До боротьби за українських полонених Моше Асман підключає Вашингтон, Ізраїль та єврейський світ: сотні бійців «Азова» чекають на повернення з 2022 року
До боротьби за українських полонених Моше Асман підключає Вашингтон, Ізраїль та єврейський світ: сотні бійців «Азова» чекають на повернення з 2022 року
#новини
Головний рабин України Моше Реувен Асман повідомив 9 вересня 2026 року, що продовжує роботу заради повернення українських військовополонених і намагається використати для цього свої контакти у Вашингтоні, Ізраїлі та в єврейському світі. Кілька тижнів тому в Центральній синагозі України в Києві він зустрічався з представниками громадської організації «Вояцький Визвіл», створеної сім’ями військовополонених і зниклих безвісти захисників Маріуполя та «Азовсталі».
Автор: Олександр Хмельницький
Зараз Асман перебуває в США. І в його повідомленні є важлива деталь, яку легко втратити за словами про молитви та підтримку сімей: він говорить саме про спробу винести тему полонених туди, де є люди, здатні впливати на рішення. Не тільки розповісти ще раз про полон, а підключити до цієї історії політичні, громадські та єврейські контакти за межами України.
Сам рабин формулює все значно простіше: за кожним полоненим є сім’я, яка чекає місяцями, а деякі чекають з 2022 року. Багато українських військових за цей час дійсно повернулися в результаті обмінів. Але сотні захисників Маріуполя залишаються в російських в’язницях і колоніях вже четвертий рік.
І ось тут історія перестає бути просто черговою зустріччю рабина з громадською організацією.
«Вояцький Визвіл»: сім’ї, які пішли від пікетів до Вашингтона і Женеви
Громадська організація «Вояцький Визвіл» була створена родичами українських військовослужбовців, які опинилися в полоні або зникли безвісти після боїв за Маріуполь. Організація працює з сім’ями захисників міста, військової частини 3057 і бригади «Азов», займається пошуком інформації про людей, юридичним супроводом, міжнародною адвокацією та підтримкою повернених з полону.
За чотири роки їхня робота сильно змінилася. Спочатку сім’ям у буквальному сенсі доводилося домагатися, щоб їм хоча б повідомили, де знаходяться їхні чоловіки, сини та дочки. Потім з’явилися звернення, публічні акції, робота з українським Координаційним штабом. Тепер ця кампанія все помітніше виходить на міжнародний рівень.
У червні 2026 року представники «Вояцького Визволу» працювали одразу на кількох таких майданчиках. У Гаазі керівник організації Наталія Єпіфанова брала участь у заході Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти — ICMP. Практично одночасно Наталія Кравцова, мати бійця «Азова», що перебуває в полоні, брала участь у розмові з керівництвом Міжнародного комітету Червоного Хреста в Женеві.
А 25 серпня з’явилася вже американська лінія: представник організації брав участь у зустрічі з сенатором США Річардом Блюменталем. Говорили про повернення українських військовополонених, умови їх утримання та про необхідність посилювати тиск на Росію.
Тобто Вашингтон з’явився в цій історії ще до нинішньої заяви Моше Асмана. Він не починає кампанію з нуля. Скоріше додає до вже існуючої мережі власні двері, які може спробувати відкрити.
Саме тому НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає нинішню заяву не як релігійний жест підтримки. Тут виникає цілком конкретний ланцюжок: сім’ї полонених — українські структури — міжнародні організації — американські політики — контакти Асмана в США, Ізраїлі та серед єврейських організацій.
700 у травні і понад 600 у серпні — це не різні версії історії
З цифрами полонених тут треба бути особливо обережними. 19 травня 2026 року на прес-конференції «Символічні військовополонені: як повернути бійців бригади „Азов“ з російського полону» представники «Вояцького Визволу» говорили про понад 700 військовослужбовців підрозділу, які продовжували перебувати в російському полоні.
Але після цього обміни продовжувалися. І 19 серпня командир 1-го корпусу Національної гвардії «Азов» Денис Прокопенко повідомив вже про понад 600 бійців «Азова», які залишаються в полоні.
Це важливе уточнення. Не можна брати травневі 700 і видавати їх за сьогоднішню цифру, але не можна і робити вигляд, ніби проблема різко зменшилася. Навіть після наступних обмінів мова все одно йде про сотні людей.
