шкільну політику, муніципальне представництво. При цьому залишаються активними культурні товариства, преса на їдиші і німецькій, благодійні структури — багатомовність допомагає пройти зміну режимів відносно м’яко.

Університет після 1918-го переводять на румунську мову, змінюються плани і кадрова політика. Українські і єврейські студентські об’єднання продовжують жити — вже в нових юридичних рамках.

Підсумок етапу: на початок 1920-х Чернівці інтегровані в Румунію; місто зберігає багатомовність і роль регіональної столиці, але «лінгва франка» і управлінські практики змінюються на користь румунського компонента.

1918–1940: румунська глава

Після розпаду Австро-Угорщини влада в краї змінюється. 28 листопада 1918 року Буковина рішенням Генерального конгресу об’єднується з Королівством Румунія; міжнародне визнання приходить у 1919–1920 роках. Для Чернівців це — зміна адміністративної системи, зростання ролі румунської мови і нова культурна панорама міжвоєнного часу.

1940–1944: анексії, гетто, порятунок і трагедія

У червні 1940 року СРСР окуповує Північну Буковину; місто входить до складу Української РСР. Через рік, влітку 1941-го, Румунія, союзник нацистської Німеччини, повертає контроль і створює гетто, запускає депортації в Трансністрію. На цьому тлі мер Чернівців Траян Попович добивається звільнення від відправки десятків тисяч євреїв — рідкісний і важливий епізод муніципального опору в Східній Європі. Навесні 1944 року Червона армія вибиває війська Осі, і місто знову стає частиною УРСР.

1945–1991: радянська індустріалізація і «нова нормальність»

Післявоєнні роки приносять знайомі для західних областей процеси: відновлення інфраструктури, індустріалізацію, масове житло. Мовний баланс зміщується в бік української і російської, але «чернівецька багатошаровість» не зникає — її перебудовують на радянський лад: філармонія, технікуми, заводи, дім побуту, «стандартний» міський побут з місцевим відтінком. Формально Чернівці — обласний центр УРСР, фактично — культурний вузол Буковини з власною інтонацією.

З 1991 року: українські Чернівці

З набуттям незалежності України в 1991-му місто стає центром Чернівецької області в новій державності. У 2000–2010-ті повертається інтерес до «австрійського» і «румунського» шарів — реставрують фронтони, переосмислюють топоніміку, обходять музеями старі квартали. У 2011 році статус об’єкта ЮНЕСКО закріплює університетську резиденцію як міжнародну цінність.

Статистика показує стійке зростання частки української мови в міській повсякденності: якщо в переписі 2001 року українську називали рідною близько 79% жителів, то опитування 2020-х фіксують подальше зміцнення української в домашньому спілкуванні. Російська тримається на помітній, але меншій частці; румунська знижується. Це відображає плавну, а не «стрибкоподібну» динаміку.

З 2022 року: «тихий тил» великої війни

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну робить західні області, включаючи Чернівці, гуманітарними хабами. Сюди прибувають десятки тисяч внутрішньо переміщених осіб; міська інфраструктура підлаштовується: склади, волонтерські центри, логістика перевезень і житла. На піку в рамках громади оцінювалися десятки тисяч ВПО. Це «тихий тил», який працює без зайвого шуму, але з реальними обсягами допомоги.

Сьогодні: університетське місто з пам’яттю і зв’язками

Чернівці залишаються університетським центром і «столицею Буковини» — з культурною повісткою, фестивалями, гастрономією і відновленими фасадами. Міжнародні зв’язки оформлені і символічно, і практично: з давніх — побратимство з Ноф-ха-Галілем (Назарет-Іліт/Ноф-ха-Галіль), з нових — угода 2025 року з ізраїльською Нетанією. Для обох міст це не просто таблички, а обмін програмами і людьми: від шкільних візитів до культурних тижнів.

Коротка шкала часу

• 1408 — перша надійна письмова згадка міста в грамоті Олександра Доброго.
• 1775 — прихід Габсбургів; формування буковинської адміністрації в Чернівцях.
• 1866 — залізниця Львів—Чернівці.
• 1875 — відкриття Franz-Josephs-Universität.
• 1897 — запуск електричного трамвая.
• 1908 — конференція з їдишу в Чернівцях.
• 1917 — політизація і створення Української (Буковинської) національної ради в Чернівцях.
• 1 листопада 1918 — проголошення ЗУНР у Львові; боротьба за Північну Буковину.
  початок листопада 1918 — вхід румунських військ у Чернівці.
• 28 листопада 1918 — Генеральний конгрес Буковини: рішення про об’єднання з Румунією.
• 1919–1920 — міжнародне визнання об’єднання Буковини з Румунією.
• 1940–1944 — радянська окупація, потім румунсько-німецький контроль, гетто і депортації; дії мера Траяна Поповича по порятунку євреїв.
• 1944–1991 — УРСР; індустріалізація і «радянський» міський побут.
• 1991 — незалежна Україна; культурна ревіталізація.
• 2011 — Резиденція митрополитів — об’єкт ЮНЕСКО.
• 2022–н.в. — гуманітарний хаб для ВПО.
• 2025 — побратимство з Нетанією.

