#новини
7 листопада 2026 року іранське військово-інформаційне агентство DefaPress опублікувало матеріал, в якому Україна названа учасником фронту противників Ірану. Київ звинувачують у відправці «найманців» на Близький Схід, співпраці з американськими та ізраїльськими військовими, підтримці збройних угруповань у Сирії та Малі, а також нападі на іранське судно в Каспійському морі. Публікація закінчується попередженням про наслідки для безпеки та територіальної цілісності України.
Автор: Лев Варшавський, НАновини
За різкими формулюваннями стоять події, які дійсно відбувалися протягом 2026 року. Українські фахівці допомагають країнам Близького Сходу протидіяти безпілотникам, американські військові використовують українські розробки, а між Києвом і Тегераном вже виникав небезпечний конфлікт після загибелі іранського моряка.
Однак з цих фактів іранське видання робить висновки, яких самі представлені докази не підтверджують. Особливо це стосується твердження про «найманців» і нібито безпосередню участь України у війні Ізраїлю та США проти Ірану.
20 березня президент України Володимир Зеленський повідомив, що в країнах Близького Сходу працюють 228 українських фахівців з боротьби з безпілотниками. Їх направили в Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт і Йорданію.
За повідомленнями Reuters, українські підрозділи допомагають захищати цивільну та критичну інфраструктуру від іранських Shahed. Координацією займається Рада національної безпеки і оборони України, а подальше співробітництво обговорюється на державному рівні.
Для Києва така діяльність має практичний сенс. За роки російської війни українська армія накопичила великий досвід виявлення та знищення порівняно дешевих ударних безпілотників. Тепер цей досвід затребуваний країнами, які зіткнулися з аналогічними атаками з боку Ірану.
22 квітня Reuters повідомило ще про одну обставину. На американській авіабазі принца Султана в Саудівській Аравії була розгорнута українська система Sky Map. Українські військові навчали американських фахівців роботі з цією платформою, що об’єднує інформацію від радарів, акустичних датчиків та інших засобів виявлення повітряних цілей.
Розробник Sky Map, українська компанія Sky Fortress, створила в Україні мережу з понад 10 тисяч акустичних датчиків. Завдяки подібним технологіям можна раніше виявляти наближення безпілотників і обирати засоби перехоплення, не витрачаючи дорогі зенітні ракети на кожну порівняно дешеву ціль.
Саме ці підтверджені відомості DefaPress використовує як підставу для звинувачень. В іранській публікації протидронова допомога трактується як участь Києва у військових діях проти Тегерана.
Але слово «найманці» має цілком конкретне юридичне значення. Стаття 47 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій передбачає сукупність умов, включаючи безпосередню участь у бойових діях, переважно корисливу мотивацію та відсутність офіційного направлення державою як військовослужбовця.
DefaPress не наводить доказів виконання цих умов. Більше того, офіційно направлені українські військовослужбовці та інструктори не стають найманцями лише тому, що працюють за межами України.
23 липня 2025 року в Києві зустрілися міністри закордонних справ Ізраїлю та України Гідеон Саар і Андрій Сибіга. За підсумками переговорів сторони оголосили про намір розпочати окремий стратегічний діалог щодо іранської загрози.
Для Ізраїлю ця домовленість мала безпосереднє відношення до безпеки. Іранські безпілотники та ракети становлять загрозу ізраїльським містам і військовим об’єктам. Для України ті ж технології давно стали частиною російських ударів по енергетиці, промисловості та житлових районах.
В результаті у двох країн виникла спільна сфера інтересів: виявлення безпілотників, зниження вартості перехоплення, вдосконалення систем попередження та вивчення можливостей протидії іранським озброєнням.
7 червня 2026 року ізраїльський Інститут досліджень національної безпеки INSS опублікував дослідження Георгія Пороскуна про розширення української присутності на Близькому Сході.
