«Бахмут. 9 кроків пам’яті»: виставка в Харкові про євреїв міста, яке пережило Голокост і знищене росією
«Бахмут. 9 кроків пам’яті»: виставка в Харкові про євреїв міста, яке пережило Голокост і знищене росією
#новини
4 листопада 2026 року в Харкові відкрилася виставка «Бахмут. 9 кроків пам’яті». Вона розповідає про єврейську громаду міста, де нацисти в 1942 році знищили тисячі мирних жителів, переважно євреїв. Через вісім десятиліть російські війська зруйнували практично весь Бахмут, включаючи історичну синагогу, що пережила Другу світову війну. Тепер історію міста відновлюють за сімейними фотографіями, музейними документами та архівами, які вдалося зберегти.
Автор: Лев Варшавський, НАновини.
Виставка проходить у Kharkiv Media Hub GALLERY, у знаменитій будівлі Держпрому на площі Свободи. Її створила українська художниця та дослідниця історії сходу України Наталія Михальченко. Основою проєкту стали архіви родини математика Лазаря Глускіна, уродженця Бахмута, та спогади його нащадків.
В експозицію увійшли матеріали Бахмутського краєзнавчого музею, ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем» та приватних зібрань.
Але історія, яку розповідає ця виставка, не закінчилася в 1942 році. Сьогодні Бахмут знаходиться під російською окупацією, його жителі розсіяні по Україні та інших країнах, а значна частина історичної забудови знищена.
Дев’ять робіт: чому саме дев’ять кроків пам’яті
Назва виставки пов’язана з дев’ятьма традиційними єврейськими паперовими вирізками — рейзеле, які створила Наталія Михальченко.
Рейзеле — різновид єврейського декоративного мистецтва, що нагадує українську витинанку. З паперу вирізають складні симетричні композиції з рослинними орнаментами, тваринами та релігійними символами. Подібні зображення використовували для прикрашання будинків і святкових просторів.
Окрім дев’яти робіт відвідувачі побачать інформаційні плакати та історичні фотографії. У проєкту є цифрове продовження — Instagram-сторінка @tet.bakhmut, де розміщуються архівні документи, відеоматеріали та історії єврейських родин.
Чому саме дев’ять? За поясненням організаторів, це число символічно з’єднує скорботу, пам’ять, світло і надію. В єврейській культурі дев’ятка має кілька значень, пов’язаних як з трагічними подіями минулого, так і з надією на майбутнє. Це художня концепція виставки, а не твердження про єдине значення дев’ятки в єврейській традиції.
Дев’яте ава (Тиша бе-Ав) — один з головних днів трауру в єврейському календарі. У цей день євреї згадують руйнування Першого і Другого Єрусалимських храмів та інші трагедії свого народу.
З іншого боку, дев’ять вогнів має ханукальний світильник — ханукія. Вісім відповідають восьми дням свята Ханука, а дев’ятий, шамаш, служить для запалювання решти. Ханука пов’язана з пам’яттю про перемогу, відновлення Храму і чудо світла.
Числове значення дев’ять має і дев’ята буква єврейського алфавіту — тет (ט). В єврейській релігійній символіці її пов’язують зі словом «тов» (טוב), що означає «добро». Назва цифрового архіву @tet.bakhmut перегукується з назвою цієї букви.
При цьому організатори не уточнюють, що кожна робота присвячена одному з перелічених релігійних символів. Ці приклади допомагають пояснити культурний контекст обраного числа, але не замінюють авторського тлумачення кожної композиції.
Михальченко раніше працювала з матеріалами Бахмутського краєзнавчого музею і брала участь у проєктах з дослідження культурної спадщини українського сходу, включаючи подкаст «Говорять жінки українського сходу».
Єврейський Бахмут, якого більше немає
Євреї почали селитися в Бахмуті наприкінці XVIII століття. У XIX столітті громада поповнювалася переселенцями з Литви та Волині.
За даними ізраїльського Музею єврейського народу ANU в Тель-Авіві, у 1847 році тут числилося 496 євреїв. До 1897 року їх було вже 3 259 — 16,8% населення.
