«Камені спотикання» в Україні: як повертають імена жертв Голокосту навіть під час війни
«Камені спотикання» в Україні: як повертають імена жертв Голокосту навіть під час війни
#новини
26 жовтня 2026 року в Києві встановили чотири невеликих меморіальних знаки в пам’ять про єврейську сім’ю Горнштейнів, знищену нацистами в Бабиному Яру у вересні 1941 року. Церемонія на вулиці Паньківській стала ще однією подією міжнародного проєкту Stolpersteine — «Камені спотикання», який в Україні діє вже сімнадцять років і продовжує розвиватися під час повномасштабної російської війни.
Для НАновостей — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency це привід розповісти про сам проєкт, його засновника, українських учасників і людей, чиї біографії вдалося відновити. У нашій рубриці «Історія і факти» ми звертаємося до документів і подій, що пов’язують історію України, єврейського народу та Ізраїлю. Stolpersteine цікавий тим, що за невеликою табличкою в тротуарі стоїть окреме дослідження, а іноді — багаторічна робота з пошуку свідчень про давно зниклу сім’ю.
Автор: Редакція НАновостей — The NAnews editorial team
Як німецький художник придумав меморіал, який не підноситься над людьми
Проєкт Stolpersteine виник у Німеччині на початку 1990-х років. Його автор — художник Гюнтер Демніг (Gunter Demnig), який задумав незвичайну форму пам’яті про жертв націонал-соціалізму. Перші пам’ятні знаки з’явилися в Кельні в 1992 році. Замість величезного монумента або музейної експозиції Демніг запропонував встановлювати невеликі меморіальні блоки прямо в міські тротуари.
Кожен «Камінь спотикання» являє собою бетонний куб розміром приблизно 10 на 10 сантиметрів з латунною пластиною. На ній вказують ім’я людини, рік народження та відомі обставини його переслідування, депортації або загибелі. Зазвичай знак розташовують біля останнього добровільно обраного місця проживання, іноді — роботи або навчання.
Німецьке слово Stolpersteine буквально перекладається як «каміння спотикання» або «каміння, об яке спотикаються». Однак фізично спотикатися не потрібно: пластина знаходиться на рівні з тротуаром. Передбачається, що перехожий помітить напис, зупиниться і прочитає ім’я. Для цього не потрібно спеціально відвідувати музей або приходити на меморіальну церемонію.
Проєкт присвячений не виключно євреям, загиблим під час Голокосту. Серед увічнених — роми, учасники антинацистського опору, люди з інвалідністю, представники переслідуваних релігійних громад, політичні в’язні, гомосексуальні люди та інші жертви націонал-соціалістичного режиму. Окремі знаки розповідають про тих, хто пережив переслідування.
За даними офіційного сайту Stolpersteine, в рамках проєкту встановлено близько 116 тисяч каменів у більш ніж 1860 населених пунктах 31 європейської країни. Міжнародні публікації 2026 року наводять і вищі оцінки, що перевищують 126 тисяч. Проєкт вважається найбільшим децентралізованим меморіалом у світі. Пластини виготовляються вручну, а в пошуку біографій беруть участь місцеві історики, родичі, школи та громадські організації.
Україна приєдналася в 2009 році: Переяслав, Рівне та Чернівці
Першими українськими учасниками стали не Київ або Львів, а Переяслав — старовинне місто приблизно в ста кілометрах на схід від столиці, яке тоді називалося Переяславом-Хмельницьким.
У 2009 році місцеве відділення міжнародного фонду «Взаєморозуміння і толерантність» спільно з німецькими партнерами організувало встановлення чотирьох каменів. Ініціатива виникла після контактів українських і німецьких громадських організацій у 2008 році. Дослідження проводилися в міських архівах, до роботи залучали школярів, а кошти на перші знаки зібрали учасники молодіжних проєктів у Німеччині.