Автор зазначав зростаючу роль України в регіональній безпеці та рекомендував Ізраїлю активніше використовувати її практичний досвід. Одночасно він вказував на обмеженість існуючої співпраці та необхідність обережного професійного діалогу між державами.
Іранське видання посилається на той же матеріал, але представляє українсько-ізраїльські контакти як свідчення сформованої військової взаємодії проти Тегерана.
Різниця суттєва. Домовленість про обмін інформацією та технологіями не доводить існування спільного командування, узгоджених наступальних операцій або участі українських підрозділів в ізраїльських ударах по Ірану.
Це особливо важливо для ізраїльських читачів. Ізраїль зацікавлений у технологіях, що дозволяють ефективніше захищати населення від повітряних атак. Україна має відповідний досвід, але військова співпраця двох держав має власні політичні обмеження і не зводиться до іранських звинувачень.
DefaPress звертається і до подій, які безпосередньо не пов’язані з протидроновою захистом Ізраїлю.
У дослідженні INSS йдеться, що українська військова розвідка ще в 2024 році допомагала безпілотниками штабу угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам» в сирійському Ідлібі. Ці контакти розглядаються в контексті протистояння України російській військовій присутності в Сирії.
Після падіння режиму Башара Асада Київ почав розвивати відносини з новими сирійськими властями. 5 квітня 2026 року Зеленський відвідав Дамаск і зустрівся з президентом Ахмедом аш-Шараа.
Іранська публікація інтерпретує цю історію як підтримку екстремістських сил заради інтересів Ізраїлю. Однак наведене дослідження INSS не встановлює, що українські дії в Сирії здійснювалися за дорученням ізраїльського керівництва.
Подібним чином DefaPress використовує розслідування CNN від 12 вересня 2026 року. Журналісти повідомили про приблизно 15 українських фахівців з безпілотників, які допомагали повстанським силам на півночі Малі протистояти російським військовим.
Йшлося про країну в Західній Африці, в регіоні Сахель, а не на Африканському Розі, як помилково зазначено в іранській статті. CNN описувало розширення українського протистояння російським силам за межами Європи. DefaPress використовує ці відомості для звинувачень Києва в поширенні тероризму.
Найбільш небезпечний епізод стався значно ближче до Ірану.
25 липня 2026 року Тегеран повідомив, що український удар по іранському комерційному судну в Каспійському морі призвів до загибелі одного моряка і поранення іншого. Іранська сторона стверджувала, що судно перевозило цивільний вантаж. Україна повідомляла про удари по об’єктах російської військової логістики і суднах, пов’язаних з перевезенням іранських військових вантажів.
Обставини конкретного ураження і характер вантажу залишаються предметом розбіжностей. Але сама загибель моряка перетворила конфлікт у дипломатичну кризу.
28 липня The New York Times повідомила з посиланням на іранських і західних чиновників, що Тегеран розглядав можливість відповідного удару балістичною ракетою по українському чорноморському порту. Передбачалося обмежене ураження об’єкта, але навіть такий удар створював ризик подальшої ескалації.
Після телефонної розмови міністрів закордонних справ Андрія Сибіги і Аббаса Арагчі напруженість знизилася. У серпні іранський політик Мохсен Резаи публічно заявив, що були підготовлені удари по трьох українських об’єктах, але рішення про атаку скасували. Незалежних доказів затвердженого військового плану представлено не було.
НАновини раніше детально розбирали загрозу іранського удару по Україні, а також спробу Тегерана об’єднати дії Ізраїлю та України в Каспійському морі в одну політичну претензію.
Листопадова публікація DefaPress продовжує цю лінію, хоча нових доказів підготовки удару по Україні не містить.
Іранське видання практично не розглядає обставину, через яку Україна взагалі отримала такий великий досвід протидії Shahed: Росія роками використовувала безпілотники іранської розробки для атак на українські міста та інфраструктуру.
Співпраця Москви і Тегерана не обмежується цими апаратами.