Особливо показовий сам обмін 19 серпня. В Україну тоді повернулися 103 військовослужбовці, однак, за словами Прокопенка, серед них не було жодного бійця «Азова» і взагалі жодного військовослужбовця Національної гвардії, що обороняв Маріуполь.
Прокопенко після цього сказав фактично неприємну річ: існуюча стратегія повернення цієї категорії полонених себе вичерпує і Україні потрібно шукати інші підходи.
Через кілька тижнів Асман говорить практично про такий додатковий підхід — використовувати людей і зв’язки поза звичайним переговорним контуром.
Чому саме захисників «Азовсталі» повертати настільки важко
Для ізраїльського читача тут потрібна невелика розшифровка. Навесні 2022 року український гарнізон кілька місяців утримував оточений Маріуполь, а останнім великим осередком опору став металургійний комбінат «Азовсталь». У його підземних спорудах знаходилися військові та цивільні. У травні захисники підприємства припинили опір за наказом українського командування і вийшли в полон.
Серед них були військовослужбовці різних підрозділів, однак «Азов» для російської пропаганди давно мав окреме значення. Саме ця назва роками використовувалася як один з центральних елементів російської конструкції про нібито необхідну «денацифікацію» України. Тому азовці стали для Москви не просто частиною загального фонду військовополонених.
У травні родичі саме тому називали їх «символічними військовополоненими».
Росія додатково ускладнила механізм повернення, почавши проводити над полоненими українськими військовослужбовцями власні кримінальні процеси. Сотні бійців отримали в РФ різні «вироки». В результаті людина, яка з точки зору міжнародного гуманітарного права потрапила в полон як комбатант, всередині російської системи перетворюється ще й на засудженого за кримінальною справою.
Це вже не просто питання «кого включили в наступний список». Москва отримує додатковий інструмент утримання людей і тиску в переговорах.
Оленівка — причина, чому сім’ї давно не вірять одним обіцянкам
Є ще Оленівка.
Після виходу з «Азовсталі» частина полонених утримувалася в колонії на окупованій території Донецької області. В ніч на 29 липня 2022 року в одному з приміщень стався вибух, в результаті якого загинули десятки українських військовополонених.
Росія і Україна представили протилежні версії того, що сталося. Українська сторона вважає те, що сталося, навмисним вбивством полонених і військовим злочином.
Але для нинішньої історії особливо важливий інший факт. У травні 2026 року представник українського Координаційного штабу Богдан Охріменко повідомив, що частину тих, хто перебував в Оленівці, планували обміняти буквально через кілька днів. Потім стався вибух.
Ось чому для родичів слова «чекаємо наступного обміну» звучать зовсім інакше, ніж для стороннього спостерігача. У них вже був досвід, коли між очікуванням повернення і катастрофою виявилося кілька днів.
Ізраїль з’явився в історії «Азовсталі» ще в травні 2022 року
Зв’язок нинішнього звернення Асмана з Ізраїлем не виник сьогодні.
Ще 16 травня 2022 року єврейський військовослужбовець «Азова», що перебував на оточеному заводі, записав звернення до тодішнього прем’єр-міністра Нафталі Беннета, Кнесету та ізраїльського суспільства. Він просив Ізраїль допомогти врятувати людей на «Азовсталі» і окремо нагадував, що серед оточених захисників є євреї.
НАновини нещодавно відновили це звернення повністю в матеріалі «Ми просимо вас про порятунок»: заклик єврейського бійця «Азова» до уряду Ізраїлю.
Тоді Ізраїль не став окремим посередником щодо долі гарнізону. Але саме звернення важливе зараз, через чотири роки: українські військові намагалися достукатися до ізраїльського суспільства ще до виходу з території заводу, а сьогодні частина тих людей все ще чекає повернення.
Тому нинішні слова Асмана про використання зв’язків саме в Ізраїлі тут звучать не випадково.
Що у Асмана дійсно є, крім гучного титулу
Перетворювати Моше Асмана в людину, яка здатна завтра сама домовитися про обмін, звичайно, було б неправильно. У нього немає державного мандата ні України, ні Ізраїлю, ні США. Він не визначає обмінні списки.
Але і ставитися до його слів як до порожньої декларації теж не варто.
Останніми роками Асман регулярно використовував власні контакти на перетині України, Ізраїлю, США та міжнародних єврейських структур. У лютому 2026 року він вже працював у Вашингтоні під час Ukrainian Week, брав участь у молитовних сніданках, заходах біля Капітолію та зустрічах з американськими політичними та релігійними діячами.
