#новини

Одеса офіційно святкує свій день 2 вересня, але за цією датою стоїть не радість, а тінь імперського міфу. Росія використовує її як інструмент пропаганди, доводячи «право» на місто і заливаючи його кров’ю та вогнем. Насправді Одеса — це українське і багатонаціональне місто, і суперечка про дату його заснування стала частиною боротьби за правду проти кремлівської брехні та імперських амбіцій.

2 вересня — офіційна дата святкування Дня міста Одеси. Вона закріплена рішенням Одеської міської ради № 1240-VI від 25 серпня 2011 року (і надалі не змінювалася), де поряд з іншими датами (10 квітня — День визволення Одеси, 1 квітня — День гумору) встановлено, що саме 2 вересня є Днем міста.

Однак за цим святом ховається куди складніша історія, яка сьогодні стала частиною війни — не тільки за територію, а й за пам’ять, про що і розповімо нижче.

“День Одеси в Хайфі” 2 вересня 2025

“2 вересня о 19:00 на романтичному даху Матнас Гадар відбудеться День Одеси в Хайфі!”

Організатор події — поетеса та авторка телеграм-каналу «ЧУЄШ?» Есті Арцева (Anastasia Esti Artseva) запрошує:

“Подія, на яку так довго чекали одесити Ізраїлю, а також, звісно, «гості міста».

Хайфа — найрідніше для Одеси місто за суттю, за духом, більше схоже на прекрасну перлину Чорного моря, ніж усі інші міста Ізраїлю, згодні?

Відсвяткуймо День красуні-Одеси разом з видом на хайфський порт, у колі справжніх одеситів!

Захід — давня мрія його організаторки, авторки телеграм-каналу «ЧУЄШ?» і поетеси Есті Арцевої.

У програмі:

• Лекція з історії Одеси від Есті Арцевої з відеовиступом знавця історії міста, професора Тараса Гончарука.
  Ви почуєте справді нові факти.
• Талановиті музиканти: Ніка Черніс (рок-група «Чорниця») та Ігор Агеєнко (+380ID project).
• Одеська поезія у виконанні Есті Арцевої та самих одеських поетів по відеозв’язку.
  NB: включаючи суперзірку одеської поезії — Бориса Херсонського.
• Протягом усього вечора можна буде придбати справжні одеські смаколики від майстрині Сабіни Сосновської.

Ласкаво просимо!

Вхід вільний, як сама Одеса.

Мови заходу: переважно українська, трохи російської — що зумовлено двомовністю міста та одеської поезії.”.

Матнас Гадар (מתנס הדר) – 2 вересня о 19:00 на романтичному даху Матнас Гадар відбудеться День Одеси в Хайфі!
Тривалість: 2 години 30 хвилин

Захід від організаторів – https://www.facebook.com/events/1290555492779138/

Свято в Хайфі та імперські фантоми

Організатори «Дня Одеси» в Хайфі 2 вересня 2025 року — це не просто культурні діячі. Це відомі проукраїнські активісти та патріоти України й Ізраїлю, які давно підтримують Україну в її справедливій боротьбі проти агресії.

Вони не раз організовували акції, лекції та благодійні вечори в Ізраїлі, збирали донати на гуманітарні потреби та допомогу українським військовим. Їхні імена добре відомі в ізраїльській українській громаді як активних волонтерів і людей, які роблять усе, щоб голос України звучав гучніше.

Саме тому це свято — важливий знак солідарності. Воно створює простір радості та підтримки, нагадує одеситам за кордоном, що їхнє місто живе, багатонаціональне і вільне. Це свято культури, свободи та єдності.

Але не можна закривати очі на темний бік самої дати. 2 вересня було нав’язане ще за часів імператриці Катерини ІІ — жорстокої колонізаторки, яка бачила в Чорному морі лише плацдарм для захоплення чужих земель. Її ім’я давно мало б залишитися в підручниках, але сьогодні путін і його ідеологи знову витягують цей фантом, намагаючись виправдати новітню криваву агресію проти України.

Так «День Одеси» перетворюється на поле боротьби символів: для українців і друзів України в Ізраїлі це свято свободи, а для Кремля — інструмент пропаганди.

І саме тут ми маємо твердо заявити: Одеса належить своєму багатонаціональному населенню та Україні, її історія багатоголоса й відкрита світові, а імперські примари не мають права на майбутнє міста.