У 1926 році єврейська громада налічувала 6 631 особу, або 17,1% жителів. До 1939 року її чисельність скоротилася до 5 299 осіб.
Бахмутські євреї займалися торгівлею, промисловістю та ремеслами. Їм належали підприємства з виробництва борошна, пива і мила, лісопильні та інші виробництва. Працювали синагога, молитовні будинки, релігійні школи та Талмуд-Тора — традиційна освітня система для єврейських дітей.
У місті існувала школа з викладанням на ідиші. У 1926 році там навчалося близько 400 дітей.
Громада переживала і насильство. Під час антисемітських погромів жовтня 1905 року були загиблі та поранені, постраждало єврейське майно.
Після революції та встановлення радянської влади життя змінилося. Закривалися релігійні установи, змінювалися заняття людей та громадські організації. Але єврейська історія залишалася частиною міського середовища — у будівлях, сім’ях, кладовищах та спогадах.
У 1924 році Бахмут перейменували на Артемівськ. Історичну назву українська влада повернула у 2016 році.
Лазар Глускін: хлопчик з Бахмута, що став відомим математиком
Сімейний архів, використаний для харківської виставки, пов’язаний з Лазарем Матвійовичем Глускіним.
Він народився 10 березня 1922 року в Бахмуті в єврейській родині. У 1939 році вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету.
Коли в 1941 році німецькі війська наближалися до Харкова, Глускіну вдалося евакуюватися. Згідно з його біографією в архіві історії математики MacTutor Сент-Ендрюсського університету, він добирався в безпечні райони пішки, попутним транспортом і товарними поїздами. Навчання продовжив у Саратові.
Сім’я переживала важкий час. Помер батько, мати утримувала двох дітей, сам Лазар підробляв розвантаженням вагонів і барж.
У 1943 році його призвали до Червоної армії. Він командував зенітною батареєю, брав участь у війні проти нацистської Німеччини, а потім у військових діях проти Японії.
Після війни Глускін повернувся до математики. У 1949 році закінчив Харківський університет, пізніше викладав у Харківському педагогічному інституті, керував кафедрою Донецького гірничо-металургійного інституту в Алчевську.
У 1961 році став доктором фізико-математичних наук, у 1962-му — професором. З 1965 по 1985 рік очолював кафедру Харківського інституту радіоелектроніки. Основна область його досліджень — теорія напівгруп перетворень.
Його дружину звали Тамара, дочок — Ірина і Валентина. Глускін помер 15 квітня 1985 року.
Які саме родичі професора жили в Бахмуті під час нацистської окупації і чиї документи представлені на виставці, опубліковані анонси не розкривають. Тому пов’язувати конкретних членів сім’ї з жертвами Голокосту без додаткових свідчень не можна.
Січень 1942 року: дорога в алебастрові шахти
Німецькі війська зайняли Бахмут на межі жовтня і листопада 1941 року. Більша частина єврейського населення встигла евакуюватися, однак сотні сімей залишилися.
7 січня 1942 року окупаційна газета «Бахмутський вісник» опублікувала розпорядження про збір євреїв.
Їм наказувалося 9 січня з’явитися в міський парк, до колишньої будівлі НКВС, з ключами від квартир, продуктами на вісім днів і багажем вагою не більше десяти кілограмів.
Люди прийшли, розраховуючи, що їх переселять.
Замість цього чоловіків, жінок, дітей і старих замкнули в підвальних приміщеннях без води і їжі. Потім в’язнів вивели до алебастрових шахт приблизно за два кілометри від міста.
У підземній камері №46 нацистський підрозділ зондеркоманди 4b айнзацгрупи C здійснив масове вбивство. Частину людей розстріляли, інші загинули після того, як вихід з шахти замурували.
У міській традиції пам’яті датою трагедії вважається 11 січня 1942 року. Деякі дослідницькі довідники відносять вбивства до лютого 1942-го.
Різняться і оцінки кількості загиблих.