У червні він зустрічався з представником Державного департаменту США і обговорював становище релігійних громад під час війни.
Є і ізраїльський напрямок. У липні Асман був в Ізраїлі і зустрівся з Натаном Щаранським — колишнім радянським політв’язнем, ізраїльським міністром і одним з найбільш відомих міжнародних правозахисників єврейського світу. НАновини докладно розповідали про зустріч Моше Асмана з Натаном Щаранським в Ізраїлі.
Це не означає, що Щаранський зараз займається питанням азовців. Такої інформації немає. Але приклад показує, яке саме коло контактів мається на увазі, коли Асман говорить про Ізраїль і світове єврейство.
У Асмана вже є досвід такої міжнародної адвокації
Є ще один корисний приклад.
У лютому Асман брав участь у міжнародній Justice Conference в Києві, де одним з центральних питань було повернення українських дітей, вивезених Росією. Тоді він говорив, що одного міжнародного співчуття недостатньо і необхідні конкретні дії.
Про цю роботу НАновини писали в матеріалі «Світові недостатньо співчуття — потрібно діяти»: Моше Асман на Justice Conference.
Механізм тут приблизно той же. Рабин не може сам повернути дитину або військовослужбовця через кордон. Його ресурс в іншому: приводити тему до людей, які можуть зробити наступний крок — винести питання на політичний рівень, забезпечити зустріч, підключити організацію, говорити з чиновниками, створити додатковий публічний тиск.
Іноді такі ланцюжки закінчуються нічим. Іноді без них взагалі нічого не починається.
Чому ізраїльський канал може мати значення
Тут я б розділив дві речі.
Перша — офіційний Ізраїль. На 10 вересня немає публічних підстав стверджувати, що уряд Ізраїлю почав окреме посередництво заради звільнення бійців «Азова», що МЗС Ізраїлю отримало новий мандат або що Асман веде від імені держави переговори з Росією.
Цього ми не знаємо і писати цього не можна.
Друга — Ізраїль і єврейський світ як мережа людей і організацій. Тут простір набагато ширший: політики в минулому і теперішньому, рабини, правозахисники, громадські організації, великі єврейські структури в США, люди з виходами на Конгрес і адміністрацію.
У Асмана такі зв’язки дійсно є. І саме про них він говорить зараз.
Для ізраїльського суспільства сама тема полону, на жаль, теж не вимагає довгого пояснення. Ізраїль знає ціну рокам очікування, переговорам через посередників, спискам, інформаційній невідомості і ситуації, коли доля конкретної людини перетворюється в елемент великої політики.
Український і ізраїльський випадки не можна механічно порівнювати. Війни різні, сторони різні, переговорні механізми теж. Але сім’я, яка чотири роки не знає, коли її людина повернеться додому, розуміється без перекладу.
Не «рабин звільнить полонених», а пошук ще одного працюючого каналу
У цій історії дуже легко написати красивий, але невірний заголовок: «Головний рабин України підключив Ізраїль до звільнення азовців».
Ні. Поки не підключив.
Він заявив, що використовує свої контакти в Ізраїлі, Вашингтоні та єврейському світі, щоб питання українських полонених голосніше звучало серед людей, здатних впливати на рішення. Це вже суттєво, але це все-таки інше формулювання.
Саме межа між цими двома речами сьогодні найбільш важлива.
Сім’ї захисників Маріуполя чотири роки пробують різні механізми. Міжнародний Червоний Хрест, структури ООН, український Координаційний штаб, переговори про обміни, публічні кампанії, Гаага, Женева, зустрічі з американськими політиками. Десь це дає результат, десь двері залишаються закритими.
Тепер з’явилася ще одна двері.
Сам Асман написав, що буде робити все, що в його силах, поки люди не повернуться. Перевірити результат цієї роботи можна буде не за кількістю зустрічей, фотографій або гучних заяв. Критерій тут один і досить жорстокий — скільки сімей наступного разу дійсно дочекаються своїх.
Поки ж остання відома точка залишається важкою: після обміну 19 серпня понад 600 бійців «Азова» все ще залишалися в російському полоні.
І багато з них знаходяться там з 2022 року.
Більше на НАновини – Nikk.Agency Новини Ізраїлю
– Стаття спочатку була опублікована на Read More – Новини Ізраїлю
Коротке гіперпосилання на цю сторінку, якщо комусь треба...
https://ukr.co.il/?p=12866
#новини #купкаізраїль
Всі Новини