Євреї з України: Анатолій Шапіро з українського Костянтинограда, майор Червоної армії, який відкрив ворота Аушвіца і нагороджений званням Героя України з орденом «Золота Зірка».
Євреї з України: Анатолій Шапіро з українського Костянтинограда, майор Червоної армії, який відкрив ворота Аушвіца і нагороджений званням Героя України з орденом «Золота Зірка».
#новини
27 січня 1945 року радянські солдати увійшли в один із дитячих бараків нацистського табору Аушвіц. Побачивши людей у військовій формі, двоє дітей злякалися і закричали: «Ми не євреї!»
Вони були євреями. Але діти ще не знали, що перед ними визволителі. Вони боялися, що прийшлі солдати можуть виявитися нацистами і відправити їх у газову камеру. У таборі належність до єврейського народу означала для них постійну загрозу смерті.
Про цей епізод через шістдесят років розповідав американським журналістам Анатолій Шапіро — єврей з українського Константинограда, майор Червоної армії, учасник визволення Аушвіца. Йому тоді було 92 роки. За плечима залишилися кілька років війни, важкі бої та поранення. Але побачене в січні 1945 року продовжувало повертатися до нього в кошмарах.
Автор: Олена Гунько
До війни Шапіро був інженером, депутатом Запорізької міської ради та керівником міського планового органу. Восени 1941 року добровільно відправився на фронт. У січні 1945-го брав участь у визволенні Аушвіца — табірного комплексу на території окупованої Польщі, де нацисти знищили близько 1,1 мільйона людей, переважно євреїв.
Після війни він брав участь у відновленні Дніпрогесу та будівництві електростанцій, у 1992 році емігрував до США. Помер 8 жовтня 2005 року в Нью-Йорку. Через одинадцять місяців президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв йому звання Героя України.
Цей матеріал підготовлений для науково-популярної рубрики НАновостей «Євреї з України». Ми не претендуємо на самостійне історичне дослідження або остаточне вирішення наукових суперечок. Наше завдання — розповісти широкій аудиторії про маловідомі сторінки спільної українсько-єврейської історії, познайомити читачів з людьми, подіями та документами. Деякі відомості історики трактують по-різному. Тим, хто хоче вивчити тему глибше, ми пропонуємо звернутися до джерел, наведених у статті.
Аншель Файтелевич з Константинограда
Анатолій Шапіро народився 18 січня 1913 року в Константинограді Полтавської губернії Російської імперії. Сьогодні це Берестин Харківської області України, до 2024 року — Красноград.
При народженні хлопчика звали Аншель Файтелевич Шапіро. Його батько — Файтель Мордухович, мати — Сара Аншелівна. Біографічні публікації пов’язують відомості про сім’ю з записом у метричній книзі місцевого рабина. Такі книги, в яких єврейські громади реєстрували народження, шлюби та смерті, сьогодні залишаються важливими джерелами з історії євреїв України.
Згодом Аншель став відомий під ім’ям Анатолій Павлович. У 1934 році він закінчив Запорізький інженерно-педагогічний інститут. Через рік отримав звання молодшого лейтенанта запасу, а в 1937–1939 роках працював у технікумі при металургійному заводі «Дніпроспецсталь».
У 1939 році Шапіро обрали депутатом Запорізької міської ради. Потім він очолив міський плановий орган виконавчого комітету, який відповідав за питання господарського розвитку та промисловості.
Коли Німеччина напала на Радянський Союз, 28-річний інженер займав керівну посаду. За біографічними свідченнями, він міг розраховувати на евакуацію по службі, але в жовтні 1941 року пішов на фронт добровольцем.
Чотири роки війни: від Туапсе до Освенцима
Шапіро почав фронтову службу в 1941 році. Воював у складі 76-ї морської стрілецької бригади, командував окремим батальйоном. Брав участь у боях на Кубані, під Туапсе, Ростовом-на-Дону, Таганрогом і на річці Міус, де німецькі війська створили потужну оборонну лінію.