7 квітня Reuters опублікувало відомості української розвідки про надання Росією супутникових зображень і кіберпідтримки Ірану. Згідно з оцінкою, російські супутники спостерігали за військовими об’єктами та критичною інфраструктурою в країнах Близького Сходу, включаючи американські бази.
Західні та регіональні джерела Reuters підтвердили підвищену російську супутникову активність і повідомлення про обмін зображеннями. Однак самі супутникові спостереження не дозволяють встановити всі обставини передбачуваної допомоги при виборі цілей.
Для Києва це додаткове пояснення необхідності співпраці з партнерами на Близькому Сході. Російсько-іранські військові зв’язки зачіпають безпеку України, а українські протидронові технології стають корисними державам, що піддаються іранським атакам.
Є і морський вимір. 7 листопада НАновини повідомили про створення американської групи Task Force Iron Gate — «Залізні ворота», призначеної для протидії військовим постачанням і підсанкційній логістиці Ірану.
У нашому аналізі проекту «Залізні ворота» окремо розглядається Каспійське море, через яке проходять транспортні маршрути між Росією та Іраном. Співпадіння дат американського оголошення і публікації DefaPress саме по собі не доводить зв’язку між ними, але показує, наскільки важливим став цей регіон для кількох конфліктів одночасно.
У заключній частині своєї статті іранське агентство звертається до болючої для України проблеми — нестачі ракет Patriot.
30 жовтня 2026 року США схвалили можливий продаж Україні 500 перехоплювачів PAC-3 MSE. Фінансування передбачається за рахунок партнерів України, однак узгодження продажу ще не означає негайної поставки. Зеленський попередив, що отримання частини озброєнь може зайняти роки.
DefaPress представляє дефіцит Patriot як розплату Києва за допомогу американцям та ізраїльтянам. Причинний зв’язок тут не доведений. Дефіцит пов’язаний з високим витратом дорогих перехоплювачів, обмеженими виробничими потужностями і конкуруючими потребами кількох держав.
При цьому становище України дійсно створює складне питання для її партнерів: країна надає затребувані оборонні технології, одночасно відчуваючи гостру потребу в озброєннях, необхідних для власного захисту.
До листопада 2026 року відносини Ірану та України помітно змінилися. Окрім колишніх розбіжностей навколо постачання озброєнь Росії, виникли прямі зіткнення інтересів на Близькому Сході та в Каспійському морі.
DefaPress зібрав ці події в єдину обвинувальну конструкцію. Українські інструктори представлені як найманці, протидронова допомога — як участь у війні проти Ірану, а дії проти російських військових інтересів у Сирії та Африці — як доказ глобальної ворожої стратегії Києва.
У цієї конструкції є політичне завдання: показати українську діяльність за межами Європи як безпосередню загрозу Ірану і тим самим обґрунтувати можливість відповідних дій.
Однак публікація військового інформаційного агентства не рівнозначна офіційному рішенню уряду або наказу збройним силам. Поки немає підстав стверджувати, що Тегеран затвердив нову операцію проти України.
Для Ізраїлю ситуація має практичне значення. Будь-яке посилення співпраці з Україною в області протиповітряної оборони тепер супроводжується ризиком подальшого іранського тиску на Київ. Водночас відмова від обміну досвідом позбавляла б обидві країни можливості використовувати технології, вже довели свою корисність у боротьбі з безпілотниками.
Попередній конфлікт навколо каспійського судна показав, що іранські загрози здатні вийти за рамки інформаційного протистояння і вимагати термінових дипломатичних переговорів.
Нинішня публікація поки не свідчить про початок нової військової кризи. Але вона показує, що Тегеран все частіше розглядає Україну не тільки як противника свого російського партнера, але і як самостійного учасника близькосхідної системи безпеки. І саме ця зміна ставлення може вплинути на подальші рішення Ірану.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=13027
#новини #купкаізраїль