Чотири перших пам’ятних знаки присвятили Естер Дікінштейн, директорці єврейської школи, убитій під час окупації; Єфросинії Пасацькій і Тетяні Трохименко, загиблим на примусових роботах у Німеччині; учительці Марії Яковець, замученій за зв’язок з партизанами.
У листопаді 2011 року з’явилися ще два камені — в пам’ять про шкільного вчителя Якова Білошицького та лікаря-підпільника Григорія Бєляєва. За матеріалами Переяславської міської ради, Бєляєв видавав фіктивні медичні документи, що допомагали жителям уникнути відправки на примусові роботи в Німеччину. В історичних матеріалах наводиться цифра майже в дві тисячі таких довідок.
У липні 2017 року біля будівлі колишньої синагоги встановили три нових знаки — Лейвіку Гехтману, Марії Фальковській та Йосифу Лівшицю, народженому в 1941 році. Всього за 2009–2017 роки в Переяславі з’явилося дев’ять каменів. Місцеві дослідники разом з німецькими молодіжними групами займалися також відновленням території місця масового розстрілу, де нацисти знищили близько 800 євреїв.
Наступним важливим містом стало Рівне. 26 липня 2018 року тут за участю самого Гюнтера Демніга встановили п’ять знаків. Вони присвячені поетесі єврейського походження Зузанні Гінчанці, православному священику Володимиру Мисечку, який відмовився співпрацювати з окупантами, Праведнику народів світу Якову Сухенку, який рятував євреїв, а також Якову та Рахелі Крулікам — батькові та дочці, загиблим під час нацистських переслідувань.
Рівненську ініціативу підтримав громадський науково-педагогічний центр «Мнемоніка» та німецькі партнери. Участь жителів, істориків і міської влади дозволила пов’язати місця встановлення з конкретними довоєнними адресами. Кожен пам’ятний знак виявився частиною раніше існуючого міського простору, яке війна змінила незворотно.
Особливий варіант проєкту з’явився в Чернівцях. 6 липня 2021 року там відкрили Stolperschwelle — «Поріг спотикання». На відміну від персонального каменя, це подовжена металева пластина, присвячена групі людей або історичній події. Чернівецький меморіал пов’язаний з депортаціями євреїв, яких у 1942 році збирали на колишньому стадіоні «Маккабі» перед відправкою в Трансністрію — територію, що перебувала тоді під румунським окупаційним управлінням.
Серед депортованих через це місце були люди, пов’язані з відомими єврейськими сім’ями Буковини. У підготовці проєкту брав участь Музей історії та культури євреїв Буковини та його директор Микола Кушнір. Для ізраїльтян назва «Маккабі» добре знайома по спортивному руху, але в довоєнних Чернівцях вона означала також єврейський громадський простір, який окупанти перетворили на інструмент депортації.
Київ: 80 каменів, Бабин Яр і шкільні дослідження
В українській столиці проєкт почався в 2021 році, до 80-річчя трагедії Бабиного Яру. Програма отримала назву «Один камінь — одне життя: 80 каменів спотикання для Києва». Ініціатором виступило Посольство Німеччини, виконавцем — Український центр вивчення історії Голокосту за підтримки Київської міської державної адміністрації, КМДА.
З 30 вересня по 8 жовтня 2021 року були встановлені перші десять київських каменів. Серед увічнених — Діна Левіна, Яків Винокур, Людмила Ткач, Рахіль Козира та Іда Цейтлін, загиблі внаслідок нацистського терору. Інші знаки присвятили пережившим переслідування Діні Проничевій, Василю Михайловському та Раїсі Майстренко, а також людям, які допомагали рятувати євреїв.
У Діни Проничевої особливе місце в історії Бабиного Яру: вона пережила масові розстріли і залишила свідчення про скоєні там злочини. Такі біографії дозволяють розповідати про трагедію не тільки через документи нацистських підрозділів, але й через спогади людей, які перебували безпосередньо на місці вбивств.