У його військовій біографії також були Курська битва, поранення в районі Прохорівки та форсування Дніпра. У 1943 році він виконував штабні обов’язки, зокрема в системі оперативного відділу 43-ї армії.
На початок 1945 року майор Шапіро служив у 106-му стрілецькому корпусі 60-ї армії 1-го Українського фронту. Для ізраїльських читачів уточнимо: це було об’єднання Червоної армії, а не окрема національна українська армія. У його частинах служили представники різних народів Радянського Союзу.
У січні 1945 року радянські війська наступали на території Польщі. На шляху 60-ї армії знаходилося місто Освенцим, німецька назва — Аушвіц.
27 січня 1945 року: визволення Аушвіца
За десять днів до приходу радянських військ нацисти почали евакуювати ув’язнених. З 17 по 21 січня близько 56–60 тисяч осіб вивели з табірного комплексу і погнали на захід. Люди йшли в зимову погоду, виснажені голодом і хворобами. Відстаючих розстрілювали. Ці переходи увійшли в історію як «марші смерті».
Одночасно есесівці знищували документи, підривали газові камери і крематорії, намагаючись приховати сліди масових вбивств. Останній крематорій Біркенау був підірваний 26 січня.
27 січня частини 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили Аушвіц. Табірний комплекс включав кілька великих таборів — Аушвіц I, Аушвіц II — Біркенау, Аушвіц III — Моновіц — і безліч підтаборів. Тому його визволення не можна звести до одного штурму воріт.
У боях за Освенцим і табірні об’єкти загинули понад 230 радянських військовослужбовців.
У трьох основних таборах радянські солдати виявили близько семи тисяч живих ув’язнених, включаючи сотні дітей. Багато хто перебував у критичному стані. Ще близько п’ятисот осіб визволили в підтаборах незадовго до 27 січня або незабаром після цієї дати.
«Ми не євреї!» — свідчення Анатолія Шапіро
6 березня 2005 року газета New York Daily News опублікувала інтерв’ю 92-річного Шапіро журналісту Уолтеру Рубі. Бесіда відбулася в квартирі ветерана в нью-йоркському районі Коні-Айленд.
Шапіро згадував людей у смугастому табірному одязі, які стояли на снігу. Вони були настільки виснажені, що ледве пересувалися. Деякі обмотали ноги ганчірками замість взуття. Почувши, що прийшли визволителі, ув’язнені не відразу повірили. Підходили до солдатів, торкалися їхнього одягу і рук, намагаючись переконатися, що те, що відбувається, реально.
Шапіро наводив слова солдатів: «Червона армія прийшла визволити вас».
У бараках солдати виявили живих поруч із мертвими. Шапіро описував важкий запах, бруд, кров і людей, які вже не могли самостійно піднятися з нар.
Особливо запам’яталися йому двоє дітей.
В одному з приміщень з позначенням Kinder — «діти» німецькою — солдати виявили двох живих дітей. Побачивши людей у військовій формі, вони почали кричати, що не є євреями. За поясненням Шапіро, діти були євреями, але боялися, що їх відправлять у газову камеру.
Військові медики забрали їх, щоб помити і нагодувати. Імена дітей в опублікованому інтерв’ю не названі, невідома і їхня подальша доля. Шапіро не стверджував, що їх раніше вже водили в газову камеру.
Не менш важким було становище інших вижилих. Багато хто настільки довго голодував, що звичайне харчування могло становити для них небезпеку. Потрібна була медична допомога, поступове відновлення харчування і лікування інфекційних захворювань. Після визволення вживалися заходи з очищення бараків і запобігання епідеміям.
Пізніше допомогу в’язням надавали радянські медичні служби і Польський Червоний Хрест. В організованій польськими медиками лікарні лікування пройшли тисячі колишніх ув’язнених, у тому числі сотні дітей.
Навіть через шістдесят років Шапіро розповідав журналістам, що побачене в таборі продовжує снитися йому вночі.