Єврейська історія: з чернівецької повсякденності — у світову повістку

Єврейська громада в Чернівцях — не «добавка до сюжету», а його хребет. Тут формувалася міська прошарок видавців, лікарів, музикантів; тут же на рубежі століть з’явилися сильні сіоністські гуртки і модерністська проза. Це місто, де єврейська культура була видна на афішах, у бібліотеках і на мовах повсякденності.

У 1908 році Чернівці стали місцем Першої конференції з їдишу. На «чернівецькому з’їзді» сперечалися про статус мови — «національна» вона чи «одна з національних». Підсумкова формула закріпила її як національну мову єврейського народу і дала потужний імпульс літературі і освіті на їдиші. Звідси почалася нова стандартність, нові навчальні серії і відчуття культурної автономії.

Темна глава — 1941–1942 роки: гетто, депортації в Трансністрію. На цьому тлі виділяється мер міста Траян Попович: він домігся звільнення від висилки для десятків тисяч чернівецьких євреїв, видаючи «авторизації» на роботу і проживання. В Ізраїлі його ім’я звучить часто — Праведник народів світу, рідкісний приклад муніципального опору антисемітській машині.

Після війни частина уцілілих емігрувала — в тому числі в підмандатну Палестину, а потім в Ізраїль. Разом з людьми переїхали книжкові полиці, сімейні рецепти, дворові мелодії — та сама «жива бібліотека», з якої Ізраїль потім збере свої гуртки читання, ансамблі, квартальні громади.

Значення Чернівців для Ізраїлю — три шари зв’язку

1) Культурний код.

Чернівці — це «маленька Європа» з єврейським нервом. Саме тому чернівецькі імена легко читаються в ізраїльських університетах і культурних центрах: від поезії (Пауль Целан як частина загальної пам’яті) до традиції їдишу після «чернівецької конференції». У Ізраїлю і Чернівців спільна мова — буквальна і метафорична: книжкові фестивалі, камерна музика, сімейні архіви.

2) Релігійна і громадська лінія.

Буковина — батьківщина династії Вижниць (Вижниця під Чернівцями). Вже в Ізраїлі Вижницька громада дала один з найпомітніших хасидських центрів Бней-Брака. Це наочний міст «Чернівці/Вижниця → Бней-Брак»: духовні традиції, освітні мережі, хесед-проекти і міський уклад релігійного життя.

3) Муніципальні «мости» сьогодні.

Зв’язок закріплений на рівні міст: Чернівці давно дружать з Ноф-ха-Галілем (колишній Нацрат-Ілліт), а в 2025 році підписали побратимство з Нетанією. Це не просто обмін табличками на в’їзді: співпраця відкриває шкільні обміни, культурні тижні, спільні виставки і турмаршрути «Чернівці ↔ ізраїльське узбережжя».

Чернівці важливі для Ізраїлю не як «ностальгічна адреса», а як джерело людей, сюжетів і практик. З міського досвіду Чернівців виросли ізраїльські школи, громади, видавничі ініціативи і стиль «малих форм» — квартирники, клуби читання, лекції на 40–60 осіб. А ще — як етичний орієнтир: ім’я Траяна Поповича в ізраїльській пам’яті нагадує, що у міської влади є відповідальність перед людьми навіть в епоху темряви.

Чому Чернівці — це про Ізраїль теж

Чернівці — місто на перетині мов і шкіл, де австрійська точність зустрілася з українською мелодикою і єврейською думкою. Ця суміш впізнавана в Ізраїлі без підказок. Тут цінують пам’ять про двори, рецепти і прізвища так само, як цінують старі газети і шкільні івритські зошити.

Вечір у Тель-Авіві — це не «відтворення минулого», а розмова про те, як минуле працює на майбутнє. Хтось приходить за піснею, хтось — за смаком дитинства, хтось — за новим колом друзів і проектів.

Коротко і по фактах — чому саме 16 жовтня

1. Історична опора — 8 жовтня 1408 року. Це дата першої письмової згадки Чернівців у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго. За нею ведуть «день народження» міста.
2. Зсув календарів. У 1400-х роках різниця між юліанським (старим стилем, за яким датована грамота 1408 року) і проолептичним григоріанським календарем становить 9 днів. Тобто 8 жовтня «по-старому» відповідає 17 жовтня «по-новому» — це якраз «середина жовтня». Тому будь-які сучасно призначені дати в діапазоні 16–17 жовтня логічно потрапляють в історичне «вікно» ювілею.
3. Практика святкувань. Офіційний День міста Чернівці часто проводять у перші вихідні жовтня (для зручності городян), а окремі події і діаспорні вечори виносять на найближчі зручні дати — середину жовтня, щоб потрапити в історичний коридор 8(17) жовтня і під розклад майданчиків.
4. Конкретно для Тель-Авіву в 2025. Організатори обрали четвер, 16 жовтня, 19:00 — це робоче рішення під розклад Українського культурного центру і аудиторії; дата лежить прямо в потрібному історичному інтервалі. (По суті, це прив’язка до «тижня першої згадки» плюс логістика майданчика.)