…

…. повернемося до історії ….

Витоки Одеси до імперії

Історія Одеси сягає корінням у глибоку давнину, задовго до “указу Катерини ІІ”. Цей регіон був заселений і відомий у різних цивілізаціях за багато століть до XVIII століття.

• VI–V ст. до н. е. — на узбережжі Чорного моря існували грецькі колонії. Археологи знаходять сліди античних поселень у районі нинішньої Лузанівки та Пересипу. Ці факторії були частиною торгових шляхів, що поєднували Причорномор’я з Елладою та Близьким Сходом.
• X–XIII ст. — узбережжя входило у сферу впливу Київської Русі, а пізніше — Галицько-Волинського князівства. Тут проходили торгові шляхи, які з’єднували степи й північні князівства з Чорним морем.
• XIII–XIV ст. — після монгольської навали територія перебувала під владою Золотої Орди, згодом поступово переходила у сферу впливу Великого князівства Литовського.
• 1415 рік — перша документальна згадка поселення Коцюбіїв (також Хаджибей, Ґаджибе́й тюрк. حَاجِی‌بَیْ Hacıbey, польськ. Cacybei, Cacubius). Про це пише польська хроніка, фіксуючи існування порту, через який велася торгівля зерном і сіллю.
• 1480-ті рр. — Коцюбіїв переходить під контроль Кримського ханства, а пізніше — Османської імперії, стаючи частиною її оборонної системи на Чорному морі.
• XV–XVI ст. — в османський період поселення відоме під назвою Хаджибей. Тут будується фортеця, яка стає стратегічним вузлом для контролю над узбережжям.
• 1789 рік — під час російсько-турецької війни фортеця Хаджибей була захоплена російськими військами під командуванням Йосипа Дерібаса. Через кілька років саме на цьому місці імперія почала “зводити Одесу”.

Єврейська присутність у регіоні також сягає глибоких часів. Археологічні знахідки у Причорномор’ї показують, що вже в античний період єврейські купці брали участь у торгівлі між грецькими колоніями та східними землями. В епоху Османської імперії в Хаджибеї жили єврейські родини, які займалися торгівлею та ремеслом.

Особливо активно євреї почали селитися тут у XVII–XVIII століттях. Документи польсько-литовського періоду фіксують євреїв серед жителів, які брали участь у торгових операціях, а після включення регіону до складу Османської імперії єврейські купці мали пільги при перевезенні зерна і вина через порт Хаджибея.

Отже, коли Катерина ІІ у 1794 році “підписала указ про створення Одеси”, тут уже існували єврейські громади — хай невеликі, але вкорінені в місцеве життя. І подальша історія міста показала, що саме євреї внесли один із найпотужніших внесків у його культуру, економіку та інтелектуальну атмосферу.

Таким чином, територія Одеси має щонайменше шестисотлітню письмову історію і більш ніж двотисячолітню археологічну традицію. Одеса не виникла з «порожнечі» у 1794 році — вона успадкувала багате минуле, в якому переплелися грецька, литовська, єврейська, татарська, османська та українська лінії.

Катерина ІІ і 1794 рік — імперський міф про «день заснування»

2 вересня 1794 року в російській імперській історіографії вважається “початком будівництва військової гавані за указом Катерини ІІ”. Для Російської імперії це був стратегічний проєкт — закріпитися на Чорному морі після російсько-турецьких воєн. Саме цю дату пізніше звели в ранг «дня заснування» Одеси, що підкреслювало виключно колоніальний погляд: нібито до приходу імперії тут не існувало історії та культури.

Однак вибір дати не був випадковим. 2 вересня збігалося з днем народження імператора Олександра І (23 серпня за старим стилем / 4 вересня 1777 року). У XIX столітті в Росії активно пов’язували міські урочистості з династичними подіями, і вже у 1820-х роках при генерал-губернаторові Михайлові Воронцові цей день почали офіційно відзначати як «день Одеси». Таким чином, свято закріпили одразу за двома імперськими символами — Катериною (указ про гавань) та Олександром (день народження), підкреслюючи «династичну залежність» міста від Петербурга.

Ключову роль у закріпленні цієї дати зіграв Аполлон Скальковський — чиновник і історик, відомий своєю лояльністю до влади. Саме він у своїй книзі «Перші тридцять років історії міста Одеси» стверджував, що 2 вересня 1794 року в Одесі заклали перші церкви і «борозну заснування міста». Але його опис не підкріплювався документами, і вже пізніше історики (Костянтин Смольянінов та професор Володимир Яковлєв) довели, що церковні закладки відбулися не раніше 1795 року. Тобто міф був створений свідомо для надання місту «імперського дня народження».