Хто першим увійшов в Аушвіц: свідчення і документи
У ряді публікацій Анатолія Шапіро називають командиром батальйону чисельністю близько п’ятисот військовослужбовців, одним із перших, хто увійшов в Аушвіц. Саме така версія закріпилася в його популярних біографіях.
Однак дослідження С. А. Ліпатова, засноване на радянських військових документах, вказує, що в січні 1945 року Шапіро числився помічником начальника оперативного відділу 106-го стрілецького корпусу. Документального підтвердження його командування окремим штурмовим батальйоном у момент визволення табору дослідник не виявив.
У визволенні табірного комплексу брали участь підрозділи кількох з’єднань, включаючи 100-ту і 322-гу стрілецькі дивізії. Тому встановити одного безперечного першого офіцера, який відкрив ворота всього Аушвіца, неможливо.
При цьому в офіційному указі президента України № 768/2006 Шапіро названий командиром окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, який брав участь у визволенні Освенцима 27 січня 1945 року. Ця формулювання відображає офіційне визнання його військових заслуг, хоча вона розходиться з окремими архівними відомостями про займану посаду.
Підстав заперечувати участь Шапіро у визволенні табору немає. Його прижиттєві свідчення також залишаються самостійним історичним джерелом. Але твердження, що він одноосібно першим відкрив ворота Аушвіца, вимагає застереження.
Скільки людей загинуло в Аушвіці
Після війни радянська надзвичайна комісія оцінювала число загиблих в Аушвіці приблизно в чотири мільйони осіб. Ця цифра фігурувала в матеріалах Нюрнберзького процесу, однак подальші історичні дослідження її переглянули.
За сучасними оцінками Державного музею Аушвіц-Біркенау, в табірний комплекс депортували близько 1,3 мільйона осіб, з яких приблизно 1,1 мільйона були вбиті. Близько мільйона жертв становили євреї. Серед інших загиблих — приблизно 70–75 тисяч поляків, 21 тисяча рома і синті, близько 14–15 тисяч радянських військовополонених і тисячі ув’язнених інших національностей.
Ці дані засновані, зокрема, на дослідженнях історика Францішека Піпера, який вивчав депортаційні документи, табірну звітність і демографічні відомості.
Аушвіц, Ізраїль і євреї з України
27 січня, річниця визволення Аушвіца, з 2005 року є Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, встановленим Генеральною Асамблеєю ООН. В Ізраїлі існує і окрема національна пам’ятна дата — Йом ха-Шоа, День пам’яті Катастрофи і героїзму, що відзначається 27 нісана за єврейським календарем з встановленими законом перенесеннями.
Свідчення тих, хто пережив Голокост, зберігаються в Яд Вашем — національному меморіальному комплексі історії Катастрофи і героїзму в Єрусалимі. Серед мільйонів жертв нацистського знищення були родичі майбутніх громадян Ізраїлю, євреї з України, Польщі, Угорщини та інших європейських країн.
Анатолій Шапіро ніколи не був громадянином Ізраїлю, але його історія безпосередньо пов’язана з єврейським народом. Він народився в єврейській сім’ї в Україні, брав участь у визволенні табору, де вбили близько мільйона євреїв, а в кінці життя залишив свідчення про пережите.
У рубриці НАновостей «Євреї з України» є історія іншого уродженця України, пов’язаного з Аушвіцем, — киянина Юри Ліфшиця. У квітні 1943 року він разом з Робером Местріо і Жаном Франклемоном брав участь у нападі бельгійського Опору на двадцятий ешелон, що перевозив євреїв у табір. З поїзда змогли втекти сотні ув’язнених.
Ліфшиц намагався врятувати людей по дорозі в Аушвіц. Шапіро два роки потому брав участь у визволенні тих, хто пережив табірне ув’язнення. Обидва народилися в єврейських сім’ях на українській землі.
НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency продовжує розповідати про цих людей, чиї долі пов’язують історію України, Ізраїлю та європейського єврейства.
Після війни: Прага, Запоріжжя, Дніпрогес і Нью-Йорк
Після визволення Аушвіца Шапіро продовжив військову службу і зустрів закінчення війни в Празі. У повоєнний період займав посаду в штабі 65-ї армії. Демобілізувався в 1947 році.
Повернувшись до цивільного життя, він знову працював інженером. Брав участь у відновленні Дніпрогесу в Запоріжжі, будівництві Куйбишевської гідроелектростанції, працював у Сибіру і Калінінграді. Дніпрогес, велика електростанція на Дніпрі, був серйозно пошкоджений під час Другої світової війни і вимагав масштабної реконструкції.
У 1972 році Шапіро переїхав у Підмосков’я. У 1992 році разом з дружиною Вітою емігрував до Сполучених Штатів, оселившись у районі Коні-Айленд у Брукліні, де сформувалася численна громада вихідців з колишнього СРСР.
В Америці він виступав на пам’ятних заходах, давав інтерв’ю, розповідав про визволення Аушвіца. У травні 2005 року вийшла його остання книга «Зловісний марафон».
У своїх пізніх інтерв’ю Шапіро згадував не тільки визволення табору, але і радянські роки, роботу, службу, ставлення до розпаду СРСР. Він підкреслював, що пишався участю Червоної армії у визволенні ув’язнених, а про своє життя в Радянському Союзі говорив із жалем про минулу епоху.
На питання, що він відчував як єврей серед перших визволителів, Шапіро відповів: «Я дуже пишався тим, що був серед перших визволителів». При цьому він говорив про свою гордість насамперед за участь Червоної армії у визволенні табору.
Бойові та державні нагороди Анатолія Шапіро
Анатолій Шапіро був нагороджений кількома радянськими бойовими орденами і численними медалями. У біографічних джерелах йдеться про двадцять орденів і медалей. Запорізька обласна державна адміністрація в публікації 9 травня 2008 року окремо згадувала чотирнадцять медалей.
Серед встановлених радянських нагород:
- Два ордени Червоної Зірки — нагородження 7 лютого і 28 жовтня 1943 року. У матеріалах Запорізької обладміністрації вони пов’язані з боями під Туапсе і Каневом.
- Два ордени Вітчизняної війни I ступеня. Один з них датований 30 квітня 1945 року. Дата другого нагородження вимагає окремого підтвердження за нагородним документом.
- Орден Вітчизняної війни II ступеня — 5 серпня 1944 року.
- Медаль «За оборону Кавказу» — 1 травня 1944 року.
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» — 9 травня 1945 року.
Дати перелічених нагороджень наведені за архівною картотекою Міністерства оборони СРСР. У відомостях Запорізької обладміністрації також згадуються нагороди за бої під Краковом і Прагою.
Польська державна нагорода. У 2005 році, до шістдесятиріччя визволення Аушвіца, Шапіро був удостоєний польського знака відзнаки. Біографічні публікації називають Хрест Заслуги Республіки Польща; в окремих джерелах зустрічається також згадка офіцерського ступеня ордена Заслуг перед Республікою Польща. Точний перелік польських нагород вимагає звірки з оригінальними польськими документами.
Через важкий стан здоров’я Шапіро не зміг приїхати до Польщі на пам’ятні заходи. Нагороду йому вручали в Нью-Йорку за участю польського консула Агнешки Мішевської. На урочистостях у Кракові було показано його відеозвернення, в якому він закликав не допустити повторення нацистських злочинів.
Герой України. 21 вересня 2006 року, вже після смерті Шапіро, президент Віктор Ющенко присвоїв йому звання Героя України з орденом «Золота Зірка». Це найвище державне звання України було присвоєно за особисту мужність, героїчне самопожертвування і стійкість у боротьбі проти нацистських загарбників.