У німецькому звіті служби безпеки СС від 6 березня 1942 року йдеться про вбивство 1 224 євреїв. Радянська комісія, що досліджувала місце злочину в жовтні 1943 року, встановила значно більшу чисельність жертв — близько трьох тисяч.
Бахмутська міська рада та українські меморіальні установи використовують оцінку понад трьох тисяч загиблих, переважно євреїв. Розбіжність історичних документів не дозволяє вважати точне число остаточно встановленим.
Цей злочин став частиною Голокосту на території України. На відміну від багатьох місць масових розстрілів, тут нацисти використовували підземні гірничі виробки, які перетворилися на братську могилу.
Стіна плачу: меморіал під землею
Після звільнення Бахмута у вересні 1943 року жителі та слідчі виявили в шахтах тіла загиблих.
З 13 по 17 жовтня проводилися роботи з вилучення та поховання останків. Частину жертв вдалося впізнати. У 1960 році їх перепоховали на міському кладовищі.
12 січня 1999 року у підземній камері №46 відкрили меморіал «Стіна плачу».
Його створив архітектор Володимир Сотник. У спорудженні брали участь міська єврейська громада, колектив заводу шампанських вин, на території якого знаходилося місце вбивства, і директор підприємства Аркадій Клейн.
Меморіальна композиція зображує скорботних жінок з дзвонами — символом пам’яті, яку не можна змусити замовкнути.
Назва «Стіна плачу» пов’язана з ґрунтовою водою, що постійно виступає на скельній поверхні. Краплі нагадують сльози.
Ця назва перегукується з єрусалимською Стіною Плачу, хоча бахмутський меморіал має зовсім іншу історію і призначення.
Остання пам’ятна церемонія в підземному залі перед повномасштабним російським вторгненням відбулася 11 січня 2022 року.
Сьогодні територія знаходиться під окупацією. Достовірної незалежної інформації про нинішній фізичний стан меморіалу немає. Стверджувати, що він знищений, без обстеження не можна.
Від міста з 70 тисячами жителів — до руїн
До повномасштабного російського вторгнення Бахмут був промисловим, освітнім та адміністративним центром Донецької області. Тут проживало понад 70 тисяч осіб.
Навесні 2022 року почалися інтенсивні російські удари. З літа посилилися бої на підступах до міста. У наступі брали участь підрозділи російської армії та ПВК «Вагнер».
Битва тривала до травня 2023 року. Російські війська захопили Бахмут після місяців артилерійських обстрілів, авіаційних ударів та вуличних боїв.
Масштаб руйнувань підтверджують супутникові знімки та дані української військової адміністрації.
У опублікованому 12 вересня 2026 року розслідуванні «Вільного радіо» наведено відповідь Бахмутської міської військової адміністрації: пошкоджені всі 769 багатоквартирних будинків і не менше 13 тисяч з 15 487 приватних будинків.
Це як мінімум 84% приватного житлового фонду. Оцінки частково проводилися дистанційно, оскільки місто залишається недоступним для повноцінного обстеження.
Постраждали школи, дитячі садки, медичні установи, адміністративні будівлі, підприємства та інженерні мережі. У Бахмуті немає умов для повернення до нормального міського життя.
Станом на 1 січня 2026 року в центрах підтримки Бахмутської громади зареєстрували понад 32,8 тисячі внутрішньо переміщених жителів, включаючи 6,5 тисячі дітей. Всього в український реєстр надійшло 32 698 повідомлень про пошкоджені або знищені об’єкти нерухомості на території громади.
Ці показники не охоплюють усіх людей, які виїхали за кордон, і не є переписом населення самого міста.
Синагога XIX століття, що пережила нацистську окупацію
У Бахмуті збереглося ще одне важливе свідчення єврейської історії — будівля колишньої Хоральної синагоги на вулиці Незалежності, 80.
Побудову відносять до 1856 року.
У радянський час будівля перестала використовуватися як релігійний центр. У різні роки тут розміщувалися майстерня скульптора Івана Кавалерідзе, аероклуб, бібліотека, виробничі приміщення. У XXI столітті колишню синагогу пристосували під магазин.