Більше того, у цієї дати з’явилося ще одне «співпадіння»: у 1826 році 2 вересня відбулася коронація Миколи І. У середині XIX століття газета «Одеський вісник» писала: «Одеса святкує день коронації і дивом збіглий з ним день заснування міста». Таким чином, один і той самий день опинився пов’язаним одразу з трьома царськими постатями — Катериною, Олександром і Миколою. Це перетворювало свято на потужний інструмент імперської символіки.

Вперше як офіційне міське свято 2 вересня почали відзначати у 1823 році. Для Воронцова це було політично зручно: він прагнув утвердити Одесу як «імперський портовий центр» і виокремити її серед інших міст «Новоросії». Так дата, штучно пов’язана з указом Катерини, днем народження Олександра і коронацією Миколи, міцно закріпилася в імперській міфології.

Так, Катерина ІІ померла майже 300 років тому (у 1796 році), але її ім’я й сьогодні продовжує жити в кремлівських наративах. Росія і особисто путін «оживляють» образ імператриці, говорячи про «подарунок Катерини» й обґрунтовуючи цим свої претензії на Одесу та “Новоросію”. Цей наратив свідомо збіднює минуле: він зводить складну, багатошарову історію регіону до ролі «порожнього місця», на якому імперія нібито «побудувала місто».

Використання дати в радянський період

Радянська влада успадкувала імперський міф про «день заснування Одеси» і активно використовувала його у своїй пропаганді. 2 вересня було зручним для радянської ідеології одразу з кількох причин.

По-перше, дата легко вписувалася в радянський культ «визволення» та «будівництва нового». У 1930-ті роки її почали подавати як момент «великого перетворення пустелі на квітуче соціалістичне місто», свідомо замовчуючи існування історії міста і до Хаджибея та його багатонаціональної історії.

По-друге, після Другої світової війни відбувся символічний перенос: 2 вересня 1945 року — день капітуляції Японії та завершення Другої світової. Це дало радянській владі додатковий привід поєднати «заснування Одеси» з «перемогою у Великій Вітчизняній». Так міське свято стало частиною загальносоюзного святкування воєнної перемоги.

По-третє, радянській владі було важливо підкреслити спадковість із Російською імперією, але в «новому, радянському ключі». Одеса в радянських міфах перетворювалася на «місто-герой», «форпост соціалістичного Чорномор’я». І найзручніше було «прив’язати» цю легенду до фіксованої дати, яка вже десятиліттями мала імперський відтінок.

Таким чином, радянська пропаганда пристосувала 2 вересня під власні завдання: приховати історичні багатонаціональні корені міста, прив’язати його до «єдиної історії великої держави» та вбудувати у загальносоюзний календар «переможних» дат.

Імперський міф і сучасна агресія

Закріплення 2 вересня як Дня міста у 2011 році формально юридично оформило свято, але водночас залишило Одесу заручницею імперської легенди. Адже саме цю дату Росія використовує у своїй пропаганді.

Кремль твердить, що «Одеса — російське місто», «засноване Катериною ІІ». путін та його ідеологи постійно згадують «Новоросію», Катерину і «історичні підстави», перетворюючи міське свято на ідеологічну зброю.

Таким чином, 2 вересня стало не просто датою, а інструментом колоніальної політики пам’яті, у рамках якої Росія виправдовує своє право на захоплення чужих територій.

Альтернативні дати і боротьба за правду

Дискусія навколо «дня заснування Одеси» загострилася в останні десятиліття. Все більше істориків і громадських діячів вказують: історія міста не починається з указу Катерини ІІ 1794 року, а сягає в глибоке минуле.

19 травня 1415 року — перша письмова фіксація

За однією з версій, у 2025 році Одесі виповнилося б 610 років. Саме 19 травня 1415 року польський хроніст Ян Длугош вперше згадав порт Кочубіїв, попередник майбутнього Хаджибея та сучасної Одеси. Його фундаментальна праця «Історія Польщі» була написана латиною в середині XV століття і опублікована у 1614 році.