Важливо розрізняти два знаки відзнаки, що існують у системі звання Героя України: орден «Золота Зірка» вручається за героїчний вчинок, а орден Держави — за видатні трудові заслуги. Шапіро був посмертно удостоєний саме «Золотої Зірки».
Як Україна увічнила пам’ять Анатолія Шапіро
21 вересня 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав указ № 768/2006 «Про присвоєння звання Герой України». Анатолію Шапіро посмертно присвоїли звання Героя України з орденом «Золота Зірка».
В указі він названий командиром окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії і учасником визволення концентраційного табору Освенцим. Тим же документом звання Героя України посмертно отримала Тетяна Йосипівна Маркус — єврейка, учасниця антинацистського підпілля в Києві, страчена нацистами в 1943 році.
Таким чином, одним президентським указом Україна відзначила двох людей єврейського походження, які брали участь у боротьбі проти нацизму: підпільницю з Києва і фронтового офіцера, народженого в Константинограді.
9 травня 2008 року у Запоріжжі відкрили меморіальну дошку Анатолію Шапіро на будівлі, де в 1939–1941 роках розміщувався міський виконавчий комітет. Тут він працював до відходу на фронт. На час відкриття дошки в будівлі знаходилося міське управління МВС.
У церемонії брали участь виконуючий обов’язки першого заступника міністра закордонних справ України Юрій Костенко, виконуючий обов’язки голови Запорізької обласної державної адміністрації Валерій Черкаска, міський голова Запоріжжя Євген Карташов і родичі Шапіро.
Від імені сім’ї виступив його онук Юрій Шапіро, який жив у Запоріжжі. Він подякував учасникам церемонії за збереження пам’яті про діда. Автором меморіальної дошки став запорізький архітектор Олексій Машкадов.
На меморіальній дошці, виконаній українською мовою, встановлено барельєф Шапіро у військовій формі. Напис повідомляє, що в цій будівлі з 1939 по 1941 рік працював земляк, учасник визволення ув’язнених концтабору Освенцим, Герой України Анатолій Павлович Шапіро.
Пам’ять про нього зберігалася і в Сполучених Штатах: у бруклінському клубі тих, хто пережив Голокост, був оформлений пам’ятний стенд, присвячений Шапіро.
Як про Анатолія Шапіро пам’ятають в Ізраїлі
Хоча Анатолій Шапіро ніколи не жив в Ізраїлі, його ім’я присутнє в ізраїльській історичній журналістиці, музейних розповідях про Другу світову війну і навіть у виступах депутатів Кнесету. Тут його згадують насамперед як єврейського офіцера Червоної армії, який брав участь у визволенні Аушвіца.
Музей єврейського воїна в Латруні
У Музеї єврейського воїна Другої світової війни імені Хаїма Герцога (מוזיאון הלוחם היהודי במלחמת העולם השנייה), розташованому в районі Латруна недалеко від Єрусалима, історія Шапіро входить у розповідь про єврейських військовослужбовців, які боролися проти нацистської Німеччини.
У січні 2025 року, до 80-річчя визволення Аушвіца, ізраїльська газета «Єдіот ахронот» опублікувала статтю журналістки Ірис Ліфшиц-Клігер «הגבורה היהודית כפי שלא ראיתם» — «Єврейський героїзм, яким ви його ще не бачили».
Заступник директора музею з інформації та екскурсійної роботи Асаф Ефраті розповів, що відвідувачам пояснюють: серед тих, хто брав участь у визволенні Аушвіца, був єврейський майор Червоної армії Анатолій Шапіро, добровільно відправився на війну, незважаючи на звільнення від призову.
Музей присвячений приблизно півтора мільйонам євреїв, які служили в арміях союзників і брали участь у опорі нацистам. Поряд з Шапіро там розповідають про штурмана радянської авіації Поліну Гельман і керівника антинацистського підпілля в Алжирі Жозе Абулькере.