Підсумок: 8 жовтня 1408 — історична дата; її переклад на сучасний рахунок дає близько 17 жовтня, тому тель-авівська подія на 16 жовтня — коректна і логічна прив’язка до «дня народження» міста, з урахуванням календарного зсуву і зручності проведення.

Що обіцяють організатори: простий формат, тепла інтонація

Ніяких складних бар’єрів — тільки зрозумілі сенси.

• Смаколики Буковини. Домашні частування, десерти, знайомі за сімейними рецептами.
• Музика як фон пам’яті. Пісні і мелодії, які легко підхопити хором.
• Короткі історії і міні-лекції. Що читали, де гуляли, чому «маленький Відень» — не метафора.
• Неформальні знайомства. Волонтери, журналісти, викладачі, підприємці — ті, хто будує мости між громадами.

Програма розкривається ближче до дати, але «скелет» вечора ясний: смаки, голоси, імена, від яких стає світліше.

Для кого цей вечір: коротка «навігація»

• Для діаспори. Перевірити, наскільки живі сімейні рецепти і звички.
• Для єврейської громади. Співставити власний досвід з історією Чернівців — і побачити в ньому знайомі лінії.
• Для друзів України в Ізраїлі. Зрозуміти, як культурна пам’ять допомагає в реальних справах: освіта, благодійність, репатріація.
• Для батьків з дітьми. Показати, що історія — це не нудьга, а розповіді за столом, музика і розмови «про життя».

Як готуватися: маленький гайд

Візьміть з собою історію. Фотографію, квиточок, листівку — будь-яку річ з присмаком Чернівців.
Подумайте про пісню, яку хочеться почути. Можливо, її заспівають разом з вами.
Перевірте розклад транспорту — вечір буденний, краще спланувати дорогу заздалегідь.

І так, якщо вмієте пекти — принесіть маленький домашній десерт. У таких вечорах найточніший куратор — спільний стіл.

Як розповісти друзям: три ходи

1. Історія. Продайте дату 1408 року і лінію побратимства з Нетанією і Ноф-а-Галіль — це завжди працює на цікавість.
2. Їжа. Викликати «ефект пам’яті»: штрудель, налисники, кава, яка «як вдома».
3. Люди. Поруч опиняться ті, з ким можна придумати проект — від книжкового клубу до стипендій для студентів.

«16 жовтня ми будемо святкувати день народження прекрасного, чарівного міста Чернівці! Будуть унікальні чернівецькі смаколики, музика, історія та весела атмосфера! Усі деталі згодом.»

Ця цитата з анонсу — вірний тон: спочатку збираємо людей, потім довішуємо афішу.

Навіщо це Ізраїлю прямо зараз

Культурні вечори — тихий інструмент, який працює краще плакатів. Вони зв’язують людей, ідеї і міста. У Тель-Авіві подібні формати давно стали «соціальними майстернями» — тут запускають волонтерські групи, придумують освітні цикли, знаходять меценатів на малі, але важливі стипендії.

Чернівці тут звучать органічно. Це місто, де цінують слово, вуличну мелодію і теплоту розмови. Ізраїль цю комбінацію впізнає моментально.

Підсумок: адреса на вечір

16 жовтня, 19:00, UCC Tel Aviv. Принесіть себе, маленьку історію і бажання слухати інших. Один вечір — і у вас знову є Чернівці на карті життя. Хто знає, може, з цього почнеться новий цикл спільних справ — від фестивалю до шкільного обміну.

Резюме в пунктах

• Що буде: частування, музика, міні-лекції, спілкування за спільним столом.
• Кому йти: діаспора, єврейська громада, друзі України та Ізраїлю, сім’ї з дітьми.
• Навіщо: зміцнити горизонтальні зв’язки і відчути смак Буковини в місті на морі.

Практична інформація (зібрано в одному місці)

Дата і час: четвер, 16 жовтня 2025, початок о 19:00.

Місце: Ukrainian Cultural Center in Tel Aviv (Український культурний центр).

Організатори: Історичний Арсенал: зустрічі та лекції з Іриною Сахно та UCC Tel Aviv.

Формат: частування, музика, короткі розповіді, відкрите спілкування.

Детальна афіша: очікується ближче до дати; слідкуйте за оновленнями.

Детальніше від організаторів – https://www.facebook.com/events/1339774747719843

Більше Новини Ізраїлю на НАновини

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=7004
#новини #купкаізраїль