Цей день зафіксований і в іншому джерелі — листі польського короля Владислава ІІ Ягайла до Тевтонського ордену, де зазначалося, що порт Kaczubyeiow перебував під контролем Великого князівства Литовського. Таким чином, ми маємо справу не з «порожнім місцем», як стверджувала імперська історіографія, а з діючим портовим і стратегічним поселенням.

Історик Тарас Гончарук та одеський дослідник Олександр Степанченко уточнюють: факт письмової згадки доводить, що місто існувало безперервно з XV століття. Це повністю руйнує міф про «появу Одеси» у 1794 році.

Чому саме 19 травня?

Саме 19 травня в Одесі вже кілька років поспіль проходять альтернативні святкування: лекції, екскурсії, виставки. Активісти й культурні діячі пропонують перенести День міста саме на цю дату, адже вона прив’язана не до імперського указу, а до реальної точки на карті Європи, коли Одеса вперше з’являється в письмових джерелах.

По суті, це повернення до історичних коренів міста і демонстрація того, що Одеса — це частина історії регіону задовго до «подарунків імператриці».

Перші серйозні дискусії почалися ще у 2015 році, коли відзначалося 600-річчя першої письмової фіксації Кочубіїва. Тоді ж з’явилася ідея відмовитися від «імперської дати» на користь більш ранньої.

У 2021 році на сайті президента України з’явилася петиція, автором якої став Олександр Коваленко. У ній пропонувалося визнати 1415 рік роком заснування Одеси. Попри те, що петиція не набрала потрібної кількості голосів, сам факт її появи показав, що тема глибоко хвилює одеситів.

Перейменування Хаджибея

Варто зазначити: 7 лютого 1795 року в указі про створення Вознесенської губернії вперше з’являється назва «Одеса» — «татарами Гаджибей іменована». Тобто Катерина ІІ не заснувала місто, а лише перейменувала Хаджибей, який уже мав довгу історію як портове поселення.

Цю тему ще у XIX столітті піднімав одеський історик Олексій Маркевич, наголошуючи на значенні Хаджибея та його литовсько-польських коренях. Сучасні дослідники тільки посилили цей аргумент, руйнуючи імперський міф про «подарунок Катерини».

Символічна альтернатива

Таким чином, 19 травня стає датою, яка здатна об’єднати історичну пам’ять і сучасне прагнення Одеси до європейської ідентичності. Для багатьох одеситів цей день звучить набагато чесніше і ближче, ніж 2 вересня — дата, прив’язана до “указу імператриці” та дня народження російського царя.

Одеса — багатонаціональна та єврейська

Одеса завжди була містом, де зустрічалися культури й народи. Від моменту перетворення її на великий порт у XIX столітті сюди з’їжджалися люди з усього світу. Українці й русини, євреї, греки, болгари, молдовани, італійці, французи, вірмени — усі вони формували обличчя міста, перетворюючи його на унікальний центр Чорного моря.

Особливе місце посіла єврейська громада Одеси. Уже наприкінці XIX століття євреї становили майже третину населення міста: за переписом 1897 року їх було близько 138 тисяч осіб. Це зробило Одесу одним із найбільших єврейських центрів Європи. Тут процвітала торгівля, наука й культура, а сама Одеса стала колискою єврейського просвітництва — Хаскали. У місті зароджувалися й перші сіоністські організації, які пізніше відіграли величезну роль в історії Ізраїлю.

Євреї Одеси внесли колосальний внесок у світову культуру. Тут народилися й творили письменник Ісаак Бабель, гумористи та сатирики, музиканти, підприємці, науковці. Єврейський гумор, іронія та здатність сміятися навіть над бідою стали частиною спільної одеської ідентичності.

Єврейський вихід з Одеси

Однак XX століття принесло єврейській громаді Одеси тяжкі випробування.

• 1919–1920 роки — у роки революції та Громадянської війни місто сколихнула серія єврейських погромів, які забрали тисячі життів і змусили багатьох утекти за кордон.
• 1941–1944 роки — під час румунської та німецької окупації десятки тисяч євреїв були вбиті або депортовані до Трансністрії. Голокост знищив значну частину громади.
• Радянський період — ті, хто вижив, опинилися під тиском антисемітської політики. Релігійне життя придушувалося, освіта обмежувалася, а КДБ стежив за кожним кроком. Одеса залишалася єврейським містом у душі, але відкрито проявляти ідентичність було важко.
• 1970–1980-ті роки — почався масовий вихід євреїв. Одеса стала центром «відмовників» і єврейського дисидентського руху. Тисячі сімей виїхали до Ізраїлю, США, Канади, Німеччини. Саме тоді Одеса подарувала Ізраїлю безліч нових громадян — науковців, музикантів, інженерів, військових і активістів.
• Після розпаду СРСР еміграція продовжилася. Багато євреїв Одеси знайшли нове життя в Ізраїлі, США та Європі.