27 січня 2026 року: ім’я Шапіро прозвучало в Кнесеті
Вісімдесят один рік потому після визволення Аушвіца, 27 січня 2026 року, депутат Кнесету Євгеній Сова виступив на спеціальному засіданні, присвяченому Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту і боротьбі з антисемітизмом.
Розповідаючи про внесок євреїв у розгром нацистської Німеччини, він згадав власну сім’ю, родичів, які воювали в Червоній армії, і Анатолія Шапіро. За словами депутата, Шапіро був єврейським майором, який брав участь у визволенні Аушвіца і розмовляв з визволеними в’язнями на ідиші.
Сова підкреслив, що історія єврейських солдатів, які боролися проти нацизму, повинна займати важливе місце в історичній пам’яті єврейського народу. На завершення виступу він висловив надію, що майбутні покоління будуть пам’ятати імена цих військовослужбовців поряд з іншими героями єврейської історії.
Виступ зберігся в стенограмі засідання Кнесету від 27 січня 2026 року. Наведені депутатом подробиці стосуються його публічної розповіді і не знімають архівних питань про точну посаду Шапіро в січні 1945 року.
Ізраїльська преса і біографія на івриті
24 січня 2018 року англомовна ізраїльська газета The Jerusalem Post опублікувала статтю журналіста Мартіна Сіффа «Auschwitz hero» — «Герой Аушвіца». Матеріал був присвячений Анатолію Шапіро як єврейському бойовому командиру, який брав участь у визволенні нацистського табору.
Окрема біографія Анатолія Шапіро є і в івритській Вікіпедії під назвою «אנטולי שפירו». У статті докладно описані його довоєнна робота в Запоріжжі, військова служба, визволення Аушвіца, еміграція в США, нагороди і посмертне присвоєння звання Героя України. Відтворюється і його свідчення про те, як визволені ув’язнені торкалися радянських солдатів, намагаючись повірити, що прийшли визволителі.
В івритській Вікіпедії і ряді ізраїльських публікацій Шапіро названий офіцером, який особисто відкрив ворота Аушвіца. Однак у дослідженні радянських військових документів така версія не отримала однозначного підтвердження. Тому відомості з ізраїльських публікацій важливо зіставляти з архівними дослідженнями, не змішуючи пам’ять про людину з питанням про точне першість при визволенні табору.
На сьогодні вдалося документально підтвердити згадки Шапіро в ізраїльському парламенті, музейному оповіданні і пресі. При цьому підтверджень існування в Ізраїлі окремого пам’ятника, меморіальної дошки або вулиці його імені поки не знайдено.
Останні роки життя і свідчення, яке залишилося
Анатолій Шапіро помер 8 жовтня 2005 року в Нью-Йорку у віці 92 років. Його поховали на єврейському кладовищі Beth Moses на Лонг-Айленді.
Останні інтерв’ю ветеран давав вже у важкому стані. Він не зміг поїхати до Польщі на шістдесяту річницю звільнення Аушвіца, але продовжував розповідати журналістам про ув’язнених, яких побачив у січні 1945 року.
Серед цих спогадів залишилася історія двох дітей, які кричали радянським солдатам: «Ми не євреї!»
Ми не знаємо їхніх імен, не знаємо, звідки вони були депортовані, і не можемо простежити їхнє подальше життя за словами Шапіро. Але завдяки його свідченню відомо, який страх відчували діти навіть у момент звільнення.
Анатолій Шапіро народився в єврейській сім’ї в українському Костянтинограді, працював у Запоріжжі, пройшов війну, брав участь у звільненні Аушвіца і залишив спогади про пережите. Після війни він десятиліттями працював інженером, а останні роки провів у США.
Його заслуги відзначені радянськими та польськими нагородами, посмертним званням Героя України та пам’ятною дошкою в Запоріжжі. Але найбільш відомим свідченням Шапіро залишається розповідь про двох дітей, які ще не знали, що прийшлі солдати врятували їм життя.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=12942
#новини #купкаізраїль
Всі Новини