Незважаючи на перебудови, історична споруда продовжувала існувати.
Вона пережила дві світові війни, нацистську окупацію і десятиліття радянської влади.
27 грудня 2022 року місцеві журналісти опублікували свідчення пошкодження будівлі російськими обстрілами. Були зруйновані частини фасаду і даху.
11 січня 2023 року Єврейська конфедерація України повідомила, що історична синагога перетворилася на руїни.
У жовтні 2026 року ЮНЕСКО продовжувало враховувати комплекс Хоральної синагоги серед підтверджених пошкоджених об’єктів культурної спадщини України. У списку також знаходяться Бахмутський краєзнавчий музей, історичні гімназії, міський культурний центр, будівлі колишніх банків та інші архітектурні пам’ятки.
На 28 жовтня 2026 року ЮНЕСКО підтвердило пошкодження 567 об’єктів культурної спадщини по всій Україні.
Бахмутська синагога згадується і в опублікованому НАновинами переліку зруйнованих і пошкоджених єврейських об’єктів України, складеному на основі даних Об’єднаної єврейської громади України.
Не встановлено, що російські війська спеціально обирали саме синагогу як ціль. Документально підтверджені наслідки російських обстрілів для історичної будівлі.
Куди зникла сучасна єврейська громада
Російське вторгнення зруйнувало і життя невеликої єврейської громади Бахмута.
У лютому 2023 року проєкт «Українсько-єврейська зустріч» опублікував свідчення колишнього керівника громади та директора благодійного центру «Хесед-Зікарон» Хаїма Дуброва.
За його оцінкою, до вторгнення в Бахмуті проживало до 300 євреїв. Близько ста осіб брали участь у громадських програмах.
Сам Дубров з дружиною Ліорою і дочкою Аделлю виїхав з Бахмута в березні 2022 року. Сім’я опинилася в Німеччині.
Інші єврейські жителі виїжджали в Ізраїль, Київ, Дніпро, Ужгород та інші місця.
Дубров розповідав, що в Бахмуті залишилися його дім і речі, включаючи комп’ютери з сімейними та громадськими фотографіями. Він бачив на відеозаписах пошкоджений дім і зруйновані сусідні вулиці.
Виходило, що люди втрачали не тільки житло, але й власні архіви — фотографії сімей, громадських заходів, документи та спогади.
Дубров також повідомляв про обстріли районів, пов’язаних із похованнями жертв Голокосту. Але точний масштаб пошкоджень цих місць після окупації не встановлений.
Двадцять сім поїздок за музейними експонатами
Історія евакуації Бахмутського краєзнавчого музею пояснює, як деякі документи вдалося зберегти для майбутніх виставок.
До вторгнення музей розпоряджався приблизно 17 тисячами предметів основного фонду і 25 тисячами одиниць науково-допоміжного фонду.
Навесні і влітку 2022 року дванадцять співробітників під керівництвом тодішнього директора Олени Смирнової пакували колекції і відправляли їх у безпечні регіони. Документальні фонди, за словами нинішнього директора Ігоря Корнацького, вдалося вивезти практично повністю.
Пізніше евакуацію продовжили волонтери за підтримки українських військовослужбовців і поліції.
Особливу роль зіграв історик і волонтер Леонід Марущак, керівник організації «Музей відкрито на ремонт».
Він приїжджав у Бахмутський музей 27 разів.
Перша його поїздка відбулася в грудні 2022 року. Музейні ключі співробітники сховали в порцеляновій коробці під деревом, щоб вони не потрапили до мародерів. Марущак отримав схему схованки.
Під час однієї з операцій йому довелося звертатися до поліцейських через мародерів, які перебували в музейній будівлі. Під час іншої поїздки група перечікувала артилерійський обстріл у підвалі поліції.
Серед врятованих предметів була середньовічна кам’яна скульптура лева XIII–XIV століть. Її вдалося вивезти навесні 2023 року, незадовго до остаточного захоплення міста.