Назва «80 каменів» позначає мету програми, а не кількість вже відкритих меморіалів. Київські організатори створюють дослідницькі команди з школярів, студентів, учителів і представників громадських організацій. Учасники вивчають біографії, сімейні фотографії, адресні довідники та архівні документи, після чого готують матеріали для пам’ятного знака і беруть участь у його відкритті.
Це робота, яку не завжди вдається завершити швидко. Одні біографії відновлюються за сімейними спогадами, інші вимагають перевірки архівних документів і уточнення довоєнних адрес. Іноді прізвища передавалися по-різному російською, українською, польською, німецькою або їдишем. Зміна назв вулиць і зникнення старої забудови додатково ускладнюють пошук.
У публікаціях НАновостей вже піднімалася проблема зникаючої місцевої пам’яті. У матеріалі «Чому історія Голокосту в українських містах залишається маловідомою» обговорювалася ситуація, коли школярі знають про Бабин Яр, але майже нічого не чули про знищених євреїв власного міста. Київська програма пропонує практичний спосіб змінити це: школярі самі працюють з документами про людей, які жили неподалік.
Нові камені під час війни: що відбувалося в 2025–2026 роках
Після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року проводити дослідження і публічні церемонії стало важче. Тим не менш робота продовжилася, а восени 2025 року в Києві відновилися встановлення пам’ятних знаків.
23 вересня 2025 року відкрили камінь на честь Петра Четверикова, учасника підпілля і рятівника євреїв, відомого як Праведник Бабиного Яру. Його встановили на Берестейському проспекті біля бібліотеки для дітей імені Тараса Шевченка. У жовтні з’явилися знаки в пам’ять про Клавдію Винокурову і Серафиму Козачинську — тринадцятий київський камінь відкрили 16 жовтня на вулиці Івана Мазепи.
24 жовтня 2025 року в сквері імені Івана Крамського встановили камінь Марії Рожновської, Праведниці народів світу. Це звання присуджує ізраїльський меморіальний інститут Яд ва-Шем неєвреям, які рятували євреїв під час Голокосту з ризиком для власного життя. Його слід відрізняти від місцевого почесного звання «Праведник Бабиного Яру».
3 червня 2026 року в Києві відкрили шістнадцятий камінь — в пам’ять про Лію Бубнову, єврейську аптекарку, дружину і матір, загиблу в Бабиному Яру в 1941 році. Дев’ятого червня відбулася підсумкова зустріч дослідницьких груп: шість команд і десятки молодих учасників представили результати роботи. Організатори продовжували освітню програму, а не обмежувалися встановленням готових табличок.
5 жовтня 2026 року новий знак з’явився на вулиці Чикаленка в пам’ять про Іллю Галанте — історика, археографа, дослідника єврейської спадщини України, убитого в Бабиному Яру. Його біографію вивчала команда київського ліцею №173. У відкритті брала участь міністр освіти Німеччини Карін Прін, представники Українського інституту національної пам’яті та міських установ.
Директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський у червні 2026 року висловив надію, що одного разу встановлених у Києві та інших містах каменів стане настільки багато, що їх перестануть рахувати поштучно. При цьому точного підтвердженого загального числа знаків в українській столиці на 1 листопада 2026 року організатори в вивчених публікаціях не наводять. Програма з 80 каменів ще не оголошена завершеною.
26 жовтня 2026 року: чотири камені для сім’ї Горнштейнів
26 жовтня 2026 року в Києві на вулиці Паньківській, 27/78, вперше в рамках програми одночасно встановили чотири камені одній єврейській сім’ї — Натану Горнштейну (1894), його дружині Бузі (1900), дочці Беллі (1921) і племінниці Риві (1922), убитим нацистами 29 або 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру.
Сім’я походила з села Красне Вінницької області, потім переїхала до Києва на вулицю Жилянську, 66; Натан працював на млині, Бузя займалася господарством, а Белла і Рива навчалися у вищих навчальних закладах.