Сьогодні єврейська громада Одеси чисельно значно менша, ніж століття тому. Але її спадщина — у синагогах, пам’ятниках, у культурній пам’яті міста. А «одеський акцент» живе в Ашдоді, Хайфі, Бат-Ямі та Тель-Авіві, куди переїхали десятки тисяч одеських євреїв.

Таким чином, Одеса була й залишається багатонаціональною та в тому числі й “єврейською” столицею Чорного моря. Її історія — це не лише життя на березі моря, але й трагедії, виходи та повернення. І сьогодні, коли Росія намагається привласнити собі Одесу, важливо пам’ятати: справжній дух міста створювали не імперські укази, а різноманіття народів і величезний внесок єврейської громади.

Одеса і Хайфа — міста-побратими

Зв’язок Одеси з Ізраїлем — це не лише долі тисяч євреїв, які виїхали з міста та збудували нове життя в Ашдоді, Бат-Ямі, Тель-Авіві та Хайфі. Це ще й офіційне побратимство, закріплене документом.

13 вересня 1992 року в Хайфі було підписано угоду про встановлення побратимських відносин між двома містами.

• Від Одеси документ підписав мер Леонід Холодковський,
• від Хайфи — мер Аріель Вайнштейн.

Це рішення було символічним і закономірним. У Одеси та Хайфи багато спільного: обидва міста — морські порти, ворота у світ, центри торгівлі та культури. Обидві громади мають яскраво виражений багатонаціональний характер і багату єврейську спадщину.

Побратимство дало основу для культурних і освітніх обмінів:

• у Хайфі проводилися фестивалі одеської культури та концерти за участі артистів з України;
• одеські університети та ізраїльський Техніон співпрацювали у наукових проєктах;
• єврейська громада Хайфи допомагала зберігати єврейські пам’ятки в Одесі та надавала гуманітарну підтримку.

Після 2022 року побратимство набуло ще більш практичного значення. Ізраїльські міста, і в першу чергу Хайфа, активно приймали біженців з України та Одеси, допомагаючи їм із житлом, роботою й адаптацією.

Таким чином, союз Одеси й Хайфи — це не лише угода на папері, а жива дружба, яка з часом лише міцніє. Одеса подарувала Ізраїлю десятки тисяч своїх мешканців, а Хайфа стала для них новим домом.

Висновок: Одеса проти імперії

Сьогодні, коли Росія заливає кров’ю Україну, питання про День міста набуває нового сенсу. Імперський міф про «російську Одесу» — це не лише брехня минулого, це частина агресії теперішнього. Під прикриттям історичних «підстав» Кремль виправдовує обстріли житлових кварталів, руйнування портів і загибель мирних людей.

Росія використовує минуле як виправдання для геноциду. У їхній логіці, якщо Катерина «побудувала», значить, путін «має право повернути». Але Одеса ніколи не була і не буде «подарунком імперії». Це місто, створене працею та життям багатьох народів, але передусім — сьогодні це багатонаціональне місто України, яке сміялося і буде сміятися в обличчя будь-якій диктатурі.

Імперські амбіції Росії — це не історія, а кров, сльози й смерть. Україна бореться не лише за своє майбутнє, а й за своє минуле, яке намагається вкрасти Кремль.

І саме тому суперечка про дату Дня міста Одеси — це не формальність. Це частина великої боротьби за правду, за пам’ять і за те, щоб українська Одеса залишалася багатонаціональною, вільною та живою — всупереч імперії, яка хоче перетворити її на чергову колонію.

“День Одеси в Хайфі” 2 вересня 2025

Матнас Гадар (מתנס הדר) – 2 вересня о 19:00 на романтичному даху Матнас Гадар відбудеться День Одеси в Хайфі!
Тривалість: 2 години 30 хвилин

Захід від організаторів – https://www.facebook.com/events/1290555492779138/

Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...

https://ukr.co.il/?p=6892
#новини #купкаізраїль