В інтерв’ю бахмутській газеті «Вперед», опублікованому 5 квітня 2026 року, директор музею Ігор Корнацький розповів, що установа продовжує діяльність в евакуації, бере участь у виставкових проєктах, оцифровує матеріали і документує сучасну історію зруйнованого міста.
Евакуйовані колекції дозволяють досліджувати Бахмут навіть тоді, коли доступ до самого міста неможливий.
Дві трагедії Бахмута вже показували в Києві, Литві та Львові
Харківська виставка Наталії Михальченко — не перша спроба поєднати історію Голокосту з сучасною долею Бахмута.
У серпні 2023 року Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» представив у Києві виставку «Бахмут. Обличчя геноциду 1942 | 2022».
23 серпня 2024 року її відкрили в литовському Каунасі, в Музеї IX форту. Потім, 15 березня 2025 року, експозицію представили у Львові.
Вона об’єднувала архівні матеріали про нацистські злочини, фотографії сучасного зруйнованого Бахмута та роботи українських документальних фотографів.
Організатори проводили паралелі між злочинами нацистської Німеччини та діями російських військ у 2022–2023 роках.
Однак тут потрібна історична точність.
Голокост — встановлений факт цілеспрямованого геноциду євреїв, здійсненого нацистським режимом. Російське вторгнення та масове знищення Бахмута — окремі події, що вимагають власної правової оцінки.
Схожість полягає не в тотожності обставин, а в людських наслідках: вбивствах, вигнанні жителів, втраті сімейних домівок та знищенні матеріальних свідчень минулого.
Про те, як в іншому українському місті зберігають пам’ять про Голокост під час російської війни, НАновости розповідали в матеріалі про незвичайну синагогу-книгу в Бабиному Яру.
Чому ця виставка важлива для Ізраїлю
Для ізраїльських сімей, чиї предки жили на території сучасної України, історія Бахмута — частина власної сімейної історії.
Багато ізраїльтян знають назви міст і містечок, звідки приїхали батьки, бабусі та дідусі. Іноді збереглися фотографії родичів або документи про народження. Але будівлі, школи, синагоги та кладовища, з якими були пов’язані ці сім’ї, часто давно втрачені.
Тому участь «Яд Вашем» як джерела архівних матеріалів має практичний сенс. Єрусалимський меморіальний комплекс зберігає документи про жертви Голокосту, свідчення, фотографії та відомості, що дозволяють відновлювати долі окремих людей.
Музей ANU в Тель-Авіві, зі свого боку, зберігає історію громад, що існували за межами Ізраїлю, в тому числі історію єврейського Бахмута.
Після російського вторгнення з’явилося ще одне завдання — зберегти документи та матеріальні свідчення, які пережили Голокост, але можуть зникнути внаслідок нинішньої війни.
Де проходить виставка
«Бахмут. 9 кроків пам’яті» відкрилася 4 листопада 2026 року о 15:00 в Kharkiv Media Hub GALLERY.
Адреса: Харків, площа Свободи, 5, Держпром, п’ятий під’їзд.
Експозиція працює з 4 по 13 листопада включно, щоденно з 10:00 до 18:00.
Проект реалізується в рамках програми «Архів та мистецтво. Гранти на дослідження єврейської спадщини», яку проводить громадська організація «Культура Медіальна» за фінансової підтримки ЮНЕСКО та Європейського союзу.
Дев’ять паперових вирізок не можуть замінити знищену синагогу або повернути Бахмуту його довоєнні вулиці. Але фотографії, документи та спогади дозволяють зберегти відомості про сім’ї, що жили тут задовго до обох воєн.
У 1942 році нацисти знищили значну частину залишеної в місті єврейської громади. У 2022–2023 роках російські війська зруйнували середовище, в якому зберігалися сліди її історії.
Тепер ця історія представлена в Харкові — місті, де колись навчався і працював Лазар Глускін і де його сімейний архів став відправною точкою нового дослідження.
Бахмут сьогодні неможливо вільно відвідати. Але поки існують врятовані документи та люди, здатні розповісти історію своїх сімей, історія його єврейської громади не зникла разом із зруйнованими будівлями.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=13013
#новини #купкаізраїль
Всі Новини