Біографії відновили учні ліцею №141 «ОРТ» під керівництвом викладачки Світлани Симоненко, а в церемонії брали участь родичі загиблих Григорій і Анна Колодач, директор заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова, представники німецького посольства, Українського центру вивчення історії Голокосту та міської влади.
Чому історія українських «Камінів спотикання» важлива для Ізраїлю
Для ізраїльського читача існує кілька рівнів цієї історії. Бабин Яр — одне з головних місць пам’яті про Шоа, Катастрофу європейського єврейства. За німецьким оперативним звітом, 29–30 вересня 1941 року тут були розстріляні 33 771 єврей. Масові вбивства в районі Бабиного Яру продовжувалися і пізніше, а серед жертв нацистського режиму були також роми, радянські військовополонені та інші групи людей.
Після війни радянська влада довгий час уникала окремого публічного позначення єврейських жертв трагедії. Історія цієї політики, цензури і спротиву забуттю детально розкривається в книзі Анатолія Кузнєцова. У 2026 році НАновости розповідали про нове українське видання «Бабиного Яру», підготовлене з ілюстраціями Матвія Вайсберга і передмовою Рози Тапанової.
Сучасна меморіальна робота в Україні ведеться кількома незалежними організаціями. Державний Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» відповідає за історичний простір і меморіальні об’єкти. Український центр вивчення історії Голокосту займається дослідженнями і освітою. Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» розвиває власні архівні та музейні програми. Їх діяльність не можна змішувати, хоча всі вони працюють з спадщиною однієї трагедії.
Наприклад, Меморіальний центр Голокосту займається поверненням імен загиблих і оцифруванням документів. У статті НАновостей «29 тисяч повернених імен і майже 10 мільйонів документів» розглядалася робота центру і участь Натана Щаранського, ізраїльського громадського діяча, уродженця Донецька, який очолює його наглядову раду. Архівні проєкти і Stolpersteine діють окремо, але обидві форми пам’яті спираються на відновлення біографій і документальних свідчень.
У Ізраїлю існує і власний досвід роботи з долями людей, які пережили нацистські переслідування або допомагали іншим врятуватися. 29 вересня 2026 року в Яд ва-Шем пройшла церемонія пам’яті жертв Бабиного Яру за участю українських дипломатів і ізраїльських громадських діячів. Як повідомляли НАновости в матеріалі про церемонію, ізраїльське звання Праведника народів світу отримали понад 2700 рятівників євреїв з України.
Між тим дослідження єврейської спадщини українських міст не обмежується пам’ятними знаками. Ізраїльські та українські фахівці вивчають синагоги, кладовища, старі квартали і архіви. У серпні 2026 року дослідники з Єврейського університету в Єрусалимі разом з українськими партнерами обстежили понад 30 історичних синагог Поділля. Ця робота допомагає зрозуміти, де існували громади, знищені під час Другої світової війни, і які сліди їх життя збереглися.
Для нащадків українських євреїв, які живуть сьогодні в Ізраїлі, такі дослідження можуть мати цілком особисте значення. Сімейне прізвище, стара адреса, шкільна фотографія або запис про професію родича іноді дозволяють з’єднати документи, що зберігаються в різних країнах. Не всяка біографія закінчується встановленням каменя, однак кожен знайдений документ робить історію конкретної людини доступнішою його нащадкам і жителям того міста, де він колись жив.
У Переяславі пам’ятні знаки підтримуються місцевими освітніми установами, в Рівному їх встановлення стало результатом роботи громадських дослідників, у Чернівцях меморіал пов’язаний з історією депортацій, а в Києві над біографіями продовжують працювати нові групи школярів. Сімнадцять років української історії Stolpersteine показують, що проєкт давно перестав бути окремою церемонією, привезеною з Німеччини. Він став частиною діяльності місцевих істориків, учителів і міських спільнот — діяльності, яка не зупинилася і під час війни.
Якщо вам важливо бачити, як світові події впливають на Ізраїль та Україну, додайте НАновости в Google і стежте за нашими публікаціями.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=12999
#новини #купкаізраїль
Всі Новини